Відмінності між версіями «Визнання недійсним договору дарування земельної ділянки»

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до навігації Перейти до пошуку
(Створена сторінка: == Визнання недійсним договору дарування земельної ділянки == '''Зміст''' # Нормативна баз...)
 
Рядок 1: Рядок 1:
== Визнання недійсним договору дарування земельної ділянки ==
== Нормативна база ==
'''Зміст'''
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
# [[Нормативна база]]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
# [[Поняття договору дарування]]
# [[Підстави набуття права власності на земельну ділянку]]
# [[Підстави визнання договору дарування земельної ділянки недійсним]]
# [[Застосування правових наслідків недійсності договору дарування земельної ділянки]]
# [[Практика Верховного суду України у справах про визнання договорів дарування земельної ділянки недійсними]]


=== [[Нормативна база]] ===
== Поняття договору дарування ==
* [http://Нормативна%20база Цивільний кодекс України][http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15]
* [http://Нормативна%20база Земельний кодекс України][http://http://http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14]


=== [[Поняття договору дарування]] ===
Глава 55 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] визначає поняття, загальні умови та підстави укладення договору дарування.
Глава 55 [[Цивільного кодексу України]][http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15] визначає поняття, загальні умови та підстави укладення договору дарування.
Відповідно до ч. 2 ст. 626 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 626 [http://Цивільного%20кодексу%20України Цивільного кодексу України][http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15]договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 717 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] визначає поняття договору дарування.
Стаття 717 [[Цивільного кодексу України]][http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15] визначає поняття договору дарування, так за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
'''За договором дарування''' одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада.
Відповідно до ст. 726[[Цивільного кодексу України]][http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15], що визначає правові наслідки порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи, у разі порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, - відшкодування його вартості.
Стаття 727 [http://Цивільного%20кодексу%20України Цивільного кодексу України][http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15], виокремлює розірвання договору дарування на вимогу дарувальника, яке можливе за наявності наступних підстав:
Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.
Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування.
Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність.
Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена.
Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим.
У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов'язаний повернути дарунок у натурі.


=== [[Підстави набуття права власності на земельну ділянку]] ===
''Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.''
Відповідно до статті 14 [http://Конституції%20України Конституції України], земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Конституція України у статті 41 наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
 
Підстави та порядок виникнення права власності на землю обумовлені формою власності на землю. Тому їх доцільно класифікувати на дві основні групи — підстави та порядок виникнення права приватної власності на землю і порядок та підстави виникнення права суспільної (публічної) власності на землю. Крім того, підстави та порядок виникнення права приватної власності на землю можна поділити ще на дві самостійні підгрупи, а саме — підстави та порядок виникнення права приватної власності громадян на землю і підстави та порядок виникнення права власності юридичних осіб на землю. Що стосується виникнення права суспільної (публічної) власності на землю, то його підстави також можна поділити на дві підгрупи — підстави та порядок виникнення права державної власності на землю і підстави та порядок виникнення права комунальної власності на землю.
Договір дарування нерухомої речі укладається у ''письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню''.
Закон визначає наступні підстави та порядок виникнення права приватної власності на землю. Підставою виникнення права власності па землю є юридичний факт, з яким і пов'язане виникнення цього права. Згідно з [http://Земельним%20кодексом%20України Земельним кодексом України] до юридичних фактів, на підставі яких виникає право приватної власності на землю, належать:
 
- рішення органу влади про передачу земельної ділянки громадянинові у приватну власність;
''Сторонами'' у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада.
- цивільно-правова угода;
 
- успадкування земельної ділянки.
Відповідно до ст. 726 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], що визначає правові наслідки порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи, у разі порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, - відшкодування його вартості.
 
Стаття 727 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], виокремлює розірвання договору дарування на вимогу дарувальника, яке можливе за наявності '''наступних підстав:'''
 
# Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.
# Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування.
# Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність.
# Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена.
# Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим.
== Підстави набуття права власності на земельну ділянку ==
 
Відповідно до статті 14 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], <big>земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави</big>.  
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] у статті 41 наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
 
Підстави та порядок виникнення права власності на землю обумовлені формою власності на землю. Тому їх доцільно класифікувати на дві основні групи:
# Підстави та порядок виникнення права приватної власності на землю
# Порядок та підстави виникнення права суспільної (публічної) власності на землю.  
 
Крім того, підстави та порядок виникнення права приватної власності на землю можна поділити ще на дві самостійні підгрупи, а саме — підстави та порядок виникнення права приватної власності громадян на землю і підстави та порядок виникнення права власності юридичних осіб на землю. Що стосується виникнення права суспільної (публічної) власності на землю, то його підстави також можна поділити на дві підгрупи — підстави та порядок виникнення права державної власності на землю і підстави та порядок виникнення права комунальної власності на землю.
 
Закон визначає наступні підстави та порядок виникнення права приватної власності на землю. Підставою виникнення права власності па землю є '''юридичний факт''', з яким і пов'язане виникнення цього права. Згідно з [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельним кодексом України] до юридичних фактів, на підставі яких виникає право приватної власності на землю, належать:
* рішення органу влади про передачу земельної ділянки громадянинові у приватну власність;
* цивільно-правова угода;
* успадкування земельної ділянки.
Особливістю зазначених юридичних фактів є те, що за змістом вони являють собою активні дії органів влади та осіб, які набувають права власності на землю. Ці дії є складними за змістом, і вчинення їх регулюється правовими нормами, які у сукупності становлять порядок набуття права приватної власності на землю.
Особливістю зазначених юридичних фактів є те, що за змістом вони являють собою активні дії органів влади та осіб, які набувають права власності на землю. Ці дії є складними за змістом, і вчинення їх регулюється правовими нормами, які у сукупності становлять порядок набуття права приватної власності на землю.


=== [[Підстави визнання договору дарування земельної ділянки недійсним]] ===
== Підстави визнання договору дарування земельної ділянки недійсним ==
Цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються [http://Цивільним%20кодексом%20України Цивільним кодексом України][http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15],  [http://Земельним%20кодексом%20України Земельним кодексом України],[http://Сімейним%20кодексом%20України Сімейним кодексом України], [http://Законом%20України%20"Про%20захист%20прав%20споживачів" Законом України "Про захист прав споживачів"], [http://Законом%20України%20"Про%20оренду%20землі" Законом України "Про оренду землі"] та іншими актами законодавства.
 
Цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються:
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільним кодексом України]
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельним кодексом України]
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейним кодексом України]
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Законом України "Про захист прав споживачів"]
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/161-14 Законом України "Про оренду землі"] та іншими актами законодавства.
 
Недійсність правочину, що прямо не випливає із закону повинна визнаватися в судовому порядку.
Недійсність правочину, що прямо не випливає із закону повинна визнаватися в судовому порядку.
При розгляді справ про визнання  правочинів  недійсними  суди залежно  від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми  
При розгляді справ про визнання  правочинів  недійсними  суди залежно  від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми  
матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.  
матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.  
Згідно із статтями 4,  10 та 203 ЦК ( 435-15 ) зміст правочину не може суперечити [http://Цивільному%20кодексу%20України Цивільному кодексу України],  іншим законам України, які приймаються відповідно до [http://Конституції%20України Конституції України]та [http://Цивільного%20кодексу%20України Цивільного кодексу України],  міжнародним  договорам,  згода  на обов'язковість  яких  надана  Верховною  Радою  України,  актам Президента України,  постановам Кабінету Міністрів України,  актам інших  органів  державної влади України,  органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в  межах,  встановлених  Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
 
Згідно із статтями 4,  10 та 203 ЦК ( 435-15 ) зміст правочину не може суперечити [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільному кодексу України],  іншим законам України, які приймаються відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України] та [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України],  міжнародним  договорам,  згода  на обов'язковість  яких  надана  Верховною  Радою  України,  актам Президента України,  постановам Кабінету Міністрів України,  актам інших  органів  державної влади України,  органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в  межах,  встановлених  Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
 
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім  актів  цивільного законодавства,  нормативно-правових актів,  
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім  актів  цивільного законодавства,  нормативно-правових актів,  
прийнятих відповідно до Конституції України.
прийнятих відповідно до Конституції України.
Відповідність чи    невідповідність    правочину    вимогам законодавства  має  оцінюватися судом відповідно до законодавства,  
Відповідність чи    невідповідність    правочину    вимогам законодавства  має  оцінюватися судом відповідно до законодавства,  
яке діяло на момент вчинення правочину.  
яке діяло на момент вчинення правочину.  
Підставами недійсності договору є:
1) недотримання в момент укладення договору стороною (сторонами) таких вимог:
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей;
2) договір є недійсним, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин):
у разі недотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору;
укладення договору дарування від імені неповнолітнього без згоди органу опіки та піклування;
3) також договір є недійсним у разі:
недотримання письмової форми;
вчинення під впливом помилки;
обману;
насильства;
якщо його вчинено під впливом тяжкої обставини.


=== [[Практика Верховного суду України з питань визнання договору дарування земельної ділянки недійсним]] ===
'''Підставами недійсності договору є:'''
Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України в пункті 23 постанови від 6 листопада 2009 року [http://“Про%20судову%20практику%20розгляду%20цивільних%20справ%20про%20визнання%20правочинів%20недійсними” “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”], правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 [http://Цивільного%20кодексу%20України Цивільного кодексу України], якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім’ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
 
Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.  
<big>недотримання в момент укладення договору стороною (сторонами) таких вимог:</big>
Відповідно до [http://Постанови%20Верховного%20суду%20України%20від%2018.06.2014%20№6-69цс14 Постанови Верховного суду України від 18.06.2014 №6-69цс14], вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного суду України виходить із наступного, згідно із ч.3 ст.203 [http://Цивільного%20кодексу%20України Цивільного кодексу України] волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
 
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом (ч.1 ст.229 ЦК).
* волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
* правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей;
 
<big>договір є недійсним, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин):</big>
 
* у разі недотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору;
* укладення договору дарування від імені неповнолітнього без згоди органу опіки та піклування;
 
<big>також договір є недійсним у разі:</big>
 
* недотримання письмової форми;
* вчинення під впливом помилки;
* обману;
* насильства;
* якщо його вчинено під впливом тяжкої обставини.
 
== Практика Верховного суду України з питань визнання договору дарування земельної ділянки недійсним ==
 
Згідно з [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-09 Постановою Пленуму Верховного Суду України №6  від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"],
''правочин може бути визнаний судом недійсним'' якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.  
Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім’ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
 
Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-09 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6] від 6 листопада 2009 року, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного суду України виходить із наступного, згідно із ч.3 ст.203 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
 
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 (ч.1 ст.229 ЦК).]
 
[[Категорія:Договір дарування‎]]
[[Категорія:Суди‎]]
[[Категорія:Нотаріат‎‎]]

Версія за 08:27, 16 лютого 2017

Нормативна база

Поняття договору дарування

Глава 55 Цивільного кодексу України визначає поняття, загальні умови та підстави укладення договору дарування. Відповідно до ч. 2 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Стаття 717 Цивільного кодексу України визначає поняття договору дарування. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада.

Відповідно до ст. 726 Цивільного кодексу України, що визначає правові наслідки порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи, у разі порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, - відшкодування його вартості.

Стаття 727 Цивільного кодексу України, виокремлює розірвання договору дарування на вимогу дарувальника, яке можливе за наявності наступних підстав:

  1. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.
  2. Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування.
  3. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність.
  4. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена.
  5. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим.

Підстави набуття права власності на земельну ділянку

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Конституція України у статті 41 наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Підстави та порядок виникнення права власності на землю обумовлені формою власності на землю. Тому їх доцільно класифікувати на дві основні групи:

  1. Підстави та порядок виникнення права приватної власності на землю
  2. Порядок та підстави виникнення права суспільної (публічної) власності на землю.

Крім того, підстави та порядок виникнення права приватної власності на землю можна поділити ще на дві самостійні підгрупи, а саме — підстави та порядок виникнення права приватної власності громадян на землю і підстави та порядок виникнення права власності юридичних осіб на землю. Що стосується виникнення права суспільної (публічної) власності на землю, то його підстави також можна поділити на дві підгрупи — підстави та порядок виникнення права державної власності на землю і підстави та порядок виникнення права комунальної власності на землю.

Закон визначає наступні підстави та порядок виникнення права приватної власності на землю. Підставою виникнення права власності па землю є юридичний факт, з яким і пов'язане виникнення цього права. Згідно з Земельним кодексом України до юридичних фактів, на підставі яких виникає право приватної власності на землю, належать:

  • рішення органу влади про передачу земельної ділянки громадянинові у приватну власність;
  • цивільно-правова угода;
  • успадкування земельної ділянки.

Особливістю зазначених юридичних фактів є те, що за змістом вони являють собою активні дії органів влади та осіб, які набувають права власності на землю. Ці дії є складними за змістом, і вчинення їх регулюється правовими нормами, які у сукупності становлять порядок набуття права приватної власності на землю.

Підстави визнання договору дарування земельної ділянки недійсним

Цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються: Цивільним кодексом України Земельним кодексом України Сімейним кодексом України Законом України "Про захист прав споживачів" Законом України "Про оренду землі" та іншими актами законодавства.

Недійсність правочину, що прямо не випливає із закону повинна визнаватися в судовому порядку. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК ( 435-15 ) зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Підставами недійсності договору є:

недотримання в момент укладення договору стороною (сторонами) таких вимог:

  • волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
  • правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей;

договір є недійсним, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин):

  • у разі недотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору;
  • укладення договору дарування від імені неповнолітнього без згоди органу опіки та піклування;

також договір є недійсним у разі:

  • недотримання письмової форми;
  • вчинення під впливом помилки;
  • обману;
  • насильства;
  • якщо його вчинено під впливом тяжкої обставини.

Практика Верховного суду України з питань визнання договору дарування земельної ділянки недійсним

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №6 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний судом недійсним якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім’ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 6 листопада 2009 року, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного суду України виходить із наступного, згідно із ч.3 ст.203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом (ч.1 ст.229 ЦК).