Оподаткування фізичними особами грошових переказів, отриманих із-за кордону

Нормативна база

• Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI

• Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III

• Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. № 2947-III.

Види іноземних доходів

Пунктом 162.1 ПКУ встановлено, що платниками податку на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО) є фізичні особи — резиденти, які отримують доходи як із джерела їх походження в Україні, так й іноземні доходи.

Під іноземним доходом для цілей оподаткування слід розуміти дохід, отриманий від джерел за межами України, тобто будь-який дохід, отриманий резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності за межами митної території України, уключаючи (п.п. 14.1.55 ПКУ): — проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів; — спадщину; — подарунки; — виграші; — призи; — доходи від виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими та трудовими договорами; — доходи від надання резидентам в оренду (користування) майна, розташованого за межами України; — доходи від продажу майна, розташованого за межами України; — дохід від відчуження інвестиційних активів, у тому числі корпоративних прав, цінних паперів тощо; — інші доходи від будь-яких видів діяльності за межами митної території України або територій, не підконтрольних митним органам. Ураховуючи, що податківці у своїх роз’ясненнях наголошують на необхідності включення до оподатковуваного доходу сум грошових коштів, отриманих з-за кордону від фізичних осіб, які є родичами, зупинимося на цьому питанні докладніше. Отже, перше запитання, яке тут виникає: чи будуть ці суми доходом для фізособи — отримувача таких коштів? На нашу думку, тут усе залежатиме від того, хто перераховує ці кошти фізособі — резиденту України.

Згідно з нормами СКУ встановлено обов’язок: — дружини і чоловіка матеріально підтримувати один одного (ст. 75 СКУ). При цьому заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, отримані одним із подружжя, є об’єктом права спільної сумісної власності (ч. 2 ст. 61 СКУ); — батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей (до 18 років) (ст. 180 СКУ), повнолітніх дітей, які продовжують навчання (до 23 років) (ст. 199 СКУ), повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги (за умови, що батьки дитини мають можливість надавати таку допомогу) (ст. 198 СКУ); — повнолітніх дітей утримувати непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СКУ). Ураховуючи наявність такого обов’язку, можна стверджувати, що перерахування коштів із-за кордону дружиною (чоловіком) для чоловіка (дружини), матір’ю (батьком) для дітей у зазначених вище випадках, а також дітьми непрацездатним батькам є, по суті, передачею грошових коштів усередині сім’ї і повинно розглядатися як виконання обов’язку з утримання, установленого СКУ, а не як отримання доходу із джерелом походження з-за кордону. Тобто якщо фізособа отримує грошові кошти від свого чоловіка (або дружини чи батька), який працює за кордоном, то сума таких коштів не буде для цієї фізособи доходом. Разом із тим фізична особа — резидент України, яка отримує дохід за кордоном, згідно з чинним законодавством зобов’язана задекларувати такий дохід в Україні та сплатити з нього ПДФО. У всіх інших випадках перекази, отримані з-за кордону від родичів чи інших фізичних осіб, підлягають оподаткуванню, проте тільки в тому випадку, якщо такі надходження не згадуються у ст. 165 ПКУ серед тих, які не включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (наприклад, видача та повернення позики, аліменти тощо).

Порядок оподаткування

Згідно з п.п. 163.1.3 ПКУ об’єктом оподаткування фізичної особи — резидента є у тому числі й іноземні доходи — доходи (прибуток), отримані із джерел за межами України. Оподаткування таких доходів регулюється п. 170.11 ПКУ. Іноземні доходи включаються до складу річного оподатковуваного доходу та відповідно до п.п. 170.11.1 ПКУ обкладаються ПДФО за ставками 15 і 17 %. Винятком є дивіденди з іноземним джерелом походження, оподатковувані за ставкою 5 % відповідно до п. 167.2 ПКУ. Згідно з п.п. 170.11.2 ПКУ в разі отримання іноземних доходів при поданні річної декларації платник податків може зменшити суму річного податкового зобов’язання на суму податків, сплачених за кордоном, якщо між країною, у якій виплачується дохід, та Україною укладено договір (конвенцію) про уникнення подвійного оподаткування. Перелік країн, з якими Україною укладені міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування (станом на 01.01.2013 р.), наведено в листі ДПСУ від 14.01.2013 р. № 536/7/12-10-17(«Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 31, с. 47). Відповідно до п. 13.5 ПКУ для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов’язаний отримати від державного органу країни, де було виплачено такий дохід, довідку про суму сплаченого в цій країні податку, а також про базу та/або об’єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України. Звертаємо увагу: не можна буде зарахувати у зменшення суми річного податкового зобов’язання платника податків: — податки на капітал (приріст капіталу); — податки на майно; — поштові податки; — податки на реалізацію (продаж); — інші непрямі податки незалежно від того, належать вони до категорії прибуткових податків чи вважаються окремими податками згідно із законодавством іноземних держав. При розрахунку суми річного податкового зобов’язання слід мати на увазі, що сума податку з іноземного доходу платника податків — резидента, сплаченого за межами України, не може перевищувати суму податку, розраховану на базі загального річного оподатковуваного доходу такого платника податків відповідно до законодавства України (п.п. 170.11.4 ПКУ). Окремо зупинимося на ситуації, коли резидент України легально працює за кордоном та перераховує грошові кошти своїм родичам чи іншим особам, щодо яких СКУ не встановлено обов’язок з їх утримання. Виходить, що «гастарбайтер» повинен за підсумками року задекларувати свої іноземні доходи. Якщо працював він офіційно, то з його заробітної плати сплачувався податок за правилами країни отримання доходу. За наявності договору (конвенції) про уникнення подвійного оподаткування між Україною та країною отримання доходу платник податків може отримати зазначену вище довідку і в такому разі зменшити суму річного податкового зобов’язання. Що ж до фізособи, якій «гастарбайтер» перераховував грошові кошти, то для неї такий дохід буде іноземним. За підсумками року з такого доходу має бути сплачено ПДФО (причому отримувач уже не зможе зменшити річне податкове зобов’язання, оскільки безпосередньо він не сплачував податок за кордоном).

Порядок декларування іноземних доходів

Про порядок декларування доходів фізичних осіб ми докладно вже писали (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 23, с. 28). У межах цієї статті нагадаємо основні правила декларування іноземних доходів платниками податків, які отримували протягом року такі доходи. Відповідно до пп. 168.2.1 і 170.11.1 ПКУ, якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, то сума такого доходу підлягає включенню до загального річного оподатковуваного доходу платника податків — отримувача, який при цьому зобов’язаний подати річну податкову декларацію. Згідно з п. 164.4 ПКУ при нарахуванні (отриманні) доходів у вигляді валюти такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом НБУ на момент нарахування (отримання) таких доходів. Строк подання декларації відповідно до п.п. 49.18.4 ПКУ — до 1 травня року, наступного за звітним, крім окремих випадків, передбачених розд. IV ПКУ*.

• 1. У разі відсутності у платника податків підтвердних документів щодо суми отриманого ним доходу з іноземних джерел та суми сплаченого ним податку в іноземній юрисдикції, такий платник зобов’язаний подати до органу державної податкової служби за своєю податковою адресою заяву про перенесення строку подання податкової декларації до 31 грудня року, наступного за звітним (п.п. 170.11.2. ПКУ).

2. Платники податків — резиденти, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, зобов’язані подати до органу державної податкової служби податкову декларацію не пізніше 60 календарних днів, що передують виїзду (п. 179.3 ПКУ). За неподання або несвоєчасне подання декларації про доходи п. 120.1 ПКУ передбачено штраф у розмірі 170 грн. Крім того, якщо фізична особа у звітному році мала доходи, що підлягають оподаткуванню, та не задекларувала їх у встановленому порядку, і про це стало відомо контролюючим органам (у цьому випадку ДПІ Міндоходів), і якщо вони змогли довести факт отримання таких доходів платником податків, то на підставі п. 123.1. ПКУ такі контролюючі органи мають право самостійно визначити суму податкового зобов’язання, що тягне накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 % суми такого зобов’язання. Згідно з п. 179.7 ПКУ фізична особа зобов’язана самостійно до 1 серпня року, наступного за звітним, сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій ним податковій декларації. Якщо платник податків не сплатив суму грошового зобов’язання за декларацією протягом зазначеного строку, відповідно до п. 126.1 ПКУ він притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах: — у разі затримки до 30 календарних днів уключно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, — у розмірі 10 % погашеної суми податкового боргу; — у разі затримки більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, — у розмірі 20 % погашеної суми податкового боргу. Також у разі, якщо фізична особа зобов’язана була задекларувати іноземні доходи та сплатити суму податку за декларацією, але своєчасно не зробила цього, несплату податку, що виникла, може бути кваліфіковано як умисну, і в цьому випадку фізичній особі загрожує кримінальна відповідальність, передбачена ст. 212 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 р. № 2341-III. Як бачимо, чинне на сьогодні законодавство вимагає від фізичних осіб декларувати доходи із джерелом їх походження за кордоном, а за відсутності їх декларування або несплаті у строк узгодженого в декларації податкового зобов’язання передбачає відповідальність аж до кримінальної. Як уже зазначалося, у випадках, коли йдеться про перерахування грошових коштів між членами однієї сім’ї, в особи, яка їх отримує, не виникає дохід у розумінні п.п. 14.1.55 ПКУ, і відповідно декларувати такі перерахування та сплачувати з них податок відповідно до п.п. 17.11.1 ПКУ немає підстав.