Порядок притягнення до відповідальності за введення суду в оману

Нормативна база

• Цивільний процесуальний кодекс України
• Господарський процесуальний кодекс України
• Кодекс адміністративного судочинства України
• Кримінальний кодекс України

Загальні підстави відповідальності

Унаслідок проведення процесуальної реформи було встановлено відповідальність сторін за зловживання своїми правами та обов’язками.

Цивільний процесуальний кодекс України та Господарський процесуальний кодекс України, а також Кодекс адміністративного судочинства України в редакціях, які діяли до 15 грудня 2017 року, передбачали обов’язок сторін добросовісно користуватися належними їм правами і виконувати процесуальні обов’язки. На підставі цього можна зробити висновок, що невиконання особою, яка бере участь у справі, такого обов’язку має кваліфікуватись як зловживання правами.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, запроваджено механізми запобігання зловживанню процесуальними правами.
Цей закон прийнято з метою подолання процесуальних проблем, які перешкоджають ефективному судовому захисту в Україні. Серед яких низький рівень правової культури учасників процесу, зловживання процесуальними правами та невиконання процесуальних обов’язків, поєднані з неефективними заходами відповідальності за порушення правил судового процесу.

Однією з основних засад цивільного, господарського та адміністративного судочинства визначено неприпустимість зловживання процесуальними правами (п.11 ч.3 ст.2 ЦПК України, п.11 ч.3 ст.2 ГПК України, п.9 ч.3 ст.2 КАС України).
Законодавчого визначення поняття «зловживання процесуальними правами» немає. Процесуальні кодекси передбачають лише невиключний перелік дій, які можуть бути визнані як зловживання (ч.2 ст.44 ЦПК України, ч.2 ст.43 ГПК України та ч.2 ст.45 КАС України).
Виходячи зі змісту завдання судочинства (ч.1 ст.2 ЦПК України, ГПК України та КАС України), а також норм ч.2 ст.44 ЦПК України, ч.2 ст.43 ГПК України та ч.2 ст.45 КАС України, залежно від конкретних обставин зловживанням є дії, які суперечать завданню судочинства, тобто такі, що йдуть урозріз із справедливим, неупередженим та своєчасним розглядом і вирішенням спорів (справ) задля ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів учасників справ.

Отже, вказані положення визначають лише загальні підстави застосування до учасників процесу заходів процесуальної відповідальності.

Під зловживання слід розглядати використання учасниками процесу своїх суб’єктивних процесуальних прав з метою, яка суперечить завданням судочинства. Попри те, що не всі положення нових процесуальних кодексів є однозначними та чіткими, запровадження такого інституту є однією з потреб судочинства.
Регламентування таких питань на законодавчому рівні дозволяє:

• підвищити рівень дисципліни учасників судового процесу і забезпечити добросовісне користування ними процесуальними правами;
• мінімізувати можливість затягування розгляду справи у суді, обмежуючи учасників процесу у зловживаннях;
• закріпити процесуальний механізм притягнення до відповідальності в таких випадках.
  

Разом з тим добросовісне виконання сторонами процесуальних прав і обов’язків кореспондується з обов’язком дотримання процесуальних норм і суддями. Більше того, вбачається необхідність у глибокому і системному розумінні останніми цих норм, аби застосування заходів процесуального примусу не перетворювалося на обмеження прав учасників процесу.

Важливо! За введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом. (ст.44 ЦПК України, ст.44 КАС України, ст. 42 ГПК України)

Залишення без розгляду або повернення скарг, заяв, клопотань

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

• подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана);
• подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин;
• заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
  

Заходи відповідальності можуть застосовуватися лише у наведених вище випадках. Йдеться про оскарження рішень (ухвал) судів, які не можуть бути оскаржені окремо від рішення по суті, подання інших скарг (заяв). Адже подання подібних заяв не матиме наслідків для розгляду чи вирішення справи, крім його затягування.
До них можуть належати:

• заяви про відвід, подані із порушенням процесуальних строків і без обґрунтування винятковості випадку (ч.3 ст.39 ЦПК України, ч.3 ст.38 ГПК України, ч.3 ст.39 КАС України);
• клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів із порушенням процесуальних строків і без надання заяви про їх поновлення (ст.83 ЦПК України, ст.80 ГПК України, ст.79 КАС України);
• заява про привід свідка щодо особи, яка не підлягає приводу (ч.4 ст.147 ЦПК України, ч.2 ст.148 КАС України), інші заяви, що прямо порушують вимоги процесуального закону.

Подання позову, що має ознаки завідомо безпідставного

У випадку подання позову, що має ознаки завідомо безпідставного, або такого, в якому предмет спору відсутній чи є штучним, може бути застосоване забезпечення та попередня оплата судових витрат (ч.4 ст.135 ЦПК України, ч.4 ст.125 ГПК України).
За клопотанням відповідача, який вважає, що позов містить ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов, суд має зобов’язати позивача внести на депозитний рахунок кошти для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших видатків, які йому доведеться понести.
З огляду на оціночний характер такого поняття, як «завідомо безпідставний позов», надання суду права застосовувати такі заходи забезпечення може призвести до зловживань.
Слід зауважити, що при розгляді справ в адміністративному судочинстві такого заходу відповідальності за зловживання процесуальними правами не передбачено з огляду на суб’єктний склад учасників справи.

Розподіл судових витрат

Судові витрати можуть повністю або частково, незалежно від результатів вирішення спору, покладатися на сторону, яка зловживала процесуальними правами (або це мало місце з боку її представника), або якщо спір виник унаслідок неправильних дій сторони (ч.9 ст.141 ЦПК України, ч.9 ст.129 ГПК України, ч.9 ст.139 КАС України).
Ця норма спрямована не тільки на забезпечення дисципліни під час розгляду справи, попередження зловживання процесуальними правами, а й на дотримання дисципліни сторонами та їхнє відповідальне ставлення під час виконання зобов’язань, невиконання яких і стало передумовою для розгляду відповідного спору.

Попередження і видалення із зали засідання

Такі заходи, як попередження і видалення із зали засідання, передусім спрямовані на дотримання порядку. Так, процесуальні кодекси передбачають, що за порушення порядку або невиконання розпоряджень судді (головуючого) до учасників процесу та інших присутніх застосовується попередження. У разі ж повторного вчинення зазначених дій – видалення із зали засідання (ч.1 ст.145 ЦПК України, ч.1 ст.133 ГПК України, ч.1 ст.146 КАС України).

Штраф і окрема ухвала

Ще одним видом заходів процесуального примусу є штраф (ст.148 ЦПК України, ст.135 ГПК України, ст.149 КАС України). Про застосування такого заходу суд виносить ухвалу, що оформлюється окремим документом. Вона може бути оскаржена в апеляційному порядку.
З огляду на те що, за загальним правилом, ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, складним видається питання наслідків апеляційного оскарження. Зокрема, у випадку скасування судом вищої інстанції такої ухвали, якщо штраф уже був стягнутий.
Останнім заходом процесуального примусу є винесення окремої ухвали. Це не є новелою, проте процесуальні кодекси містять додаткові підстави для цього.
Постановити окрему ухвалу суд може у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов’язків, неналежного виконання професійних обов’язків (зокрема, якщо підписана адвокатом позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом (ч.2 ст.262 ЦПК України, ч.2 ст.246 ГПК України, ч.2 ст.249 КАС України). Така ухвала надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, із зазначенням строків для надання відповіді та її виконання.

Відповідальність за введення суду в оману

Статтею 384 КК України (Введення в оману суду або іншого уповноваженого органу) передбачено:

1. Завідомо неправдиве показання свідка, потерпілого, завідомо неправдивий висновок експерта, спеціаліста, складені для надання або надані органу, що здійснює досудове розслідування, виконавче провадження, суду, Вищій раді правосуддя, тимчасовій слідчій чи спеціальній тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради України, подання завідомо недостовірних або підроблених доказів, завідомо неправдивий звіт оцінювача про оцінку майна, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках, - караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
2. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, - караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.