Правові та організаційні засади державного регулювання зовнішньої трудової міграції

Матеріал з WikiLegalAid

Нормативна база

Поняття трудового мігранта

Згідно з статтею 1 Закону України «Про зовнішню трудову міграцію» трудовий мігрант - громадянин України, який здійснював, здійснює або здійснюватиме оплачувану діяльність у державі перебування, не заборонену законодавством цієї держави.
В той же час Європейська конвенція «Про правовий статус трудящих-мігрантів» визначає трудового мігранта, як громадянина Договірної Сторони, якому інша Договірна Сторона дозволила перебувати на її території для здійснення оплачуваної роботи.

Державне регулювання у сфері зовнішньої трудової міграції

Засади державної політики у сфері зовнішньої трудової міграції закріплені в статті 4 Закону України «Про зовнішню трудову міграцію» в якій говориться, що державна політика у сфері зовнішньої трудової міграції базується на принципах забезпечення прав та законних інтересів трудових мігрантів і членів їхніх сімей та здійснюється на засадах ефективного державного регулювання процесів зовнішньої трудової міграції. Держава забезпечує реалізацію передбачених у цьому Законі прав трудових мігрантів і членів їхніх сімей незалежно від ознак раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

В статті 3 Закону України «Про зовнішню трудову міграцію» передбачено, що державна політика у сфері зовнішньої трудової міграції здійснюється за такими напрямами:

1) здійснення ефективного державного регулювання зовнішньої трудової міграції;

2) забезпечення соціального та правового захисту трудових мігрантів і членів їхніх сімей;

3) здійснення співробітництва з державними органами іноземних держав, міжнародними та громадськими об’єднаннями, заінтересованими у вирішенні питань зовнішньої трудової міграції;

4) здійснення заходів із запобігання незаконній зовнішній трудовій міграції;

5) створення умов для повернення в Україну та реінтеграції в суспільство трудових мігрантів і членів їхніх сімей;

6) посилення інституційної спроможності закордонних дипломатичних установ України щодо надання правової, інформаційної та іншої допомоги трудовим мігрантам і членам їхніх сімей на території держави перебування;

7) провадження науково-дослідної та інформаційно-роз’яснювальної діяльності у сфері зовнішньої трудової міграції;

8) удосконалення системи збирання та оброблення статистичної інформації про трудових мігрантів і членів їхніх сімей, а також моніторингу стану зовнішньої трудової міграції;

9) сприяння задоволенню національно-культурних, освітніх та мовних потреб трудових мігрантів і членів їхніх сімей;

10) укладення міжнародних договорів з питань захисту прав трудових мігрантів і членів їхніх сімей у державі перебування.

Cтаттею 6 Закону України «Про зовнішню трудову міграцію» визначаються органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері зовнішньої трудової міграції:

  • Кабінет Міністрів України;
  • центральні органи виконавчої влади;
  • також місцеві державні адміністрації;
  • органи місцевого самоврядування.

Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері зовнішньої трудової міграції, є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці, зайнятості населення та трудової міграції.

Міжнародне співробітництво у сфері зовнішньої трудової міграції

Центральні та місцеві органи виконавчої влади у межах своїх повноважень забезпечують розвиток співробітництва у сфері зовнішньої трудової міграції з органами держави перебування та міжнародними організаціями.

Права та соціальні гарантії трудових мігрантів і членів їхніх сімей

Права та соціальні гарантії трудових мігрантів і членів їхніх сімей закріплені в розділі ІІІ Закону України «Про зовнішню трудову міграцію»:

  • Права трудових мігрантів на належні умови праці та соціальний захист;
  • Право трудових мігрантів і членів їхніх сімей на освіту та підтвердження результатів неформального професійного навчання;
  • Державні гарантії щодо консульського сприяння трудовим мігрантам;
  • Діяльність в Україні утворених за кордоном громадських об’єднань трудових мігрантів;
  • Сприяння задоволенню національно-культурних, освітніх, духовних і мовних потреб трудових мігрантів;
  • Забезпечення права трудових мігрантів і членів їхніх сімей на інформацію;
  • Реінтеграція в суспільство трудових мігрантів;
  • Право трудових мігрантів на відшкодування шкоди, заподіяної під час трудової діяльності в державі перебування;

Організаційно-правові засади здійснення оплачуваної діяльності в державі перебування

Працевлаштування трудового мігранта в державі перебування закріпленні в розділі IV Закону України “Про зовнішню трудову міграцію»:

  1. Органами виконавчої влади відповідно до укладених міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
  2. Суб’єктом господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном на підставі ліцензії, виданої відповідно до закону;
  3. Трудовим мігрантом самостійно.

У разі працевлаштування органами виконавчої влади відповідно до укладених міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або суб’єктом господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном на підставі ліцензії, виданої відповідно до закону, трудовому мігранту перед від’їздом до держави перебування стороною, що сприяє працевлаштуванню, видається проект трудового договору (контракту), завірений іноземним роботодавцем.
Проект трудового договору (контракту) викладається українською мовою та однією чи більше мовами, що використовуються в державі перебування, і містить зобов’язання, які бере на себе іноземний роботодавець, зокрема щодо:

  1. Умов праці (у тому числі щодо забезпечення безпечних та нешкідливих умов праці), оплати праці (у тому числі щодо розміру гарантованої заробітної плати), відрахувань із заробітної плати;
  2. Тривалості робочого часу і часу відпочинку, строку дії трудового договору (контракту) та умов його розірвання;
  3. Надання соціальної та медичної допомоги, здійснення соціального страхування;
  4. Відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю внаслідок нещасного випадку на виробництві або тимчасової непрацездатності;
  5. Репатріації трудового мігранта.

Обмін з державами перебування інформацією з питань зовнішньої трудової міграції

  1. Центральні органи виконавчої влади у межах своїх повноважень здійснюють з державами перебування обмін інформацією з питань зовнішньої трудової міграції, зокрема про:
  2. вимоги законодавства у сфері трудової міграції;
  3. обсяг, напрями та динаміку трудової міграції громадян України;
  4. стан ринку праці;
  5. зразки документів, що видаються уповноваженими державними органами України чи іноземної держави та підтверджують громадянство, посвідчують особу пред’явника, дають право на в’їзд або виїзд з держави і визнані Україною, а також документів, що надають право на здійснення трудової діяльності в державі перебування;
  6. виявлені канали незаконної зовнішньої трудової міграції та торгівлі людьми.

Переказ коштів трудових мігрантів:

  1. Переказ коштів трудових мігрантів здійснюється відповідно до законодавства держави перебування та законодавства України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;
  2. Держава сприяє створенню трудовим мігрантам умов для здійснення грошових переказів в Україну, зокрема в частині відкриття кореспондентських рахунків банків України в іноземних банках та проведення консультацій з основними міжнародними системами грошових переказів з метою зменшення комісійної винагороди за здійснення переказу.

Стаття 19 Закону України «Про зовнішню трудову міграцію» визначає умови оподаткування трудових мігрантів:

  1. Оподаткування доходів трудових мігрантів здійснюється в порядку та розмірах, встановлених державою перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
  2. Резиденти України з урахуванням норм міжнародних договорів мають право на зарахування податків і зборів, сплачених за межами України, під час розрахунку податків і зборів в Україні згідно з нормами, встановленими Податковим кодексом України.
  3. Під час перебування за межами України трудовий мігрант зобов’язаний забезпечити повноту та своєчасність сплати податків і зборів за майно, розташоване на території України, що належить йому на праві власності або перебуває в оренді, зокрема шляхом призначення уповноваженої особи.
  4. Уникнення подвійного оподаткування доходів трудових мігрантів реалізується відповідними міжнародними договорами України.

Державний контроль та відповідальність за порушення законодавства щодо трудової міграції

Контроль та відповідальність за порушення законодавства щодо трудової міграції здійснюють та вживають заходів:

  • Центральні органи виконавчої влади у межах своїх повноважень здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства щодо трудової міграції.
  • Центральні та місцеві органи виконавчої влади у межах своїх повноважень вживають заходів із запобігання незаконній зовнішній трудовій міграції.
  • Суб’єкти господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном на підставі ліцензії, виданої відповідно до закону, засоби масової інформації, інші підприємства, установи та організації або фізичні особи, які поширюють недостовірну інформацію щодо зовнішньої трудової міграції, яка може спричинити негативні наслідки для трудових мігрантів та членів їхніх сімей, несуть відповідальність згідно із законом.
  • Посадові особи несуть відповідальність за порушення Закону України «Про зовнішню трудову міграцію» згідно із законом.
Отримано з https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=Правові_та_організаційні_засади_державного_регулювання_зовнішньої_трудової_міграції&oldid=29813