Захист прав фізичної особи при визначенні національності
Нормативна база
Поняття «національність» особи
Поняття «національність» означає приналежність особи до нації, держави або народу.
Національна меншина (спільнота) України (далі - національна меншина (спільнота) - стала група громадян України, які не є етнічними українцями, проживають на території України в межах її міжнародно визнаних кордонів, об’єднані спільними етнічними, культурними, історичними, мовними та/або релігійними ознаками, усвідомлюють свою приналежність до неї, виявляють прагнення зберегти і розвивати свою мовну, культурну, релігійну самобутність (стаття 1 Закону України "Про національні меншини (спільноти) України").
Держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Держава гарантує національним меншинам право на збереження життєвого середовища у місцях їх історичного й сучасного розселення. Питання про повернення на територію України представників депортованих народів вирішуються відповідними законодавчими актами та договорами України з іншими державами.
Кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі. Особа має право на індивідуальність та збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (ст. 300 Цивільного кодексу України).
Кожний громадянин України має право вільно вирішувати, чи вважатися належним до національної меншини (спільноти) (кількох національних меншин (спільнот). Таке рішення або здійснення прав у зв’язку з цим не повинно завдавати шкоди такій особі. Ніхто не може бути примушений декларувати свій статус особи, яка належить до національної меншини (спільноти). У разі якщо в особи є потреба у користуванні правами, які гарантуються особам, які належать до національних меншин (спільнот), достатнім є висловлення бажання користуватися такими правами (стаття 6 Закону України "Про національні меншини (спільноти) України")
На даний час діюче законодавство України не містить вимог про внесення відомостей про національність в паспорт громадянина України, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб чи в інші документи.
ВАЖЛИВО! В українському законодавстві немає чіткого критерія щодо визначення національності за національністю матері або батька. Це означає, дитина може обрати національність одного з батьків.
ВАЖЛИВО! Примушування громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.
Внесення змін до актових записів цивільного стану
Громадяни мають право у встановленому порядку відновлювати свої національні прізвище, ім'я та по батькові (частина третя стаття 6 Закону України "Про національні меншини (спільноти) України").
Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється й карається законом.
Громадяни мають право у встановленому порядку відновлювати свої національні прізвище, ім'я та по батькові. Громадяни, в національній традиції яких немає звичаю зафіксовувати "по батькові", мають право записувати в паспорті лише ім'я та прізвище, а у свідоцтві про народження - ім'я батька і матері.
Внесення змін до актового запису щодо національності проводиться через орган державної реєстрації актів цивільного стану.
Документи, які необхідно подати:
• письмова заява про внесення змін до актового запису щодо її національності до органів реєстрації актів цивільного стану;
• свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану, у яких зазначені неправильні, неповні відомості або відомості, які підлягають зміні;
• інші документи, необхідні для розгляду заяви та вирішення питання по суті.
За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.
Порядок оскарження відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану
Оскарження відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану здійснюється шляхом звернення до суду.
Позов подається до адміністративного суду:
• за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) особи-позивача або
• за місцезнаходженням відповідача.
Якщо особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.
