Міжнародні стандарти поводження із засудженими
Зміст
1. Нормативно-правова база
2. Загальна характеристика міжнародно-правових стандартів поводження із засудженими
3. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями
4. Куди звернутись за захистом прав засуджених?
1. Нормативно-правова база
- Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими (1957 р.)
- Європейські тюремні правила, оголошені рекомендацією № К (87) З Комітету міністрів Ради Європи від 12 лютого 1987 р.
2. Загальна характеристика міжнародно-правових стандартів поводження із засудженими
Міжнародні стандарти поводження із засудженими — це прийняті на міжнародному рівні норми, принципи і рекомендації в галузі виконання покарань і діяльності органів і установ виконання покарань. Види міжнародних стандартів поводження із засудженими:
а) стосуються правил поводження з особами, які позбавлені волі (Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими, Європейські тюремні правила);
б) правила застосування заходів, не пов'язаних із позбавлення волі.
3. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями
Прийняті: у 1955 р. Конгресом ООН з профілактики злочинності і поводження з в'язнями.
Відповідно до положень Мінімальних стандартних правил в'язні (засуджені) мають право: - на окреме ліжко відповідно до національних чи місцевих норм, а також забезпечення окремими постільними речами (ч. 1 ст. 9); - на якісне триразове харчування їжею, достатньо калорійною для підтримання його здоров'я і сил (ч. 1 ст. 20); - на своєчасне надання медичної допомоги та у разі необхідності — забезпечення його належним лікуванням (ст. 22); - на виплату компенсацій у зв'язку із каліцтвом, отриманим на виробництві, або професійного захворювання (ч. 2 ст. 74); - на нормований робочий день, відповідно до національного законодавства та забезпечення права на відпочинок (ст. 71-76); - на пільги, які передбачені кримінально-виконавчим законодавством окремої держави (на умовно-дострокове звільнення, звільнення від покарання у зв'язку із хворобою тощо) (ст. 70); - на повагу до честі та гідності, не допускання застосування до них жорстких, нелюдських або принизливих видів покарання за дисциплінарні проступки (ст. 31-32); - на вільний доступ до інформації, яка стосується його прав та обов'язків, роз'яснення порядку подання скарг на дії (бездіяльність) працівників виправного закладу до вищестоящих органів (ч. 1 ст. 35); - на задоволення своїх релігійних потреб (ст. 42); - на негайне інформування членів своєї сім'ї про своє ув'язнення або переведення в інший заклад (ст. 44).
Жіночі установи повинні мати особливі приміщення для догляду за вагітними жінками і породіллями (ч. 1 ст. 23).
Умови тримання осіб, засуджених до позбавлення волі, не повинні:
- додатково призводити до обмежень, зумовлених фактом ізоляції; - обмежувати права і свободи людини і громадянина (ч. 1 ст. 60). Таким чином, Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями складають міжнародно-правовий інститут захисту прав людини, засудженої до позбавлення волі, як елемент єдиної системи міжнародного кримінально-виконавчого права.
4. Куди звернутись за захистом прав засуджених?
Державні та міжнародні органи, які виступають основною юридичною гарантією захисту прав і свобод засуджених в Україні:
- Президент України (м. Київ, Україна); - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його представники(м. Київ, обласні центри, Україна); - суд (місцеві, апеляційні та вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України); - прокуратура (Генеральна Прокуратура України, регіональні та місцеві прокуратури); - адвокатура; - спостережні комісії та піклувальні ради; - Організація Об’єднаних Націй (м. Нью-Йорк, США); - Європейський суд з прав людини (м. Страсбург, Франція).
Отже, наша держава створила велику кількість різноманітних органів, які сприяють забезпеченню прав та законних інтересів її громадян, в тому числі і засуджених. Проте виникає також необхідність у налагодженні чіткої взаємодії між ними з метою здійснення ефективної та результативної правозабезпечувальної діяльності.
