Стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати

Матеріал з WikiLegalAid
Версія від 12:59, 5 лютого 2024, створена Olha.hlechyk (обговорення | внесок)

Нормативна база

Право працівника на оплату праці

Відповідно до статті 43 Конституції України кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (стаття 21 Закону України «Про оплату праці»).

Строки та періодичність виплати заробітної плати працівникам

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата працівникам за весь час відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено трудовим або колективним договором (стаття 115 КЗпП України).

Обов’язок роботодавця здійснити розрахунок з працівником в день його звільнення

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. (стаття 116 КЗпП України).

Право працівника на компенсацію втрати частини доходів

Підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів (статті 1 і 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати).

Способи захисту права працівників на оплату праці та стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати

Працівник може стягнути нараховану, але невиплачену заробітну плату:

  • в позасудовому порядку;
  • в судовому порядку.

Позасудовий порядок

Працівник для вирішення спору про виплату належної йому заробітної плати може звернутися із заявою до комісії по трудових спорах (у разі її створення) без обмежень будь-яким строком (ч. 1 статті 225 КЗпП України).

Комісія по трудових спорах обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менш як 15 чоловік (частина 1 статті 223 КЗпП України).

Трудовий спір підлягає розглядові в комісії по трудових спорах, якщо працівник самостійно або з участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах з роботодавцем або уповноваженим ним органом (частина 2 статті 224 КЗпП України).

Строк розгляду трудового спору в комісії по трудових спорах

Комісія по трудових спорах зобов’язана розглянути трудовий спір у 10-денний строк з дня подання заяви (стаття 226 КЗпП України).

Порядок оскарження рішення комісії по трудовим спорах

У разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник чи роботодавець можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою відмови у прийнятті заяви. Визнавши причини пропуску поважними, суд може поновити цей строк і розглянути спір по суті. В разі коли пропущений строк не буде поновлено, заява не розглядається, і залишається в силі рішення комісії по трудових спорах (стаття 228 КЗпП України).

Порядок виконання рішень комісії по трудових спорах

Рішення комісії по трудових спорах підлягає виконанню роботодавцем у триденний строк по закінченні десяти днів, передбачених на його оскарження.

При цьому, у разі невиконання роботодавцем рішення комісії по трудових спорах у встановлений строк працівникові комісією по трудових спорах підприємства, установи, організації видається посвідчення, що має силу виконавчого листа. Посвідчення не видається, якщо працівник чи роботодавець звернувся у встановлений строк із заявою про вирішення трудового спору до місцевого загального суду.

На підставі посвідчення, пред’явленого не пізніше тримісячного строку до органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю, державний виконавець чи приватний виконавець виконує рішення комісії по трудових спорах у примусовому порядку (статті 229, 230 КЗпП України).

Судовий порядок

Для стягнення заборгованості з виплати нарахованої заробітної плати працівник може звернутися безпосередньо до суду в порядку:

  • наказного провадження (вимога працівника про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати є безспірною);
  • позовного провадження (наявний спір щодо розміру заборгованості з виплати заробітної плати та/або права на її отримання).

Наказне провадження

Судовий наказ може бути видано у разі якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку (пункт 1 частини 1 статті 161 ЦПК України).

Для стягнення нарахованої, але невиплаченої суми заробітної плати працівник може звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу.

Умови звернення до суду в порядку наказного провадження: працівник може звернутися до суду в порядку наказного провадження у разі якщо вимога про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати є безспірною (роботодавець не оспорює ні право вимоги працівника, ні суму заборгованості з виплати заробітної плати), що підтверджується належно оформленими письмовими документами.

Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за місцезнаходженням підприємства (установи, організації) або за зареєстрованим місцем проживання/перебування позивача (стаття 162 ЦПК України).

У справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (частина 2 статті 233 КЗпП України).

Форма і зміст заяви про видачу судового наказу

Згідно із статтею 163 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається в суд у письмовій формі.

У заяві повинно бути зазначено:

1) найменування суду, в який подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника;

3) ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження;

4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;

5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

До заяви про видачу судового наказу додаються:

1) документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника;

2) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред’явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості;

3) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

До заяви має бути додано докази:

1) перебування заявника у трудових відносинах із боржником (наприклад: засвідчені копії наказу про прийняття на роботу, копія трудової книжки, копія трудового договору між роботодавцем і працівником, довідка з місця роботи тощо);

2) підтвердження суми, яка стягується (будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо). Файл:Зразок заява про видачу судового наказу про стягнення нарахованої але невиплаченої зп.docxВартість

При зверненні до суду в порядку наказного провадження з вимогою про стягнення нарахованої, але невиплаченої суми заробітної плати судовий збір не сплачується (пункт 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»). Суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом 5 днів з дня її надходження.

А якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом 5 днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п’ятою, шостою статті 165 ЦПК України, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника.
Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника. За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу (частина 1 і 2 стаття 167 ЦПК України).

Набрання законної сили судовим наказом

Судовий наказ набирає законної сили у разі ненадходження до суду заяви від боржника про скасування судового наказу протягом п’яти днів після закінчення строку на її подання (частина перша статті 172 ЦПК України).

Боржник має право протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав (частина 1 статті 170 ЦПК України).

На підставі судового наказу, який є виконавчим документом, стягувач повинен звернутися до державної виконавчої служби з метою його примусового виконання.

Позовне провадження

У разі наявності спору щодо розміру заборгованості з виплати заробітної плати чи права на її отримання працівник може звернутися з позовною заявою безпосередньо до місцевого загального суду за місцезнаходженням підприємства (установи, організації) або за зареєстрованим місцем проживання/перебування позивача відповідно до порядку, передбаченого законодавством.

Строк звернення до суду

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (частина 2 статті 233 КЗпП України).

Вартість

Позивачі за подання до суду позовної заяви про стягнення заробітної плати звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях (пункт 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір»).

Відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні

У разі якщо працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи (стаття 117 КЗпП України, пункт 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).

Виконання судового рішення щодо стягнення заробітної плати

Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 430 ЦПК України судове рішення про виплату заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, підлягає негайному виконанню, а згідно з частиною другою цієї статті суд має право допустити негайне виконання судового рішення в разі стягнення всієї суми заборгованості із заробітної плати.