Паліативна допомога
Паліативна допомога – це комплексний підхід, мета якого забезпечити максимально можливу якість життя паліативних хворих і членів їхніх родин, шляхом запобігання та полегшення страждань завдяки ранньому виявленню і точному діагностуванню симптомів болю та розладів життєдіяльності, проведення адекватних лікувальних заходів, симптоматичної (ад'ювантної) терапії та догляду, надання психологічної, соціальної, духовної та моральної підтримки, незалежно від захворювання, віку, соціального статусу, національності, релігійних та політичних переконань, місця проживання хворого тощо. Паліативна допомога основана на комплексній міждисциплінарній оцінці фізичного стану пацієнта, ступені больового синдрому та розладів функцій життєдіяльності, психоемоційних, когнітивних та культурних особливостей, максимально можливого та всебічного врахування потреб і побажань пацієнта та його родини, прогнозу прогресування захворювання та тривалості життя. Надання паліативної допомоги розпочинається від моменту постановки діагнозу невиліковного прогресуючого захворювання та обмеженого прогнозу життя і продовжується до закінчення періоду скорботи родини.
Первинна паліативна допомога – це паліативна допомога, яка надається паліативним хворим на первинному рівні надання медико-санітарної допомоги в амбулаторно-поліклінічних умовах або вдома лікарями загальної практики-сімейної медицини, дільничними лікарями та лікарями-спеціалістами поліклінік. Загальна паліативна допомога – це паліативна допомога, яка надається паліативним хворим лікарями-спеціалістами відповідно до їхньої спеціалізації амбулаторно та у стаціонарних закладах охорони здоров'я другого і третього рівня.
Спеціалізована паліативна допомога – це комплексна мультидисциплінарна медико-соціальна та психологічна допомога, яка надається паліативним хворим у закладах охорони здоров’я особливого типу «Хоспіс», у відділеннях та палатах паліативної допомоги стаціонарних лікувально-профілактичних закладів лікарями та молодшими медичними спеціалістами, які одержали спеціальну підготовку з надання паліативної та хоспісної допомоги, та вдома фахівцями спеціалізованих мультидисциплінарних мобільних бригад паліативної допомоги із залученням медичних психологів, соціальних працівників та інших фахівців, за потребою, а також волонтерів, найближчих родичів або опікунів хворого.
Послуги хоспісу і паліативної допомоги забезпечують міждисциплінарний догляд (фізичні, психологічні, духовні і соціальні аспекти), навчання і підтримка пацієнта та його сім’ї, охоплення всіх людей з небезпечними для життя хворобами і їх родичів, а також послуги для полегшення відчуття втрати близької людини. Мета — поліпшення якості життя пацієнта і його родини.
Сьогодні, невиліковно хворі пацієнти мають довгий шлях радикального лікування з наступною паліативною допомогою (якщо всі засоби вважаються не корисними), а потім короткий період хоспісу. Хоспіс же – це спеціалізована допомога невиліковно хворим в останні дні життя.
Аспекти якості життя охоплюють фізичні, психологічні, соціальні і духовні сторони особистості. Досвід вмирання впливає на всі аспекти. Значення якості життя відрізняється для кожної конкретної людини і може бути визначено тільки самим пацієнтом на основі власного життєвого досвіду. Якість життя розглядається протягом усього перебігу захворювання/умирання (включно час смерті і період переживання втрати близької людини).
Міністерством охорони здоров»я України розроблений проект Стратегії розвитку паліативної допомоги в Україні на період до 2027 року та конкретний план заходів щодо її реалізації. Цим документом передбачається створення соціально-медичних центрів, які будуть надавати комплекс послуг паліативним пацієнтам та членам їх родин. Відомо, що в Україні зростає потреба у наданні якісної паліативної допомоги. Кількість населення, що потребує паліативної допомоги, складає понад 600 тисяч пацієнтів щорічно, члени їх родин також потребують супроводу та підтримки. За підрахунками авторів Стратегії щорічно, понад 1,5 млн населення потребують паліативної допомоги.
Станом на сьогодні, створено 2 центри, 7 хоспісів та понад 60 самостійних відділень паліативної допомоги, що забезпечує доступ до 1500 стаціонарних паліативних ліжок. Крім того, в Україні функціонує 7 виїзних служб надання паліативної допомоги вдома для дорослих та дітей. Та за оцінками експертів, потреба у паліативній допомозі в Україні задоволена лише на 15 %. Стратегія пропонує системно врегулювати організаційні основи надання паліативної допомоги, зокрема, розробити правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в сфері охорони здоров’я і забезпечують розвиток мережі паліативних установ охорони здоров’я.
Документ також передбачає розвиток кадрових ресурсів для роботи стаціонарних і виїзних служб паліативної допомоги, створення системи мотивації та заохочення для залучення кадрів, які надають паліативну допомогу, створення нової спеціальності молодшого медичного працівника — «доглядальниця»; проведення наукових досліджень щодо нозологічних, соціальних, психологічних та інших особливостей паліативного стану дітей та внесення відповідних змін у чинні медичні стандарти і клінічні протоколи, розробку нових медичних стандартів і клінічних протоколів. Проект розпорядження КМУ "Про схвалення Стратегії розвитку паліативної допомоги в Україні на період до 2027 року" пройшов широке громадське обговорення в різних формах, пропозиції громадськості, в тому числі професійних спільнот у сфері паліативної допомоги були враховані. Прийняття проекту активно схвалюється громадськістю. Реалізація цього акта дозволить створити правові та організаційні засади для системного розвитку паліативної допомоги в Україні, з урахуванням пацієнт- сім'я – орієнтованого підходу та державних гарантій права на охорону здоров'я.
У сфері регулювання паліативної допомоги діють такі нормативно-правові акти:
Основи законодавства України про охорону здоров'я; Закон України "Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо удосконалення надання медичної допомоги"; Закон України "Про затвердження Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року"; Закон України "Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 роки"; Закон України "Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014-2018 роки", які містять питання розвитку паліативного догляду.
Крім того, слід зазначити, що наказом Міністерства охорони здоров»я України від 21.01.2013 р. № 41 затверджено Порядок надання паліативної допомоги. Згідно вказаного Порядку координацію роботи з питань надання паліативної допомоги здійснюють в межах компетенції Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, управління (головні управління) охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Наказом Міністерства соціальної політики України від 29.01.2015 р. № 58 затверджено Державний стандарт паліативного догляду, який визначає зміст, обсяг, норми і нормативи, умови та порядок надання соціальної послуги з паліативного догляду, показники її якості. Цей Державний стандарт застосовується для організації надання соціальної послуги з паліативного догляду паліативним хворим (особам похилого віку, інвалідам, хворим (із числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більше ніж чотири місяці)), які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги; моніторингу й контролю за якістю надання соціальної послуги з паліативного догляду.
Водночас Європейською хартією прав пацієнтів, що була прийнята у Римі у 2002 році, визначено14 конкретних прав пацієнтів, у тому числі й право - «Кожен має право за можливості уникнути страждань і болю на кожному етапі свого захворювання» (ст.11).
Декларація про розвиток прав пацієнтів в Європі прийнята на нараді ВООЗ в Амстердамі ще в 1994 році.
Впровадження в країнах Європи стандартів прав пацієнтів має важливе значення для України на етапі реформування системи охорони здоров»я і набуває особливої гостроти та актуальності. Найповніше права пацієнтів регламентуються у Законі України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" від 19.11.1992 р., а також права пацієнтів можна визначити, виходячи з норм Конституції України та Цивільного кодексу України.
У разі порушення прав, пацієнти вправі звернутись до суду за захистом порушених прав.
