Сплата кредитної заборгованості подружжям після розірвання шлюбу між ними

Нормативна база

• Сімейний кодекс України
• Цивільний кодекс України
• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»

Загальні положення

Відповідно до ч. 3 ст. 61 Сімейного кодексу України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Також ч.4 ст. 65 Сімейного кодексу України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Отже, грошові кошти, отримані одним з подружжя за кредитним договором, укладеним в інтересах сім’ї, слід вважати спільними коштами подружжя.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказано, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї.
Кредитний договір - це цивільно-правовий документ, який визначає взаємні юридичні права і обов'язки та економічну відповідальність банку і клієнта (позичальника) з приводу проведення кредитної операції.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст.1054 Цивільного кодексу України).
Для укладення кредитного договору (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя, а той з подружжя, хто позичає кошти, не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов'язальних правовідносин.

Сплата кредитної заборгованості тільки одним з подружжя після розірвання шлюбу

Борг сплачується тільки одним з подружжя після розірвання шлюбу у таких випадках

• кредитні зобов'язання, які з'явилися до укладення шлюбу;
• особисті борги, які були придбані на особисті потреби або потай від іншого з подружжя;
• борги набуті у спадок.
  

Поділ боргу за кредитним договором одного з подружжя між колишнім подружжям

Борг за кредитним договором одного з подружжя ділиться між колишнім подружжям за таких умов

• кредитний договір укладений під час шлюбу;
• кредитний договір укладений в інтересах сім’ї;
• одержаний кредит використаний в інтересах сім’ї, а не у власних, не пов’язаних із сім’єю, інтересах одного з подружжя.

Спростування презумпції спільності майна подружжя

Відповідно до сімейного законодавства діє принцип спільності майна подружжя.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Так, придбання майна, хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам собою факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Судова практика

• Постанова Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16) (до складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя).
• Постанова Верховного Суду України від 02.04.2020 року у справі № 638/17330/16-ц (провадження № 61-43636св18) (права на спільну сумісну власність на квартиру кореспондується боргове зобов`язання – повернення грошової суми, що позичалася на придбання цього будинку. У цій справі придбаний за кредитні кошти будинок у судовому порядку був поділений між подружжям із визначенням рівних часток у праві спільної сумісної власності. Позивачка звернулась до суду з позовом про визнання боргу колишнього подружжя спільним зобов’язанням, стягнення в порядку зворотної вимоги (регресу) частини грошових коштів з іншого з подружжя. Судом було встановлено, що, оскільки після поділу майна подружжя і визначення частки у спільній сумісній власності, позивачка виконала зобов`язання обох співвласників набутого за позичені кошти майна, повністю повернула кредитору борг, виконавши у такий спосіб і зобов`язання відповідача, тому вона має право на отримання відшкодування частини сплачених нею грошових коштів).
• Постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду України від 19.05.2021 у справі № 641/9402/13-ц (провадження № 61-773св20) (суд вважає правильними висновки про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за договором позики, оскільки договір позики був укладений за згодою дружини, якою не надано доказів того, що кошти отримані за договором позики були використані не в інтересах сім`ї, а на особисті потреби чоловіка, тобто нею не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя, проте тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує).