Кримінальна відповідальність за кіберзлочини

Нормативна база

• Конвенція Ради Європи про кіберзлочинність від 23.11.2001 р.
• Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, який стосується криміналізації дій расистського та ксенофобного характеру, вчинених через комп’ютерні системи від 28.01.2003 р.
• Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р.
• Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 р.
• Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» від 23.03.2000 р.
• Закон України «Про ратифікацію Додаткового протоколу до Конвенції про кіберзлочинність, який стосується криміналізації дій расистського та ксенофобного характеру, вчинених через комп’ютерні системи» від 21.07.2006 р.
• Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки» від 09.01.2007 р.

Поняття та загальна характеристика кіберзлочинів

Кіберзлочин – суспільно небезпечне винне діяння, кримінальна відповідальність за яке передбачено законодавством, вчинене в кіберпросторі за допомогою електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, яке полягає в протиправному, несанкціонованому створенні, зберіганні, обробці, підробці, блокуванні, знищенні об’єктів інформаційної інфраструктури.

Аналізуючи суть кіберзлочинів, можна виділити наступні характерні властивості:

• інтелектуальний характер кіберзлочинів – здійснення кіберзлочину вимагає певного набору знань;
• кіберзлочини, на відміну від інших інтелектуальних злочинів, доступні людям невисоких соціальних і вікових можливостей - для здійснення кіберзлочинів не треба займати високе соціальне положення, досить мати доступ до мережі Інтернет і електронну обчислювальну машину;
• анонімність і неперсоніфікованість кіберзлочинів – механізми ідентифікації глобальної мережі дозволяють особі здійснювати операції анонімно або видавати себе за іншу особу, змінювати біографічні дані або соціальний статус;
• висока латентність кіберзлочинності, одними з основних причин якої є наступні фактори:

1. збиток від кіберзлочину часто здається жертві незначним в порівнянні з процедурою розслідування, яка здатна забрати час, але не гарантує притягнення до відповідальності винного і компенсації збитків;
2. некомпетентність працівників правоохоронних органів в питанні встановлення факту вчинення кіберзлочину;
3. побоювання нашкодити власній репутації в ділових колах і як наслідок – втрата значної кількості клієнтів. Ця обставина особливо характерна для банків і великих фінансово-промислових корпорацій, які широко впроваджують автоматизацію своїх виробничих процесів;
4. неминуче розкриття в ході досудового розслідування системи безпеки організації;
5. побоювання, що в ході розслідування злочину виявиться незаконний механізм вчинення окремих фінансово-економічних операцій;
6. факт вчинення кіберзлочину ставить під сумнів професійну придатність та компетентність окремих посадових осіб, що в кінцевому результаті може призвести до негативних для них наслідків;
7. правова неосвіченість переважної більшості посадових осіб в питаннях специфіки кіберзлочинів.

• швидке зростання кіберзлочинності, що пов’язане зі все більшим розповсюдженням Інтернету в різних сферах і здешевлення Інтернет-послуг;
• віддаленість кіберзлочинців – злочинця і жертву можуть розділяти тисячі кілометрів, оскільки немає відмінностей в скоєнні злочину проти комп’ютерних систем, розташованих на сусідній вулиці або в іншій країні, якщо злочин вчинюється за допомогою мережі Інтернет.

Класифікація кіберзлочинів

Залежно від мотивів:

• кіберзлочини, спрямовані на заволодіння коштами;
• кіберзлочини, спрямовані на заволодіння інформацією (для власного користування або для подальшого продажу);
• втручання в роботу інформаційних систем з метою отримання доступу до автоматизованих систем управління (для навмисного пошкодження за винагороду або для нанесення шкоди конкурентам);
• інші злочини.
  

Досить поширеною також є класифікація, яка поділяє кіберзлочини залежно від шкоди, яка завдається охоронюваному законом громадському порядку та моральності. На основі цього критерію виділяють наступні групи злочинів: агресивні – сюди належить погроза фізичної розправи (наприклад, передана через електронну пошту), кіберпереслідування, кіберсталкінг (протиправне сексуальне домагання та переслідування іншої особи через Інтернет), дитяча порнографія (створення порнографічних матеріалів, виготовлених із зображенням дітей, розповсюдження цих матеріалів, отримання доступу до них); неагресивні – кіберзлочини, які вчиняються виключно з корисливих мотивів. До цієї категорії можна віднести кіберкрадіжку, кібервандалізм, кібершахрайство, кібершпигунство, розповсюдження спаму та вірусних програм.

Виділяють також підстави, які є другорядними в процесі класифікації кіберзлочинів, і висвітлюють їх окремі особливості. Так, наприклад, кіберзлочини поділяють за тривалістю їх вчинення: довготривалі – кіберзлочини, що потребуються значних матеріальних та організаційних ресурсів (подолання інформаційного захисту за допомогою DDos-атаки); короткотривалі (спотворення інформації в каналі за допомогою шкідливого програмного забезпечення).

Кримінально-правові ознаки кіберзлочинів

Суспільна небезпечність кіберзлочинів, що обумовлюється такими факторами:

• інтенсивне впровадження різноманітних інформаційних технологій і процесів, заснованих на використанні електронно-обчислювальних машин, у багатьох сферах людської діяльності;
• високий масштабний коефіцієнт зусиль злочинців у цій сфері;
• відносна доступність для широкого кола осіб спеціальних знань і техніки, необхідної для вчинення злочину.
  

Кримінальна протиправність тісно пов’язана із суспільною небезпечністю, є її законодавчою оцінкою. Вона проявляється в порушенні особою норми законодавства, яка забороняє вчинення небезпечного діяння, що передбачене диспозицією кримінально-правової норми, і встановлює за його вчинення санкції кримінального покарання. Конкретні ознаки кримінальної протиправності передбачені законом у складі конкретного злочину. Так, ознаки протиправності кіберзлочинів відображені в об’єктивній стороні їх складу.

Караність характеризується тим, що кримінальний закон, забороняючи певні діяння, передбачає за порушення цих заборон застосування покарання. Так, караність як кримінально-правова ознака кіберзлочинів виражена у санкціях, передбачених Розділом XVI КК України.

Винність – розкриває суб’єктивну психологічну характеристику вчинення злочину. У сучасному кримінальному праві виключається об’єктивне інкримінування, тобто відповідальність за шкоду, заподіяну за відсутності вини, яка полягає у психічному ставленні особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та їх наслідків. Це в свою чергу відображено у ст. 62 Конституції України, згідно якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Винність як кримінально-правова ознака комп’ютерних злочинів виражена в суб’єктивній стороні їх складу.

Віртуальність, як елемент характеристики злочинів даного виду, пов’язується дослідниками з процесами обробки комп’ютерних даних наступним чином:

• комп’ютерні системи забезпечують функціонування штучного середовища (віртуального середовища), у якому відбувається процеси обробки (циркуляція) комп’ютерних даних, а також можуть вчинятися протиправні впливи на ці процеси;
• механізм протиправного впливу на процеси обробки комп’ютерних даних (як і протидії його розслідуванню) має віртуальну складову, пов’язану з використанням процедур обробки комп’ютерних даних зі злочинною метою;
• протиправний вплив на процеси обробки комп’ютерних даних залишає нетрадиційні сліди (віртуальні сліди), які проявляються у: стані комп’ютерних даних, результатах їх обробки; режимах (характеристиках) процесів обробки комп’ютерних даних.

Склад кіберзлочинів

Склад кіберзлочинів – це юридична конструкція, що являє собою систему об’єктивних і суб’єктивних ознак, закріплених у диспозиції кримінально-правової норми, що описується у відповідній статті Особливої частини, а також в окремих статтях Загальної частини КК України, і визначають у своїй сукупності конкретне суспільно небезпечне діяння як злочин.

Суб’єкт кіберзлочинів

Суб’єктами кіберзлочинів можуть бути фізичні осудні особи, які до моменту їх вчинення досягли шістнадцятирічного віку. В той же час, спеціальний суб’єкт має місце у двох випадках:

1. несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї (ст. 362 КК України), де суб’єктом виступає особа, що має право доступу до інформації (ст. 362 КК України);
2. порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється (ст. 363 КК України), де суб’єктом виступає особа, яка відповідає за експлуатацію електронно-обчислювальних машин, автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку.

Суб’єктивна сторона кіберзлочинів

Суб’єктивна сторона кіберзлочинів характеризується прямим умислом і, зазвичай, корисливим мотивом; діяння, передбачене ст. 363 КК України, а саме, порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється, може вчинятися як умисно, так і через необережність, ставлення до порушення правил може бути умисним (хоч є позиція, що діяння може вчинятися лише у формі необережності).

Об’єкт кіберзлочинів

Об’єктом злочину є суспільні відносини, на які посягають злочини, а предметом злочину слід вважати будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких кримінальний закон пов’язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину.

Згідно з існуючим у науці кримінального права підходом об’єкт злочину «по вертикалі» поділяють на: загальний, родовий (видовий) та безпосередній. Деякі автори зазначають про поділ об’єкта по «горизонталі» на основний, додатковий, факультативний.

Загальний об’єкт кіберзлочинів – це сукупність суспільних відносин як цілісної системи, що охороняється кримінальним законодавством. Інформаційні відносини та інформаційна безпека мають досить важливе значення у сукупності суспільних відносин сучасного типу держави.

Родовий об’єкт кіберзлочинів – це врегульовані законом суспільні відносини автоматизованої обробки інформації (зокрема, забезпечення безпеки її обробки); інформаційні відносини, засобом забезпечення яких є комп’ютери, комп’ютерні системи і мережі, мережі електрозв’язку; суспільні відносини у сфері комп’ютерної інформації, зміст яких полягає у здійсненні суб’єктом відносин правомірної інформаційної діяльності щодо предмета цих відносин та обов’язків інших учасників цьому не перешкоджати.

Безпосередній об’єкт, як правило, являє собою конкретні суспільні відносини, що охороняються кримінальним законодавством і яким, відповідно, заподіюється шкода злочином, що підпадає під ознаки відповідного складу. Інакше кажучи, це об’єкт конкретного, окремого злочину, складова частина родового об’єкту.

Об’єктивна сторона кіберзлочинів

Об’єктивну сторону, як елемент складу злочину характеризують дев’ять ознак. До них відносяться: суспільно небезпечне діяння, суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діянням та наслідками, місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину.

Характерною особливістю злочинів, передбачених статтями 361-363-1 КК України, є те, що вони вчиняються, зазвичай, шляхом активних дій. Винятком є злочин, передбачений ст. 363 КК України, а саме, порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється, що може вчинятися шляхом дії або бездіяльності. Що стосується злочинних наслідків, то їх характер та розмір залежать від особливостей діяння та умов, за яких воно вчиняється.