Встановлення факту постійного проживання на території України

Матеріал з WikiLegalAid
Версія від 10:29, 23 серпня 2024, створена Shablista.Alina (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

Нормативна база

Кого це стосується?

Встановлення факту постійного проживання на території України станом на певні дати в подальшому є підставою для оформлення належності до громадянства України або ж його набуття за територіальним походженням.

Процедура встановлення належності до громадянства України стосується тих громадян колишнього СРСР, хто вже визнається громадянином України відповідно до статті 3 Закону України “Про громадянство України” та з тих чи інших причин досі не має паспорту громадянина України.

Оформлення належності до громадянства України застосовується до:

а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України (втч. закордонного), та не мають у радянському паспорті відмітки про прописку станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року, в тому числі:

– особи, які проходили строкову військову службу та залишилися проживати на території України;

– особи, які відбували покарання в місцях позбавлення волі і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали на території УРСР (України).

б) осіб, які за станом на 24.08.1991 року або на 13.11.1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій осіб, зазначених у підпункті «а».

в) осіб, які за станом на 24.08.1991 року або на 13.11.1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України;

г) осіб, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України.

Зазначеним категоріям осіб необхідно буде пройти процедуру оформлення належності до громадянства України, визначену Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України".

Інформація про кампанію УВКБ ООН "#ЯІсную" з подолання безгромадянства та документування осіб із невизначеним громадянством

Із чого почати?

Алгоритм дій заявника для встановлення належності до громадянства України

У Вас має бути свідоцтво про народження або інший документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави.

Якщо Ви втратили свідоцтво про народження, видане на території України, Ви можете отримати його повторно, звернувшись до будь-якого підрозділу ДРАЦС. Слід зазначити, що свідоцтво про народження може бути видане Вам лише за наявності паспорта, тож звернутись до ДРАЦС слід Вашим батькам або адвокату.

Якщо Ви втратили свідоцтво про народження, видане на території іноземної держави, витребування буде проводитися через Міністерство закордонних справ України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України. Так, Україною із більшістю колишніх республік СРСР укладено договори про правову допомогу, які дозволяють отримання свідоцтв про народження за прямими зверненнями до відповідних органів цих держав.

Якщо Ваше народження не було зареєстровано і Ви ніколи не мали свідоцтва про народження, реєстрація Вашого народження буде здійснюватись на підставі документів медичного закладу або за рішенням суду про встановлення факту народження.

Порядок встановлення факту постійного проживання на території України

Виникнення особистих і майнових прав громадян, їх зміну і припинення закон завжди пов'язує з настанням чи зміною певних обставин, тобто з юридичними фактами. У більшості випадків вони підтверджуються різними свідоцтвами, довідками та іншими документами, що видаються громадянам в адміністративному порядку. Проте не завжди заінтересована особа має можливість довести документально, що той чи інший факт мав місце (неможливість поновлення втраченого документа або виправлення наявних у ньому помилок тощо). Тому в певних випадках допускається судовий порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у цивільному процесі в порядку окремого провадження. Теорія цивільного процесуального права виходить із того, що окреме провадження є різновидом проваджень цивільного судочинства, в якому, як і в інших провадженнях, здійснюється правосуддя у цивільних справах.

Листом Верховного суду України від 01.01.2012 року "Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення" роз’яснено, що у порядку частини другої статті 256, яка змінена на статтю 315 Цивільного процесуального кодексу України - (далі - ЦПК України), суди встановлюють факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 315 ЦПК та залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути зокрема, заяви про встановлення таких фактів:

  • постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 р., постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 р.; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 р. або станом на 13 листопада 1991 р.;
  • постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 р. чи 13 листопада 1991 р.;
  • постійного проживання особи на території України чи УРСР на момент набрання законної сили вироку суду;
  • наявності родинних зв'язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою);
  • постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.

Підсудність справ

Відповідно до статті 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення (в нашому випадку заяви про встановлення факту постійного проживання на території України), подається до суду за місцем її проживання.

Відповідно до статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду.

Що може бути використано в якості доказів під час судового розгляду справи

Відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» та Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України" заявник для оформлення набуття громадянства України повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження заявника на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

Доказами у цьому випадку можуть слугувати:

  • довідки органів місцевого самоврядування;
  • довідки зі школи, з місця роботи, з місця проживання;
  • поквартирні картки та картки прописки;
  • трудові книжки, військові квитки, медичні книжки;
  • витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян;
  • показання свідків, насамперед родичів та сусідів;
  • довідка з Єдиного демографічного реєстру;
  • інші документи, в яких чітко зазначений період проживання на території України.

Таким чином, якщо заявник не може надати документи, які б підтверджували вищезазначені обставини він вправі встановити юридичний факт в судовому порядку.

Вимоги до заяви про встановлення факту постійного проживання на території України (юридичного факту)

Для встановлення факту, що має юридичне значення (в тому числі, встановлення факту постійного проживання на території України) до суду необхідно подати заяву (в порядку окремого провадження), яка повинна відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим статтею 175 ЦПК України, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим статтею 318 ЦПК України.

Відповідно до статті 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено:

1) який факт заявник просить встановити та з якою метою;

2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;

3) докази, що підтверджують факт.

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Важливе значення має вимога про обов’язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки. У заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та навести докази його існування. З урахуванням зазначеної в заяві мети, суд визначає коло осіб, які можуть бути залучені до участі у справі.

Судовий збір

За подання фізичною особою до суду заяви у справах окремого провадження справляється судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду, відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році встановлено Законом України "Про державний бюджет України на 2024 рік"

Таким чином, у 2024 році розмір судового збору становить (3028х0.2) 605 гривень 60 копійок.

Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються:

  • особи з інвалідністю внаслідок війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;
  • особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю;
  • учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов’язаних з порушенням їхніх прав;
  • заявники - у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв’язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно;

Перелік категорій осіб, звільнених від сплати судового збору визначає стаття 5 ЗУ «Про судовий збір».

Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може  за її клопотанням, своєю ухвалою зменшити розмір судового збору, звільнити від його сплати, відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік;

або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім’ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена;

або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров’ю.

Отримати реквізити для сплати судового збору та сформувати квитанцію онлайн можна перейшовши за посиланням Судова Влада України

Підстави для відмови

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.