Застосування строків позовної давності у справах про визнання батьківства

Матеріал з WikiLegalAid

Нормативна база

Поняття строку та позовну давність

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строки, у справах про визнання батьківства, обчислюються відповідно до Цивільного кодексу України.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна інформація про застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин

Згідно ст. 20 Сімейного кодексу України (далі- СК України):

1. До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків передбачених:

  • частиною другою статті 72 СК України, - до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
  • частиною другою статті 129 СК України, - до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
  • частиною третьою статті 138 СК України, - до вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини.
  • частиною третьою статті 139 СК України, - до вимоги про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини.

2. У випадках, передбачених частиною першою статті 20 СК України, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено СК України.

Застосування позовної давності у справах про визнання батьківства якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено за вказівкою матері або у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебування, за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина

Відповідно ст. 128 СК України, визнання батьківства за рішенням суду визначається за відсутності заяви про визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, право на подання якої встановлено статтею 126 СК України. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено за вказівкою матері або у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебування, за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина, що передбачено частиною першою статті 135 СК України.

У даному випадку строк позовної давності застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України.

Застосування позовної давності у справах про визнання батьківства у разі спору про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини

Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

У даному випадку строк позовної давності один рік, який починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство, але, відповідно до правової позиції постанови Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у справі за № 6-617цс17 від 27.04.2017, суд за власною ініціативою не має права застосувати вищезазначену норму про позовну давність. Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції відповідно до частиною 3 статті 267 ЦК України.

19 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «М. Т. проти України» («M.T. v. Ukraine», заява № 950/17) (далі також - Рішення) щодо порушення у цій справі Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання батьківства поза межами встановленого законодавством строку, та згідно з нормами законодавства мали повноваження поновити цей строк за наявності вагомих підстав.

Надаючи клопотання про поновлення строку, позивач наполягав, що він пропустив його з поважних причин, оскільки, доки йому не перешкоджали у регулярному спілкуванні з дитиною, не хотів порушувати її сімейне становище, оскільки в неї був законний батько. Позивач втрутився лише тоді, коли дізнався про рішення матері виїхати з країни разом з дитиною.

Незважаючи на складну фактичну ситуацію дитини (наявність ймовірного біологічного батька, законного батька та вітчима), її фактичні стосунки з цими трьома чоловіками залишилися абсолютно непроаналізованими. А питання про те, чи було в найкращих інтересах дитини поновити позивачеві позовну давність, не було розглянуте. Отже, за таких обставин не було проведено жодного аналізу для забезпечення балансу між інтересами дитини та позивача щодо встановлення його батьківства (§ 25 Рішення), а суди апеляційної та касаційної інстанцій не забезпечили поваги до приватного життя позивача, на яке він має право відповідно до статті 8 Конвенції (§ 26 Рішення).

З огляду на висновки за статтею 8 Конвенції ЄСПЛ зазначив, що немає необхідності розглядати скаргу щодо стверджуваного порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (§ 29 Рішення).

Отримано з https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=Застосування_строків_позовної_давності_у_справах_про_визнання_батьківства&oldid=40494