Ненадання допомоги хворому медичним працівником

Нормативна база

• Конституція України
• Кримінальний кодекс України
• Цивільний кодекс України
• Закон України "Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності"
• Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"
• Закон України "Про екстрену медичну допомогу"
• Указ Президента України від 15 червня 1992 року № 349 "Про Клятву лікаря"
• Постанова Кабінету Міністрів України від 9 червня 2023 року № 586 "Деякі питання виконання функцій медицини катастроф"

Загальна інформація

Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я( преамбула Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я" ). Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами(Стаття 3 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я").

Медичні працівники зобов'язані невідкладно надавати необхідну медичну допомогу у разі виникнення невідкладного стану людини. Організація та забезпечення надання екстреної медичної допомоги громадянам та іншим особам здійснюються відповідно до Закону України "Про екстрену медичну допомогу( ст. 37 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"

У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника. (Частиною 5 статті 284 Цивільного кодексу України).

Винні у порушенні законодавства про охорону здоров'я, несуть: цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством (Ст. 80 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"). При цьому, слід зазначити, що згідно з частиною третьою статті 34 цього Закону лікар не несе відповідальності за здоров’я хворого у разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму. Відповідно до статті 139 Кримінального кодексу України кримінальним правопорушенням визнається ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого.

Склад кримінального правопорушення

Об'єкт

Об’єктом кримінального правопорушення є життя і здоров’я людини.

Об'єктивна сторона

З об’єктивної сторони кримінальне правопорушення виражається у бездіяльності: медичний працівник, який відповідно до встановлених правил зобов’язаний надавати допомогу хворому, без поважних причин не робить цього. Ненадання допомоги хворому може виражатись як у повній відмові від її надання, так і в ненаданні допомоги в обсязі, потрібному в конкретній ситуації.

За статтею 139 ККУ слід кваліфікувати, зокрема:

• відмову прийняти виклик лікаря; нез'явлення до хворого за викликом;
• відмову прийняти хворого у лікувально-профілактичний заклад для надання йому першої невідкладної допомоги у разі нещасного випадку;
• відмову викликати службу швидкої медичної допомоги або доставити хворого до лікарні;
• поверхове, формальне обстеження хворої людини, яка потребує медичної допомоги;
• відмову надати першу невідкладну медичну допомогу пораненому або травмованому (дати потрібні ліки, провести штучне дихання або масаж серця, зупинити кровотечу тощо);
• припинення активних заходів щодо підтримання життя хворого у випадку, коли стан людини ще не визначений як незворотна смерть.

Відповідного до законодавства медичні і фармацевтичні працівники зобов’язані надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу, а також безоплатно надавати екстрену медичну допомогу у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях (стихійні лиха, катастрофи, епідемії, забруднення довкілля тощо), а медичні працівники крім цього, — і при гострих захворюваннях. Медична допомога у невідкладних та екстремальних ситуаціях забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами незалежно від відомчої підпорядкованості та форми власності.

Ненадання допомоги може бути виражене у вiдмовi практикуючого лiкаря або медсестри, якi перебувають удома, тобто поза службою, з’явитися за викликом до хворого або його близьких, у вiдмовi надати допомогу при нещасному випадку, подiї на вулицi тощо.

Поважнi причини ненадання допомоги, якi виключають вiдповiдальнiсть, можуть бути рiзними: непереборна сила, стан крайньої необхiдностi, хвороба самого медичного працiвника, що позбавляє його можливостi надати допомогу, некомпетентнiсть цього працiвника, якщо ним вжиті заходи щодо виклику належного фахiвця, вiдсутнiсть медикаментiв або хiрургiчних iнструментiв, невмiння ними манiпулювати та iн. Можливiсть настання тяжких наслiдкiв для хворого у зв’язку з ненаданням йому допомоги має бути реальною, тобто такою, яка за звичайного її розвитку може в конкретних умовах призвести до смертi або iнших тяжких наслiдкiв.

Питання про те, чи є причина ненадання допомоги поважною, вирішується у кожному конкретному випадку. Не можуть визнаватися поважними причинами такі обставини, як, наприклад, перебування медичного працівника не на робочому місці (вдома, у дорозі тощо), неробочий час (наприклад, перебування у відпустці), відсутність згоди хворого або його законних представників на медичне втручання у невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною.

Злочин вважається закінченим з моменту відмови медичного працівника від надання медичної допомоги.

Суб'єктивна сторона

Суб’єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується прямим умислом. Відповідальність виключається, якщо медичний працівник сумлінно помилявся у питанні про стан хворого і можливість настання тяжких наслідків. Психічне ставлення до наслідків, указаних у частині 2 статті 189 ККУ, є необережним. У разі встановлення умислу щодо смерті або певних тілесних ушкоджень діяння винного слід кваліфікувати як відповідний умисний злочин проти життя або здоров'я людини.

Суб'єкт

Суб’єкт кримінального правопорушення спеціальний. Це медичні працівники незалежно від того, яку спеціальну освіту, середню або вищу, вони мають (лікарі, медичні сестри, фельдшери тощо, у т. ч. працівники служби екстренної медичної допомоги та медицини катастроф), у якому закладі охорони здоров’я вони працюють або займаються медичною практикою як різновидом підприємницької діяльності.

За статтею 139 ККУ можуть нести відповідальність медичні працівники, незалежно від того, яку спеціальну освіту вони мають (лікарі, провізори, акушерки, медичні сестри, фельдшери тощо, у тому числі працівники служби швидкої медичної допомоги та державної служби медицини катастроф), у якому закладі охорони здоров'я вони працюють. Це можуть бути також особи, які займаються медичною практикою як різновидом господарської діяльності: згідно з чинним законодавством такі особи зобов'язані надавати першу невідкладну медичну допомогу хворим, які перебувають у критичному для життя стані, а також у разі нещасного випадку та гострих захворювань.

Частиною 2 статті 139 ККУ передбачає відповідальність за ненадання допомоги хворому, якщо воно спричинило його смерть або інші тяжкі наслідки (кваліфікований склад злочину). Додатково до ознак складу злочину, передбаченого частиною першою, для кваліфікації за цією нормою потрібно встановити настання суспільно небезпечного наслідку у вигляді смерті потерпілого або інших тяжких наслідків і наявність причинного зв'язку між діянням та суспільно небезпечним наслідком. За відсутності вказаного причинного зв'язку діяння медичного працівника кваліфікується за частиною 1 статті 139 ККУ навіть у тому разі, коли після його вчинення настала смерть хворого або інші тяжкі наслідки. Іншими тяжкими наслідками можуть бути різні види тілесних ушкоджень (тяжкі або середньої тяжкості).

Потерпілий

Потерпілим є особа, яка потребує медичної допомоги. Це, зокрема, особа з інвалідністю, особа, яка отримала серйозну травму (наприклад, унаслідок вчинення злочину або нещасного випадку), особа, яка отруїлась або перебуває в іншому явно хворобливому стані (наприклад, у стані гіпертонічного кризу).

Кваліфікуюча ознака

Кримінальне правопорушення, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки.

Санкція (покарання)

1. Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов’язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого, - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки, - карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. 

Судова практика

• За правовою позицією Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постановах від 27.02.2019 у справі №755/2545/15-ц, від 04.11.2020 у справі №686/6022/18, від 21.04.2021 у справі №648/2035/17, для настання відповідальності за завдання шкоди здоров`ю необхідна наявність таких умов: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, наявність вини.
• Постанова судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.08.2014 року у справі №3-51гс14 (потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт, що відповідач є заподіювачем шкоди).
• Постанова Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.01.2019 року у справі №302/836/17 (неналежне виконання лікарем функціональних обов’язків, зокрема обрання хибної методики лікування хворого, є підставою для застосування до нього дисциплінарного стягнення).