Міжнародні стандарти поводження із засудженими
Нормативно-правова база
- Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими (1957 р.)
- Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод
- Європейські тюремні правила, оголошені рекомендацією № К (87) З Комітету міністрів Ради Європи від 12 лютого 1987 р.
Загальна характеристика міжнародно-правових стандартів поводження із засудженими
Міжнародні стандарти поводження із засудженими — це прийняті на міжнародному рівні норми, принципи і рекомендації в галузі виконання покарань і діяльності органів і установ виконання покарань. Види міжнародних стандартів поводження із засудженими:
а) стосуються правил поводження з особами, які позбавлені волі (Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими, Європейські тюремні правила);
б) правила застосування заходів, не пов'язаних із позбавлення волі.
Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими і Європейські тюремні правила містять стандарти-рекомендації, тобто положення, що сформульовані у цих документах, не мають обов'язкової юридичної сили, про що прямо сказано у вступі, де визначається статус цих правил. Але, незважаючи на це, розроблені на рівні Організації Об'єднаних Націй і Ради Європи стандарти поводження з позбавленими волі визнаються міжнародними організаціями, урядами й неурядовими організаціями і, зокрема, адміністрацією місць позбавлення волі.
Обидва документи не мають на меті нав'язати взірцеву систему установ виконання покарань, визнаючи, що кримінально-виконавчі системи окремих країн уже досягай більш високих стандартів. Як Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими, так і Європейські тюремні правила мають на меті лише запропонувати свої рекомендації по створенню мінімальних загальновизнаних гуманних умов тримання позбавлених волі, які б забезпечували повагу людської гідності. Разом із тим, міжнародні документи виходять із того, що рекомендовані у них стандарти поводження з позбавленими волі не можуть бути досягнуті відразу повсюди й водночас з огляду на розмаїття в різних країнах юридичних, соціальних, економічних і географічних умов. Формально розроблені міжнародною спільнотою стандарти поводження із засудженими е лише дороговказом для адміністрації установ виконання покарань по створенню належних мінімальних умов людяності і поваги.
Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями
Прийняті: у 1955 р. Конгресом ООН з профілактики злочинності і поводження з в'язнями.
Відповідно до положень Мінімальних стандартних правил в'язні (засуджені) мають право:
- на окреме ліжко відповідно до національних чи місцевих норм, а також забезпечення окремими постільними речами (ч. 1 ст. 9);
- на якісне триразове харчування їжею, достатньо калорійною для підтримання його здоров'я і сил (ч. 1 ст. 20);
- на своєчасне надання медичної допомоги та у разі необхідності — забезпечення його належним лікуванням (ст. 22);
- на виплату компенсацій у зв'язку із каліцтвом, отриманим на виробництві, або професійного захворювання (ч. 2 ст. 74);
- на нормований робочий день, відповідно до національного законодавства та забезпечення права на відпочинок (ст. 71-76);
- на пільги, які передбачені кримінально-виконавчим законодавством окремої держави (на умовно-дострокове звільнення, звільнення від покарання у зв'язку із хворобою тощо) (ст. 70);
- на повагу до честі та гідності, не допускання застосування до них жорстких, нелюдських або принизливих видів покарання за дисциплінарні проступки (ст. 31-32);
- на вільний доступ до інформації, яка стосується його прав та обов'язків, роз'яснення порядку подання скарг на дії (бездіяльність) працівників виправного закладу до вищестоящих органів (ч. 1 ст. 35);
- на задоволення своїх релігійних потреб (ст. 42);
- на негайне інформування членів своєї сім'ї про своє ув'язнення або переведення в інший заклад (ст. 44).
Жіночі установи повинні мати особливі приміщення для догляду за вагітними жінками і породіллями (ч. 1 ст. 23).
Умови тримання осіб, засуджених до позбавлення волі, не повинні:
- додатково призводити до обмежень, зумовлених фактом ізоляції;
- обмежувати права і свободи людини і громадянина (ч. 1 ст. 60).
Таким чином, Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями складають міжнародно-правовий інститут захисту прав людини, засудженої до позбавлення волі, як елемент єдиної системи міжнародного кримінально-виконавчого права.
Для забезпечення цих прав міжнародні стандарти рекомендують організувати функціонування установ позбавлення волі таким чином, щоб вони були місцями, де не повинна виникати небезпека для життя, здоров'я та особистої недоторканності як позбавлених волі, так і персоналу. У місцях позбавлення воля засуджені не повинні зазнавати дискримінації. Умови тримання осіб, засуджених до позбавлення волі, не повинні додатково до обмежень, зумовлених фактом ізоляції, обмежувати права і свободи людини і громадянина. Режим позбавлення волі не повинен занадто обмежувати контакти засуджених із зовнішнім світом, тому міжнародні стандарти особливу увагу приділяють тим аспектам поводження з позбавленими волі, які спрямовані на підготовку цих осіб до повернення до життя у суспільстві.
Куди звернутись за захистом прав засуджених?
Державні та міжнародні органи, які виступають основною юридичною гарантією захисту прав і свобод засуджених в Україні:
- Президент України (м. Київ, Україна);
- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його представники(м. Київ, обласні центри, Україна);
- суд (місцеві, апеляційні та вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України);
- прокуратура (Генеральна Прокуратура України, регіональні та місцеві прокуратури);
- адвокатура;
- спостережні комісії та піклувальні ради;
- Організація Об’єднаних Націй (м. Нью-Йорк, США);
- Європейський суд з прав людини (м. Страсбург, Франція).
Отже, наша держава створила велику кількість різноманітних органів, які сприяють забезпеченню прав та законних інтересів її громадян, в тому числі і засуджених. Проте виникає також необхідність у налагодженні чіткої взаємодії між ними з метою здійснення ефективної та результативної правозабезпечувальної діяльності.
