Порядок утримання домашніх тварин у населених пунктах
Нормативно-правові акти, які врегульовують питання утримання домашніх тварин у населених пунктах
Утримання домашніх тварин у населених пунктах врегульовується наступними міжнародними та національними нормативно-правовими актами:
Розрізнення понять «домашня тварина», «дика тварина», «сільськогосподарська тварина» в розрізі європейського та національного законодавства
Утримання тварин є досить розповсюдженим явищем, у тому числі серед міського населення. В останньому випадку найчастіше йдеться про так званих тварин-компаньонів, тобто тварин, до яких, за визначенням Модельного закону про поводження з тваринами , людина відчуває прихильність і яких утримує в домашніх умовах без мети отримання прибутку для задоволення потреби у спілкуванні, з естетичною та виховною метою, включаючи собак-поводирів, мисливських собак та ловчих птахів. Слід зауважити, що останнім часом за місце тварин-компаньонів активно конкурують не лише коти та собаки, а й свині, і навіть домашні птахи (наприклад, гуси). Законодавчих обмежень з цього приводу практично немає. Проте законодавство вимагає від власників тварин дотримуватися встановлених правил з їх утримання. У повсякденному житті ми найчастіше стикаємося з питанням утримання тварин в домашніх умовах. Стаття 1 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» (далі — Закон) встановлює, що утримання в домашніх умовах — це обмеження природної волі домашніх тварин, що виключає їх вільне переміщення за межами квартири, подвір’я окремого будинку. Нерідко зустрічаються і любителі екзотики, що утримують диких тварин. Проте дика тварина може опинитися у людини і випадково, скажемо, якщо особа підібрала поранену тварину з метою лікування. В останньому випадку, виходячи з термінології Закону, йдеться про утримання диких тварин у неволі, а не в домашніх умовах. Проте з практичної точки зору це лише питання термінології. Нагадаємо, що до тварин законодавство відносить біологічні об’єкти, що відносяться до фауни: сільськогосподарські, домашні, дикі, у тому числі домашня і дика птиця. Так, ст. 1 Закону визначає, що домашні тварини — це собаки, коти та інші тварини, що протягом тривалого історичного періоду традиційно утримуються і розводяться людиною, а також тварини видів чи порід, штучно виведених людиною для задоволення естетичних потреб і потреб у спілкуванні. Зазначимо, що Європейська конвенція про захист тварин (далі — Конвенція) містить ширше визначення домашніх тварин. Так, відповідно до ст. 1 цієї Конвенції під домашньою твариною мається на увазі будь-яка тварина, яку утримує або збирається утримувати людина, зокрема у своїй оселі для власного задоволення й товариства. А ось Модельний закон про поводження з тваринами відносить до домашніх тварин велику рогату худобу, свиней, коней, овець, кіз, хутрових тварин, птахів, риб та інших сільськогосподарських тварин, які спеціально вирощені та використовуються для отримання (виробництва) продуктів тваринного походження (продукції тваринництва), а також у якості транспортного засобу або тяглової сили. Відповідно до ст. 1 Закону сільськогосподарські тварини — це тварини, що утримуються та розводяться людиною для отримання продуктів і сировини тваринного походження. Тобто фактично віднесення тварини до домашньої або сільськогосподарської буде залежати від мети утримання. Дикі тварини — тварини, природним середовищем існування яких є дика природа, у тому числі ті, які перебувають у неволі чи напіввільних умовах. Взагалі, якщо проаналізувати класифікацію тварин, що міститься у національному законодавстві та міжнародних актах, вона здається не досить неоднозначною. Проблема тут полягає, головним чином, у змішуванні різних підстав класифікації. Здається, більш логічно було б говорити про тварин диких та домашніх в залежності від природного місця існування. В залежності від мети утримання тварин можна поділити на сільськогосподарських, тварин-компаньонів тощо. І вже виходячи з цього слід визначати і вимоги щодо утримання цих тварин.
Вимоги до реєстрації та перереєстрації домашніх тварин відповідно до Методичних рекомендацій з розроблення правил утримання домашніх тварин у населених пунктах, затверджених Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 02.09.2009 № 264
У відповідності до розділу 3.6. Методичних рекомендацій з розроблення правил утримання домашніх тварин у населених пунктах, затверджених Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 02.09.2009 № 264 (далі - Методичних рекомендацій) у розділі «Вимоги до реєстрації та перереєстрації домашніх тварин» Правил необхідно зазначити механізм реєстрації та ідентифікації домашніх тварин. При розробці цього розділу рекомендовано керуватися наступними положеннями: реєстрація та електронна ідентифікація домашніх тварин може проводитися протягом десяти календарних днів з дня придбання (купівлі, отримання в дар тощо) тварини; реєстрація здійснюється працівниками організацій, підприємств, установ, уповноважених на те органом місцевого самоврядування, за місцем проживання (реєстрації) власника; електронна ідентифікація домашніх тварин проводиться лікарем ветеринарної медицини; обов`язковій реєстрації підлягають собаки всіх порід з трьохмісячного віку; обов’язковій тимчасовій реєстрації також підлягають домашні тварини, які належать фізичним або юридичним особам, місце проживання яких не є містом, в якому вони офіційно зареєстровані, якщо вони перебувають на території відповідних міст більше 45 діб; організації, підприємства, установи, уповноважені на те органом місцевого самоврядування, у п’ятиденний термін з моменту реєстрації видають власнику зареєстрованої тварини реєстраційне посвідчення, особистий номерний знак (жетон), який повинен бути прикріплений до ошийника собаки і надають друковане видання Правил утримання домашніх тварин у відповідному населеному пункті, а також ознайомлюють власника домашньої тварини з ветеринарно-санітарними вимогами до її утримання; за бажанням власника працівники клубу любителів тварин або розплідника можуть клеймувати тварину; реєстрація та перереєстрація домашніх тварин відбувається при пред’явленні їхнім власником квитанції (платіжного доручення) про внесення плати. Крім того, власники собак, породи яких зазначені у додатку 1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.07.2002 № 944 “Про затвердження Порядку і правил проведення обов’язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам”, повинні до або під час реєстрації, перереєстрації, укласти договір обов’язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам. У разі відсутності договору страхування реєстрація, перереєстрація не проводиться. Для проведення реєстрації власником домашньої тварини також надається паспорт, відповідний документ, який підтверджує право власності на цю тварину, ветеринарний документ встановленого зразку на тварину з відміткою про проведення необхідних досліджень та щеплень. Перереєстрація домашніх тварин проводиться в разі зміни місця проживання чи реєстрації власника або зміни власника тварини із зазначенням нового власника. Домашні тварин, власники яких не здійснили перереєстрацію, вважаються не зареєстрованими. Для проведення перереєстрації власником домашньої тварини надається паспорт, відповідний документ, що підтверджує право власності на тварину і попередньо видане реєстраційне посвідчення на домашню тварину встановленого зразка. При перереєстрації видається лише нове посвідчення про реєстрацію, без зміни ідентифікаційного коду, крім випадків, коли реєстрація була проведена в іншому населеному пункті. Кошти за послуги, пов’язані з реєстрацією чи перереєстрацією домашніх тварин, сплачуються власником відповідно до встановлених тарифів, що встановлюються органами місцевого самоврядування. Від внесення плати за реєстрацію та перереєстрацію собак звільняються інваліди по зору, для яких собака слугує поводирем.
Основні вимоги до утримання домашніх тварин в населених пунктах
Головним правилом сьогодні стає правило стосовно гуманного поводження з тваринами, що декларує не лише виключення жорстокого поводження з тваринами, а й створення для них відповідних умов утримання. Так, згідно зі ст. 7 Закону основним правилом утримання тварин є те, що умови, в яких утримуються тварини, повинні відповідати їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям; задовольняти їх природні потреби в їжі, воді, сні, рухах, контактах із собі подібними, у природній активності та інші потреби. Місце утримання тварин повинно бути оснащено таким чином, щоб забезпечити необхідні простір, температурно-вологісний режим, природне освітлення, вентиляцію та можливість контакту тварин із природним для них середовищем. Вказані положення Закону відповідають ст. 4 Конвенції . Крім того, Конвенція також встановлює, що тварина не повинна утримуватись як домашня, якщо наведені положення або не виконуються, або, незважаючи на їх виконання, тварина не може пристосуватися до неволі. Останнє положення стосується насамперед диких тварин, що утримуються в неволі, оскільки, як зазначалося вище, Конвенція містить розширене поняття домашніх тварин. До основних питань, які виникають при утриманні тварин, слід віднести питання кількості тварин, що можуть утримуватись, а також питання стосовно основних правил, яких має дотримуватись особа, що утримує тварину, задля уникнення порушення прав третіх осіб. Сьогодні законодавство встановлює обмеження кількості тварин, що можуть утримуватись особою, керуючись лише санітарно-епідеміологічним благополуччям населення та можливістю створення необхідних умов для самих тварин. У радянському законодавстві існувало два види обмежень стосовно кількості тварин, яких можна було утримувати. Перша група обмежень, відсутня у сучасному законодавстві, була викликана особливостями соціально-економічного ладу. Друга група обмежень, як і сьогодні, стосувалася дотримання санітарно-гігієнічних норм та забезпечення безпеки людей. Пунктом 1.7. Методичних рекомендацій передбачено, що Правилами забезпечується утримання у населеному пункті домашніх тварин із забезпеченням гуманного ставлення до них та чистоти і порядку на території населеного пункту при їх утриманні, за недодержання яких передбачена відповідальність відповідно до законодавства. Розділом 3.5. Методичних рекомендацій вказано, що у розділі «Вимоги до утримання домашніх тварин у населених пунктах» Правил доцільно зазначати методи утримання домашніх тварин, при застосуванні яких, не допускається жорстоке поводження з тваринами відповідно до статті 18 Закону України “Про захист тварин від жорстокого поводження”. Рекомендовано також зазначати правила поведінки осіб, власників домашніх тварин при поводженні з домашніми тваринами, відповідно до статті 22 Закону України “Про захист тварин від жорстокого поводження”. Розділом 3.7. Методичних рекомендацій встановлює, що в розділі «Вимоги до утримання у населеному пункті потенційно небезпечних домашніх тварин» Правил рекомендовано зазначати обмеження щодо утримання у населеному пункті потенційно небезпечних собак та собак, визнаних небезпечними. Рекомендований перелік потенційно небезпечних порід собак наводиться у додатку. Також доцільно зазначати, що придбання порід собак, які визнано потенційно небезпечними дозволяється лише особам, які досягли 18-річного віку та пройшли спеціальне навчання у кінологічних організаціях. Особи, яким дозволено утримувати собак, визнаних потенційно небезпечними, повинні обов`язково бути членами кінологічних клубів та об’єднань і мати рекомендації від цих організацій. В розділі 3.8. Методичних рекомендацій рекомендовано в розділі «Вимоги до вигулу домашніх тварин» Правил доцільно зазначати визначені органами місцевого самоврядування місця для вигулу домашніх тварин, а також відобразити механізм збирання, перевезення та подальшої переробки, утилізації або захоронення екскрементів домашніх тварин. Також доцільно зазначати пункт стосовно заборони викидів екскрементів домашніх тварин в контейнери для збору побутових відходів чи захоронювати їх у не відведених для цього місцях. Органам місцевого самоврядування з метою реалізації положень цього розділу рекомендується створювати майданчики або зони для вигулу домашніх тварин, у разі їх відсутності, насамперед для вигулу собак, огородити їх та встановити інформаційні таблички для маршрутного орієнтування (у разі їх відсутності); мережі контейнерів для збирання екскрементів домашніх тварин, графіки їх перевезення для подальшої переробки, утилізації або захоронення. В цьому розділі також доцільно встановити вимоги до власників домашніх тварин стосовно обов’язкового прибирання екскрементів після домашніх тварин під час їх вигулу.
