Відмінності між версіями «Визнання договору оренди земельної ділянки недійсним (нікчемним)»

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до навігації Перейти до пошуку
м (додано практику ВС)
 
(Не показані 7 проміжних версій 3 користувачів)
Рядок 15: Рядок 15:
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-09 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-09 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0003700-08#Text Узагальнення Верховного Суду України від 24 листопада 2008 року "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними"]  
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0003700-08#Text Узагальнення Верховного Суду України від 24 листопада 2008 року "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними"]  
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/84481451 Постанова від 11.09.2019 по справі № 522/11532/15-ц Касаційний цивільний суд Верховного Суду]                                                     
*[https://reyestr.court.gov.ua/Review/90847472?fbclid=IwAR16Y_7FoTsOhfpgcfKJOkAp9cAMd9WDPjG905uxiBEoM2_Z6gIg0OIaRy4 Постанова від 30.07.2020 по справі №471/761/17-ц Касаційний цивільний суд Верховного Суду]                                                     


== Поняття та істотні умови договору оренди землі ==
== Поняття та істотні умови договору оренди землі ==
Рядок 25: Рядок 23:
* дата укладення та строк дії договору оренди;
* дата укладення та строк дії договору оренди;
* орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків,  порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.  За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
* орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків,  порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.  За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
== Першочергові дії власника землі для визнання договору оренди недійсним ==
Перед тим як звернутися до суду з позовною заявою щодо визнання договору оренди землі недійсним (нікчемним) обов'язково необхідно звернутися до відповідача (орендаря) з письмовою заявою з вказаним порушення, що свідчить про недійсність договору оренди землі та вимагати визнати такий факт і розірвати договір оренди землі в досудовому порядку. В разі відмови відповідача щодо Вашої вимоги, звернутися до землевпорядної юридичної особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою. Дана нормативна грошова оцінка  знадобиться для розрахування судового збору при подачі позовної заяви, а відмові відповідача від визнання факту недійсності договору оренди та його розірвання буде підставою для звернення до суду.


== Правові наслідки недодержання сторонами при укладенні договору оренди землі вимог закону ==
== Правові наслідки недодержання сторонами при укладенні договору оренди землі вимог закону ==
Рядок 38: Рядок 39:
* Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
* Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
* Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
* Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
* Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
* Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.  
* Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
* Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.


Рядок 45: Рядок 46:
Згідно статті 215 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України].<br />Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.<br />У випадках, встановлених Цивільним кодексом України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.<br />Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).<br />Статтею 216 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] передбачені правові наслідки недійсності правочину, зокрема, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.<br />У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано за цінами які існують на момент відшкодування.<br />Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.<br />Правові наслідки передбачені вище застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.<br />Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.<br />Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.<br />Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.<br />Також статтею 217 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.<br />Згідно статті 234 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.<br />Згідно статті 235 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.<br />Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється (стаття 236 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]).
Згідно статті 215 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України].<br />Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.<br />У випадках, встановлених Цивільним кодексом України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.<br />Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).<br />Статтею 216 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] передбачені правові наслідки недійсності правочину, зокрема, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.<br />У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано за цінами які існують на момент відшкодування.<br />Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.<br />Правові наслідки передбачені вище застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.<br />Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.<br />Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.<br />Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.<br />Також статтею 217 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.<br />Згідно статті 234 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.<br />Згідно статті 235 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.<br />Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється (стаття 236 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]).


'''Позиція Верховного Суду 11 вересня 2019 року м. Київ справа № 522/11532/15-ц провадження № 61-18199св18'''
'''[https://reyestr.court.gov.ua/Review/84481451 Позиція Верховного Суду (постанова від 11 вересня 2019 року у справі № 522/11532/15-ц провадження № 61-18199св18])'''


Згідно із положенням частини другої статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n8795 389 ЦПК] України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно із положенням частини другої статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n8795 389 ЦПК України] підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.


Відповідно до частини першої статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1220 215 ЦК] України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1220 215 ЦК України] підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.


Відповідно до частини третьої статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1220 215 ЦК] України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.
Відповідно до частини третьої статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1220 215 ЦК України] одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.


Аналіз змісту частини третьої статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1220 215 ЦК] України свідчить про те, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n20 3], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n94 15], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n97 16 ЦК України], які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Аналіз змісту частини третьої статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1220 215 ЦК України]   свідчить про те, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n20 3], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n94 15], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n97 16 ЦК України], які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.


Подібна позиція зазначена Верховним Судом, відсутність ''однієї із істотних умов у договорі оренди землі'' може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у разі встановлення факту порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів особи, яка звертається із позовом (№471/761/17-ц). Зокрема, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:
Подібна позиція зазначена Верховним Судом, відсутність ''однієї із істотних умов у договорі оренди землі'' може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у разі встановлення факту порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів особи, яка звертається із позовом ([https://reyestr.court.gov.ua/Review/90847472?fbclid=IwAR16Y_7FoTsOhfpgcfKJOkAp9cAMd9WDPjG905uxiBEoM2_Z6gIg0OIaRy4 №471/761/17-ц]). Зокрема, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:


* пред’явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;
* пред’явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;
Рядок 63: Рядок 64:
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.


Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 10ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах).


За приписами статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n6454 57 ЦПК] України (у зазначеній редакції) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Аналогічні норми містяться у статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n6586 76 ЦПК] України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
За приписами статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n6454 57 ЦПК України] (у зазначеній редакції) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Аналогічні норми містяться у статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n6586 76 ЦПК України] у редакції від 03 жовтня 2017 року.


У частині другій статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n6467 59 ЦПК] України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Аналогічні вимоги містяться у статті 78 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
У частині другій статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n6467 59 ЦПК України] (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Аналогічні вимоги містяться у статті 78 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.


Відповідно до вимог частини першої статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n6471 60 ЦПК] України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частини першої статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n6471 60 ЦПК України] (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.


Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n6471 60 ЦПК] України (у зазначеній редакції).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n6471 60 ЦПК України] (у зазначеній редакції).


Крім того, ЦК України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, статтею [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2082 387 ЦК України] передбачено право власника витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Крім того, ЦК України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, статтею [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2082 387 ЦК України] передбачено право власника витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Рядок 83: Рядок 84:
Згідно з частиною 1 статті 638 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.<br />Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.<br />За змістом частини 2 статті 792 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Згідно з частиною 1 статті 638 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.<br />Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.<br />За змістом частини 2 статті 792 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.


'''Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є''':
'''Відповідно до статті 15 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text Закону України «Про оренду землі»] істотними умовами договору оренди землі є''':
* об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);
* об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);
* дата укладення та строк дії договору оренди;
* дата укладення та строк дії договору оренди;
Рядок 91: Рядок 92:
За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди землі та інші.
За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди землі та інші.


При укладанні договорів оренди землі необхідною вимогою є його письмова форма. Що стосується нотаріального посвідчення договору, то воно здійснюється лише за бажанням однієї із сторін (стаття 14 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/161-14/page?text=%E0%EA%F2 Закону України «Про оренду землі»]).
При укладанні договорів оренди землі необхідною вимогою є його письмова форма. Що стосується нотаріального посвідчення договору, то воно здійснюється лише за бажанням однієї із сторін (стаття 14 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text Закону України «Про оренду землі»]).


За нотаріальне посвідчення договорів суборенди, договорів оренди землі ставка державного мита становить 0,01 відсоток від грошової оцінки земельної ділянки, яка встановлюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (підпункт «у» пункту 3 статті 3 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/7-93 Декрету «Про державне мито» від 21.01.1993 № 7-93]).
За нотаріальне посвідчення договорів суборенди, договорів оренди землі ставка державного мита становить 0,01 відсоток від грошової оцінки земельної ділянки, яка встановлюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (підпункт «у» пункту 3 статті 3 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/7-93 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993 № 7-93]).


У разі відсутності грошової оцінки земель, ставка державного мита становить 1 відсоток від суми договору, але не менше одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян.
У разі відсутності грошової оцінки земель, ставка державного мита становить 1 відсоток від суми договору, але не менше одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян.


Відповідно до статті 4 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1952-15?find=1&text Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»], право оренди земельної ділянки підлягає обов’язковій державній реєстрації.
Відповідно до статті 4 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1952-15?find=1&text Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»], право оренди земельної ділянки підлягає обов’язковій державній реєстрації.
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/84481451 Постанова Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 522/11532/15-ц]
*[https://reyestr.court.gov.ua/Review/90847472?fbclid=IwAR16Y_7FoTsOhfpgcfKJOkAp9cAMd9WDPjG905uxiBEoM2_Z6gIg0OIaRy4 Постанова Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №471/761/17-ц]
*[https://reyestr.court.gov.ua/Review/74963905 Постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018  у справі №338/180/77]
*[https://reyestr.court.gov.ua/Review/80681217 Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2019  у справі №394/559/17]
*[https://reyestr.court.gov.ua/Review/90933484 Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц]


== Див. також ==
== Див. також ==
* [[ Договір оренди земельної ділянки]]
* [[Договір оренди земельної ділянки]]
* [[Припинення договору оренди землі]]
* [[Припинення договору оренди землі]]
* [[Дострокове розірвання договору оренди землі]]
* [[Дострокове розірвання договору оренди землі]]

Поточна версія на 12:08, 27 червня 2022

Нормативна база

Поняття та істотні умови договору оренди землі

Серед прав на землю в України важливе значення має право орендного землекористування, засноване на договірному строковому платному володінні і користуванні земельною ділянкою.
Згідно ст. 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку у відповідності до умов договору та вимог земельного законодавства.
Порядок укладання договору оренди землі визначено статтею 16 Закону України «Про оренду землі». А саме, укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.
Типова форма договору оренді землі затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. № 220 (Типовий договір оренди землі).

Істотними умовами договору оренди землі є:

  • об’єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);
  • дата укладення та строк дії договору оренди;
  • орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Першочергові дії власника землі для визнання договору оренди недійсним

Перед тим як звернутися до суду з позовною заявою щодо визнання договору оренди землі недійсним (нікчемним) обов'язково необхідно звернутися до відповідача (орендаря) з письмовою заявою з вказаним порушення, що свідчить про недійсність договору оренди землі та вимагати визнати такий факт і розірвати договір оренди землі в досудовому порядку. В разі відмови відповідача щодо Вашої вимоги, звернутися до землевпорядної юридичної особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою. Дана нормативна грошова оцінка знадобиться для розрахування судового збору при подачі позовної заяви, а відмові відповідача від визнання факту недійсності договору оренди та його розірвання буде підставою для звернення до суду.

Правові наслідки недодержання сторонами при укладенні договору оренди землі вимог закону

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.

Укладення договору оренди земельної ділянки може бути здійснено на підставі цивільно-правового договору або в порядку спадкування.

Зміна найменування сторін договору оренди землі, зокрема внаслідок реорганізації юридичної особи або зміни типу акціонерного товариства, не є підставою для внесення змін до договору оренди землі та/або його переоформлення.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України, загальними необхідними вимогами, для чинності правочину є:

  • Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
  • Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
  • Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
  • Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
  • Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
  • Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених Цивільним кодексом України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки недійсності правочину, зокрема, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано за цінами які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Правові наслідки передбачені вище застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Також статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Згідно статті 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Згідно статті 235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється (стаття 236 Цивільного кодексу України).

Позиція Верховного Суду (постанова від 11 вересня 2019 року у справі № 522/11532/15-ц провадження № 61-18199св18)

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

Аналіз змісту частини третьої статті 215 ЦК України свідчить про те, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Подібна позиція зазначена Верховним Судом, відсутність однієї із істотних умов у договорі оренди землі може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у разі встановлення факту порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів особи, яка звертається із позовом (№471/761/17-ц). Зокрема, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

  • пред’явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;
  • наявність підстав для оспорювання правочину;
  • встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб’єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах).

За приписами статті 57 ЦПК України (у зазначеній редакції) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Аналогічні норми містяться у статті 76 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

У частині другій статті 59 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Аналогічні вимоги містяться у статті 78 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до вимог частини першої статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України (у зазначеній редакції).

Крім того, ЦК України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, статтею 387 ЦК України передбачено право власника витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов`язальний спосіб захисту. У зобов`язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Недотримання істотних умов договору оренди землі, як підстава визнання договору недійсним відповідно до закону

Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є:

  • об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);
  • дата укладення та строк дії договору оренди;
  • орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Слід звернути увагу, що державні акти на право власності на земельну ділянку, видані до 2002 року, не містили інформації щодо кадастрового номера земельної ділянки, а тому таким земельним ділянкам кадастрові номери присвоєні не були. В той же час, при укладенні договору оренди землі обов’язковою умовою є наявність кадастрового номеру земельної ділянки, а тому, перш ніж укладати договір оренди землі, необхідно здійснити дії щодо присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці. Присвоєння кадастрових номерів на вже приватизовані земельні ділянки при існуючому державному акті відбувається на підставі технічної документації із землеустрою, а також із внесенням відомостей про земельну ділянку до бази даних автоматизованої системи державного земельного кадастру.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди землі та інші.

При укладанні договорів оренди землі необхідною вимогою є його письмова форма. Що стосується нотаріального посвідчення договору, то воно здійснюється лише за бажанням однієї із сторін (стаття 14 Закону України «Про оренду землі»).

За нотаріальне посвідчення договорів суборенди, договорів оренди землі ставка державного мита становить 0,01 відсоток від грошової оцінки земельної ділянки, яка встановлюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (підпункт «у» пункту 3 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993 № 7-93).

У разі відсутності грошової оцінки земель, ставка державного мита становить 1 відсоток від суми договору, але не менше одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», право оренди земельної ділянки підлягає обов’язковій державній реєстрації.

Судова практика

Див. також