Спадкування за Цивільним кодексом УРСР 1963 року
Нормативна база
- Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963р.
- Основи цивільного законодавства СРСР і союзних республік від 08.12.1961р.
Виникнення спадкових правовідносин. Час і місце відкриття спадщини
З 1 січня 2004 року в Україні набув чинності Цивільний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року, який дещо по-новому порівняно з Цивільним кодексом України 1963 року регламентує правила спадкування. Відповідно до статті 524 Цивільного Кодексу УРСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в стаття 21 ЦК УРСР. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини. Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті. Не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя. Не мають права стати спадкоємцями за законом батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку. Відповідно до ЦК УРСР існує дві черги спадкоємців за законом: спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родичу. При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга). До числа спадкоємців за законом належать непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства. Усиновлені та їх нащадки при спадкоємстві після смерті усиновителя або його родичів прирівнюються до дітей усиновителя та їх нащадків. Вони не успадковують за законом після смерті своїх батьків та інших кровних родичів по висхідній лінії, а також братів і сестер. Усиновителі та їх родичі при спадкоємстві після смерті усиновленого або його нащадків прирівнюються до батьків і інших кровних родичів усиновленого. Батьки усиновленого, його інші кровні родичі по висхідній лінії і його брати та сестри не одержують спадщини за законом після смерті усиновленого або його нащадків. Предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до спадкоємців за законом, які проживали спільно з спадкодавцем, незалежно від їх черги і спадкової частки, якщо вони проживали з спадкодавцем до його смерті не менше одного року.
Заповіт
Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом. Неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка). При визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку. Заповідач може на випадок, коли зазначений у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини або не прийме її, зазначити іншого спадкоємця (підпризначення спадкоємця). Частина майна, що залишилась незаповіданою, розподіляється між спадкоємцями за законом. До числа цих спадкоємців входять і ті спадкоємці за законом, яким інша частина майна була залишена за заповітом, якщо в заповіті не передбачено інше. Заповідач вправі покласти на спадкоємця за заповітом виконання будь-якого зобов'язання (заповідальний відказ) на користь однієї або кількох осіб (відказоодержувачів), які набувають права вимагати його виконання. Відказоодержувачами можуть бути особи як ті, що входять, так і ті, що не входять до числа спадкоємців за законом. Заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, зобов'язання надати іншій особі довічне користування цим будинком або певною його частиною. Це зобов'язання заноситься нотаріусом у свідоцтво про право спадкоємства. В разі наступного переходу права власності на будинок або на відповідну частину будинку право довічного користування зберігає силу або покласти на спадкоємця виконання яких-небудь дій, спрямованих на здійснення будь-якої загальнокорисної мети. Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений (або прирівняний). Якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності і в присутності нотаріуса або посадової особи, яка посвідчує заповіти, прирівнювані до нотаріально посвідчених (стаття 542 цього Кодексу), заповіт може підписати інший громадянин. При цьому зазначаються причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено. Заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить. Заповідач може скасувати або змінити заповіт, подавши про це заяву нотаріусу, завідуючому державним нотаріальним архівом, а в населених пунктах, де немає нотаріусів, - посадовій особі виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії. Недійсність окремих частин заповіту не тягне за собою недійсності його в цілому. Якщо заповіт буде визнаний недійсним, то спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений спадщини, одержує право спадкувати на загальних підставах.
Прийняття спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину
Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:
- якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном
- якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини
Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців. Строк для прийняття спадщини, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину. Якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна. Якщо спадкоємець, закликаний до спадкоємства за законом або за заповітом, помер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти в установлений строк, право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Це право померлого спадкоємця може бути здійснене його спадкоємцями на загальних підставах протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців. Спадкоємець, який вступив у володіння і управління спадковим майном до з'явлення інших спадкоємців, не вправі розпоряджатися спадковим майном (продавати, заставляти та ін.), поки не мине шість місяців з дня відкриття спадщини або поки не буде одержано ним свідоцтво про право на спадщину. До закінчення зазначеного строку або до одержання свідоцтва про право на спадщину спадкоємець вправі робити за рахунок спадкового майна лише такі витрати:
- на покриття витрат по догляду за спадкодавцем під час його хвороби, а також на його похорони;
- на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця;
- на задоволення претензій, що випливають з законодавства про працю, та інших претензій, прирівнених до них;
- по охороні спадкового майна і по управлінню ним.
Спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках. Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках (не застосовується до випадків, коли спадкоємець відмовився від спадщини на користь іншого спадкоємця, держави чи державної, кооперативної або іншої громадської організації або коли замість спадкоємця, який відпав, призначено іншого спадкоємця. Спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає по боргах спадкодавця в межах дійсної вартості успадкованого ним майна. На таких саме підставах відповідає держава, до якої надійшло майно. При наявності кількох спадкоємців вони відповідають по боргах спадкодавця пропорціонально до одержаних ними спадкових часток. Спадкоємці, які прийняли спадщину, відшкодовують у межах дійсної вартості спадкового майна необхідні витрати, яких зазнали треті особи по догляду за спадкодавцем під час його хвороби, на похорони спадкодавця, а також по охороні спадкового майна і по управлінню ним. Відшкодування зазначених витрат провадиться поряд з задоволенням вимог кредиторів спадкодавця. Кредитори спадкодавця вправі протягом шести місяців з дня відкриття спадщини пред'явити свої претензії спадкоємцям, які прийняли спадщину, або виконавцеві заповіту за місцем відкриття спадщини. При відсутності зазначених осіб претензія може бути в той же строк пред'явлена в державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини. Претензії пред'являються незалежно від строку настання права вимоги. Державний нотаріус за місцем відкриття спадщини або за місцезнаходженням спадкового майна, а в населених пунктах, де немає державної нотаріальної контори, - посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії, вживають заходів до охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або держави. Охорона спадкового майна триває до прийняття спадщини всіма спадкоємцями, а якщо його не прийнято - до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. При наявності у складі спадщини майна, що потребує управління (жилий будинок тощо), а також у разі пред'явлення позову кредиторами спадкодавця до прийняття спадщини спадкоємцями призначається над зазначеним майном опікун. Спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає. Поділ спадкового майна провадиться за згодою спадкоємців, що прийняли спадщину. При недосягненні згоди поділ провадиться судовим порядком відповідно до часток належних кожному з спадкоємців за законом або за заповітом. При наявності зачатого, але ще не народженого спадкоємця, спадкоємці вправі провести поділ спадкового майна тільки з виділом належної йому спадкової частки. Для охорони інтересів спадкоємця, що не народився, до участі в поділі повинен бути запрошений представник органу опіки і піклування. Порядок розпорядження на випадок смерті вкладами в державних ощадних касах і Державному банку СРСР за спеціальними вказівками вкладників визначається статутами названих кредитних установ і виданими в установленому порядку правилами. Якщо вкладник не зробив розпорядження ощадній касі або банку, то в разі смерті вкладника його вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах за правилами цивільного законодавства.
