Міжнародні договори з питань трудової діяльності
Нормативна база
Співвідношення міжнародних договорів про працю і законодавства України
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Виділяють два моменти: перший - міжнародні договори та угоди, учасником яких є Україна, є частиною національного трудового законодавства України, тому вони відносяться до джерел трудового права України; другий - норми таких міжнародних договорів і угод мають пріоритет перед актами внутрішнього законодавства України. Таким чином, у разі суперечності між ними мають застосовуватися положення міжнародних договорів і угод, а не трудового законодавства України.
Порядок укладення, виконання і припинення міжнародних договорів України
Міжнародним договором України є укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо). Чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з цим принципом Україна також виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов'язання за цими договорами. Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів Україною, в тому числі й іншими їх сторонами, здійснює Міністерство закордонних справ України. У разі невиконання або неналежного виконання обов'язків, взятих на себе за міжнародними договорами Українською Стороною, Міністерство закордонних справ інформує про це Президента України або Уряд для вжиття необхідних заходів. Реєстрація чинних міжнародних договорів України у Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй здійснюється за поданням Міністерства закордонних справ України відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй. Крім цього, чинні міжнародні договори України реєструються у Міністерстві закордонних справ України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативних актів.
Міжнародна організація праці
Міжнародна організація праці - спеціалізована міжнародна установа, заснована для цілей міжнародного співробітництва для забезпечення тривалого миру та усунення соціальної несправедливості за допомогою поліпшення умов праці. МОП була створена в 1919 році відповідно до Версальського мирного договору в рамках Ліги Націй і діє на підставі Статуту. З 1946 року МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Основними органами МОП є: Міжнародна конференція праці (законодавчий орган); Адміністративна Рада (виконавчий орган); Міжнародне Бюро Праці (постійний секретаріат). Крім цього, у більше ніж 40 країнах знаходяться регіональні та галузеві бюро. МОП здійснює діяльність у таких основних напрямках: розробка і прийняття конвенцій і рекомендацій про працю; надання технічної допомоги країнам - членам МОП, у тому числі й у створенні їх національного трудового законодавства; навчання та освіта з питань, що відносяться до компетенції організації. З 1919 року була прийнята значна кількість конвенцій та рекомендацій, які охоплюють майже усі питання у сфері праці. До них належать деякі основні права людини (зокрема, право на свободу об'єднання, права на створення організацій і на ведення колективних переговорів, ліквідація дискримінації у галузі зайнятості), адміністрації праці, умови праці, соціальне забезпечення, техніка безпеки та охорона праці, зайнятість жінок і таких спеціальних категорій як трудящі-мігранти та моряки.
Види міжнародних договорів з питань трудової діяльності
Відповідно до схваленої 24 жовтня 1994 р. канадської програми співробітництва у сфері праці 30 липня 1998 р. було прийнято Меморандум про співробітництво між Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством розвитку людських ресурсів Канади у сфері праці та соціального захисту. У ньому визначено, зокрема, галузі та форми співробітництва щодо зайнятості громадян договірних держав. Україна уклала Угоди про працевлаштування і соціальний захист громадян із Молдовою 1993 р., Росією 1993 р., Білоруссю 1995 р., Вірменією 1995 р., Латвією 1997 р., про взаємне працевлаштування працівників з Польщею 1994 р., Протокол із Чехією 1996 р., Угода з Литвою 1997 р. Ці угоди поширюються на осіб (далі - працівники) та членів їхніх сімей, які є громадянами або постійно проживають на території однієї з договірних держав та здійснюють свою трудову діяльність на умовах наймання на підприємствах, в організаціях, установах усіх форм власності (далі - працедавці) іншої держави. Крім зазначених двосторонніх міжнародних договорів про працевлаштування й соціальний захист громадян договірних держав, 75 квітня 1994 р. державами СНД було підписано Угоду про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів. Норми цієї Угоди ґрунтуються на основоположних документах ООН в галузі прав людини та принципів, вироблених у межах Міжнародної Організації Праці. Для врегулювання трудових відносин застосовуються також і інші міжнародні акти: «Європейська соціальна хартія» (1961р), Хартія ЄС про соціальні права працівників» (1989р.).
Важливий вплив на трудове законодавство України справляють постанови Пленуму Верховного Суду України, які хоча і не є актами трудового законодавства, однако надають офіційне роз’яснення щодо застосування окремих положень трудового законодавства. Наприклад, Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»
Реалізація права на працю на території іноземної держави
Працівники можуть здійснювати трудову діяльність на території іноземної держави на підставі: а) трудового договору (контракту), укладеного між працедавцем і працівником на визначений термін; б) договору, укладеного між суб'єктами господарської діяльності обох держав, метою якого є виконання визначеного обсягу робіт або послуг на території держави працевлаштування. За загальним правилом для одержання роботи особі необхідний дозвіл на працевлаштування, виданий компетентним органом держави працевлаштування, у порядку та на умовах, установлених законодавством цієї держави. Дозвіл видається на час виконання роботи у визначеного працедавця. Працівник не повинен виконувати ніякої іншої оплачуваної роботи, крім тієї, на яку видано дозвіл. Якщо ж буде встановлено, що працівник виконував іншу оплачувану роботу або самовільно змінив працедавця, дозвіл анулюється. Для продовження трудових відносин із працівником працедавцеві необхідно вирішити питання про продовження дозволу на працевлаштування не пізніше 1 місяця до закінчення терміну його дії. В угодах про трудову діяльність і соціальний захист громадян передбачаються й колізійні норми, зокрема з прив'язкою до законодавства держави місця працевлаштування. Так, за цим законодавством регулюється:
- оформлення трудового договору (контракту);
- вік, з якого допускається прийняття на роботу;
- обсяг прав та обов'язків сторін за договором (контрактом);
- в'їзд працівників і членів їхніх сімей на територію держави працевлаштування, перебування та виїзд із неї;
- соціальне, в тому числі, пенсійне, забезпечення;
- оподаткування трудових доходів осіб, які працюють за трудовим контрактом;
- переказ зароблених коштів на територію держави виїзду;
- правовий статус вивільнюваних працівників;
- обчислення стажу (трудового та за фахом).
Якщо з зазначених питань Україною укладено й інші міжнародні договори, враховуються і їхні норми.
