Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

Нормативна база

• Кримінальний кодекс України
• Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України)

Умови застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

Тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, і полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установи тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням вимогам режиму цих установ.

Тримання під вартою як запобіжний захід може бути застосовано лише у разі, якщо прокурор наявною сукупністю дозволених законом при прийнятті цього рішення засобів доказування доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим в ст.177 КПК, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 КПК (остання закріплює перелік злочинів, при підозрі або обвинуваченні у вчиненні яких до особи може бути застосований винятково запобіжний захід у вигляді тримання під вартою).

Тримання під вартою застосовується:

1. До особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,— виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст.177 КПК України, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов'язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;
2.   До раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст.177 КПК України, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
3.   До раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років,— виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст.177 КПК України, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
4.   До раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років;
5.   До раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;
6.   До особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ КПК України або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 177 КПК України:

• метою застосування будь-якого запобіжного заходу, у тому числі тримання під вартою, є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків;
• підставою для застосування будь-якого запобіжного заходу, у тому числі тримання під вартою, є наявність обґрунтованої підозри у вчинені кримінального правопорушення та доведення слідчим, прокурором наявності ризику, того, що особа може вчинити хоча б одну з наступних дій:

1. Переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.
2. Знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
3. Незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні.
4. Перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
5. Вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

КПК України передбачає можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою винятково на підставі ухвали слідчого судді (під час досудового розслідування) або ухвали суду (в судовому провадженні), постановлення яких ініціюється відповідним клопотанням слідчого, прокурора.

За результатами судового розгляду клопотання слідчого, погодженого з прокурором або клопотання прокурора, слідчий суддя (під час досудового розслідування) постановляє ухвалу про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні, яка відповідно до ст.309 КПК України підлягає апеляційному оскарженню. Разом з тим, суд під час судового провадження може розглянути клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або про зміну наявного запобіжного заходу на тримання під вартою у випадках, коли обвинувачений ухиляється від виконання покладених на нього процесуальних обов’язків або наявні інші підстави та ризики, визначені ст.177 КПК України. На відміну від ухвали слідчого судді, яка, як зазначалося, може бути предметом апеляційного оскарження, ухвала суду про застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час судового провадження не підлягає самостійному апеляційному оскарженню (ч.2 ст.392 КПК України).

Тривалість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

Ст. 197 КПК України встановлює строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою, який не може перевищувати шістдесяти днів.

При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя, суд в ухвалі зобов'язаний вказати дату закінчення її дії в межах строку, передбаченого законом.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи. У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК України. Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування, не повинен перевищувати:

1. шести місяців — у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості;
2. дванадцяти місяців — у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Порядок продовження строку тримання під вартою передбачено ст. 199 КПК України.

Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України при зверненні з клопотанням про продовження строку тримання під вартою сторона обвинувачення зобов’язана довести, крім питань, які вирішувалися при застосуванні цього запобіжного заходу, також, що заявлений ризик не зменшився або з’явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Слід звернути увагу на необхідність подачі прокурором клопотання про продовження строку тримання особи під вартою в письмовому вигляді, оскільки КПК України передбачає процедуру вирішення питання про продовження строку тримання особи під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Це означає, що підозрюваному, обвинуваченому не пізніше, ніж за 3 години до початку судового засідання, повинно бути вручене клопотання, складене у відповідності з вимогами ст.184 КПК України, а також із зазначенням обставин про те, що заявлений ризик не зменшився або з’явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Ч.3 ст.331 КПК України передбачає обов’язок суду, незалежно від наявності клопотань, розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув’язнення.

До спливу продовженого строку суд зобов’язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Ст.203 КПК України визначає, що ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження.

Застава при взятті під варту

Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя зобов’язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов’язків, передбачених КПК , крім кримінальних проваджень щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; щодо злочину, який спричинив загибель людини; щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею (ч.4 ст.183 КПК).

Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109 - 1142, 258 - 2585, 260, 261, 402 - 405, 407, 408, 429, 437 - 442 Кримінального кодексу України.