Компенсація працівнику за роботу у святкові чи неробочі дні
Нормативна база
- Кодекс законів про працю України
- Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»
- Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2009 року № 853/13/84-09
| Увага!!! З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану"(далі - Закон) в Україні введено режим воєнного стану!
24 березня 2022 року набрав чинності Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" відповідно до якого у період дії воєнного стану не застосовуються такі норми Кодексу законів про працю України (частина шоста статті 6 Закону):
Крім того, відповідно до частини другої статті 9 Закону працівники, які мають дітей (крім випадків, визначених статтею 8 Закону), у період дії воєнного стану можуть залучатися за їхньою згодою до нічних і надурочних робіт, робіт у вихідні, святкові і неробочі дні, направлятися у відрядження. Отже, у зв'язку з введенням воєнного стану на території України презупинили дію вищезазначені статті КЗпП, немає офіційних неробочих та святкових днів. Таким чином, працівники установ, організацій зобов`язані працювати з залишенням своєї заробітної плати, як у звичайний робочий день. |
Святкові та неробочі дні
Статтею 73 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) встановлено такі святкові дні:
- 1 січня - Новий рік
- 7 січня і 25 грудня - Різдво Христове
- 8 березня - Міжнародний жіночий день
- 1 травня - День праці
- 9 травня - День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги)
- 28 червня - День Конституції України
- 24 серпня - День незалежності України
- 14 жовтня - День захисника України.
Робота також не провадиться в дні релігійних свят:
- 7 січня і 25 грудня - Різдво Христове
- один день (неділя) - Пасха (Великдень)
- один день (неділя) - Трійця.
Робота в святкові та неробочі дні
Відповідно до ст. 73 КЗпП України робота у святкові (неробочі) дні допускається:
- на безперервно діючих підприємствах, де припинення роботи неможливе через виробничо-технічні умови;
- у зв’язку з необхідністю обслуговування населення;
- у випадках, передбачених ст. 71 КЗпП України.
Кого не можна залучати до роботи у святкові та неробочі дні
До роботи у святкові та неробочі дні не залучаються:
- вагітні жінки (ст. 176 КЗпП України);
- жінки, які мають дітей віком до трьох років (ст. 176 КЗпП України);
- батьки, які виховують дітей без матері, у т. ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі (ст. 1861 КЗпП України);
- опікуни (піклувальники) (ст. 1861КЗпП України);
- прийомні батьки (ст. 1861КЗпП України);
- працівники, молодші 18 років (ст. 192 КЗпП України).
Оформлення залучення до роботи в неробочий час
Залучення працівників до роботи у вихідні, а також святкові (неробочі) дні провадиться за письмовим наказом керівника.
Для видання наказу про роботу у вихідний день необхідно мати:
― фактичну підставу, передбачену частиною 2 статті 71 КзпП України, наявність якої, зазвичай, має бути викладена у доповідній записці відповідної посадової особи ;
― дозвіл профспілкової організації (має надати саме виборний орган, а не його голова) або профспілкового представника;
― згоду сторін на спосіб компенсації роботи у вихідний день;
― згоду працівника виконувати доручену роботу, якщо виконання такої роботи не обумовлено трудовим договором, крім випадків тимчасового переведення без згоди працівника. У наказі про залучення до роботи у святковий/неробочий день слід зазначати підставу залучення працівників до роботи, прізвище, ім’я, по батькові та посаду працівника, який працюватиме у цей день, а також спосіб компенсації за цю роботу.
| ВАЖЛИВО! У разі якщо роботу працівника у святковий (неробочий) день визначено графіком змінності, окремого наказу щодо його залучення до роботи в цей день не потрібно. |
Компенсація за роботу у святові чи неробочі дні
Відповідно до ст. 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін:
- у грошовій формі у подвійному розмірі;
- наданням іншого дня відпочинку.
Оплата праці
Робота у святковий і неробочий день (ч. 4 ст. 73 КЗпП України) оплачується в подвійному розмірі (ст. 107 КЗпП України):
- відрядникам – за подвійними відрядними розцінками;
- працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, – у розмірі подвійної годинної або денної ставки;
- працівникам, які одержують місячний оклад:
- у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася в межах місячної норми робочого часу;
- у розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.
Оплата в зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. Крім того, подвійний розмір оплати застосовується тільки на часові (денні) ставки або відрядні розцінки, а на інші виплати (різні доплати, надбавки, премії тощо) – ні.
Надання іншого дня відпочинку
За бажанням працівника, який працював у святковий і неробочий день, крім подвійної оплати, йому також може бути наданий інший день відпочинку, що не оплачується та є вихідним днем (лист Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2009 року № 853/13/84-09).
Інший день відпочинку, або відгул, надається по можливості через найкоротший проміжок часу після роботи у святковий/неробочий день, однак це не позбавляє права сторін домовитися про надання його в інші терміни, зокрема приєднувати до наступної відпустки.
Форма та спосіб надання іншого дня відпочинку зазвичай визначається наказом про роботу у святковий/неробочий день. У разі, коли це не визначено наказом, працівник не має права самовільно встановити собі інший день відпочинку, оскільки в такому випадку роботодавець вправі звільнити його за прогул без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 КзпП України.
Варто зазначити, що вихід працівника на роботу у вихідний день за власним бажанням (без виняткових обставин і видання наказу про залучення його до роботи в такий день) не компенсується.
Законодавство передбачає лише можливість (а не обов’язок роботодавця) надання працівникові, який працював у святковий чи неробочий день, іншого дня відпочинку. Крім того, навіть якщо роботодавець і не заперечуватиме проти надання працівникові іншого дня відпочинку, з ним ще необхідно узгодити, в який саме день працівник може ним скористатись.
ЗАБОРОНЕНО: самовільне (тобто без погодження з роботодавцем) використання працівником відгулу, оскільки це може бути визнано прогулом й надати роботодавцеві право на звільнення такого працівника (п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9).
Водночас, на відміну від роботи у вихідний день, надання працівникові іншого дня відпочинку за роботу у святковий чи неробочий день при перевищенні місячної норми робочого часу не позбавляє працівника права на отримання подвійної оплати праці за цей день. Інший же день відпочинку, який надається працівникові за його бажанням за роботу у святковий чи неробочий день, вважається звичайним вихідним днем і оплачуватися не повинен. Заміна підвищеної оплати за роботу у святкові та неробочі дні наданням іншого дня відпочинку законодавством не передбачена (на цьому, зокрема, наголошено й у листі Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2009 року № 853/13/84-09).
