Особливості призначення пенсії за вислугу років працівникам медичних закладів

Матеріал з WikiLegalAid

Нормативна база

Особливості призначення пенсії за вислугу років працівникам медичних закладів

Медичним працівникам за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення» можуть призначатися пенсії за вислугу років (далі - Закон № 1788).

Відповідно до норм статті 7 Закону № 1788 пенсія за вислугу років працівникові призначається за умови, якщо він залишає роботу, яка дає право на цю пенсію. Ще однією умовою є наявність спеціального стажу, відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі - Перелік).

Відповідно до Переліку право на пенсію за вислугу років надано лікарям та середньому медичному персоналу (незалежно від найменування посад) наступних закладів охорони здоров’я:

  • лікарняних закладів, лікувально-профілактичних закладів особливого типу, лікувально-трудових профілакторіїв, амбулаторно-поліклінічних закладів, закладів швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладів переливання крові, закладів охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладів, установ з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби та територіальних органів Держсанепідслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), діагностичних центрів;
  • медико-соціальних експертних комісій, бюро судово-медичних експертиз і провізорам, фармацевтам та лаборантам аптек, аптечних кіосків, аптечних магазинів, контрольно-аналітичних лабораторій.

Відповідно до примітки 3 вищезазначеного Переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ робота за спеціальністю, яка передбачена Переліком, дає право на пенсію за вислугу років. Тому працівники закладів та установ приватної форми власності, якщо такі визначені Переліком, мають право на призначення пенсії за вислугу років. При призначенні даного виду пенсії допускається підсумовування стажу за періоди роботи працівників у закладах і установах освіти, охорони здоров'я та соціального захисту.

Законом України від 2 березня 2015 року № 213 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» збільшено спеціальний стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років медичним працівникам. При призначенні даного виду пенсії у період:

  • з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року необхідно мати – не менше 25 років 6 місяців спеціального стажу;
  • з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року – не менше 26 років;
  • з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року – не менше 26 років 6 місяців;
  • з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року – не менше 27 років;
  • з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року – не менше 27 років 6 місяців;
  • з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року – не менше 28 років;
  • з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року – не менше 28 років 6 місяців;
  • з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року – не менше 29 років;
  • з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року – не менше 29 років 6 місяців;
  • з 1 квітня 2024 року або після цієї дати – не менше 30 років.

Спеціальний стаж обчислюють за даними трудової книжки. Якщо за записами трудової не можна зробити достовірного висновку про страховий стаж, потрібно додатково подати уточнювальну довідку закладу або інші підтвердні документи (положення про заклад; структуру, штатні розписи, акредитаційний сертифікат тощо) до районного (міського) управління Пенсійного фонду України. Пенсійне законодавство не передбачає зарахування до спеціального стажу часу навчання у вишах та періоду проходження військової служби.

Відповідно до Закону України від 10 липня 2003 року № 1110-IV «Про внесення змін до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Пільгове обчислення (в подвійному розмірі) страхового стажу застосовується лише до 1 січня 2004 року.

Оскільки пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію, особа у період отримання цього виду пенсії працювати можна лише на посадах і в закладах, які не передбачені Переліком. У разі повернення пенсіонера на роботу на посаду, зазначену в Переліку, виплата пенсії припиняється на весь період роботи і поновлюється після звільнення з роботи.

Позасудовий порядок

Призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України шляхом подання відповідної заяви. Заява про призначення пенсії працюючим подається за місцем роботи, а непрацюючим - до органів Пенсійного фонду України за місцем проживання заявника.

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. При цьому пенсії за віком призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.

Перелік необхідних документів

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

  1. документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування;
  2. трудова книжка та документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637;
  3. документи про місце проживання (реєстрації) особи;
  4. документи, які засвідчують особливий статус особи (при призначенні відповідної пенсії на пільгових умовах).

У разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 01 липня 2000 року.

У тих випадках, коли в трудовій книжці немає відомостей, що підтверджують право на пенсію на пільгових умовах, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій (далі – підприємства) або їх правонаступників.

У довідці мають бути вказані:

  • періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу;
  • професія або посада;
  • характер виконуваної роботи;
  • розділ, підрозділ, пункт, найменування (або номери) Списків, якими передбачено ці роботи;
  • первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Видавати такі довідки мають право винятково підприємства, на яких працювала особа, або їх правонаступники. Якщо правонаступника немає, підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, встановленої для окремих категорій працівників, здійснюється відповідно до Порядку, підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, визначеному постановою правління Пенсійного фонду України від 10.11.2006 № 18-1, за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном, відповідними комісіями, що створені при головних управліннях Пенсійного фонду України в кожній області.

Строки розгляду питання

Документи про призначення пенсій розглядаються органом, що призначає пенсії, не пізніше 10 днів з дня їх надходження. Повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.

Підстави для відмови

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Підставами для відмови в призначенні пенсії за віком є:

  • відсутність встановленого законодавством стажу;
  • недосягнення встановленого законодавством віку;
  • відсутність підтвердження належності особи до відповідної категорії (при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах).

Порядок оскарження дій, пов’язаних з призначенням пенсії за віком

Якщо орган Пенсійного фонду виніс рішення про відмову у призначенні пенсії чи тривалий час не виносить жодного рішення по заяві про призначення пенсії, або вчиняє інші дії чи бездіяльність, які порушують права особи, що звернулася за призначенням пенсії, то ці рішення, дії чи бездіяльності особа може оскаржити:

  • шляхом подання письмової скарги до вищого за підлеглістю органу Пенсійного фонду – у місячний термін з моменту ознайомлення особи з рішенням, з яким вона не згодна, але не пізніше одного року з моменту винесення цього рішення;
  • шляхом подання до суду адміністративної позовної заяви у строк не пізніше 6 місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАСУ).

Розгляд скарг на рішення органу Пенсійного фонду України

Відповідно до Порядку розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 12.10.2007 № 18-6, письмова скарга на рішення органу Пенсійного фонду подається до вищого за підлеглістю органу Пенсійного фонду. Скарга на рішення органу, що призначає пенсії, подається громадянином особисто або законним представником відповідно до законодавства або представником, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (далі - заявник). Подання скарги не позбавляє заявника права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства. Скарга повинна бути викладена в письмовій формі та підписана заявником із зазначенням дати. Скарга надсилається до органу Пенсійного фонду України поштою або передається заявником особисто. У скарзі має бути зазначено:

  • прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання заявника;
  • найменування органу Пенсійного фонду України, яким прийнято рішення;
  • суть порушеної вимоги;
  • інформація про оскарження рішення органу Пенсійного фонду України в суді (у разі оскарження рішення).

Строки подання скарги

Скарга може бути подана до органу Пенсійного фонду України вищого рівня протягом одного року з моменту прийняття рішення, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення заявника з прийнятим рішенням. Пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом Пенсійного фонду України, що розглядає скаргу. Орган Пенсійного фонду України зобов’язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його у термін не більше одного місяця від дня надходження скарги на адресу заявника поштою або надати йому під розписку. Якщо в місячний термін вирішити порушені у скарзі питання неможливо, орган Пенсійного фонду України може прийняти рішення про продовження строків розгляду скарги заявника, про що письмово повідомити заявника до закінчення тридцятиденного строку. При цьому загальний термін розгляду скарги не може перевищувати сорока п’яти днів. У разі, якщо останній день строків розгляду скарги припадає на вихідний або святковий день, останнім днем таких строків вважається перший наступний робочий день.

Судовий порядок

Підсудність

Порядок оскарження рішення про відмову в призначенні пенсії за віком регулюється КАСУ. Адміністративний позов подається до суду першої інстанції на вибір позивача: або за місцем проживання позивача, або за місцезнаходженням відповідача. Адміністративний позов може бути подано безпосередньо до суду першої інстанції позивачем (його представником) або надіслано поштою. Якщо позов подається до суду представником позивача, він повинен мати довіреність, яка посвідчує його право на подання позову.

Судовий збір

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Відповідно до п.п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду позовної заяви немайнового характеру заявник повинен сплатити судовий збір у розмірі 0,4 розміру від прожиткового мінімуму встановленого на на 1 січня календарного року. Судовий збір заявник має право сплатити через електронні сервіси Міністерства Юстиції України, в тому числі, звернувшись до місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за місцем проживання. Реквізити для сплати судового збору можна дізнатися через сайт судової влади чи звернутися безпосередньо до місцевого суду.

Перелік необхідних документів

Відповідно до ст. 160 КАСУ у позовній заяві зазначаються:

  1. найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
  2. повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв’язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти;
  3. зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб’єкта владних повноважень;
  4. зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;
  5. виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
  6. відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору;
  7. відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
  8. перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
  9. у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб’єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача;
  10. у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб’єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт;
  11. власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. До позовної заяви додаються її копії та копії всіх документів, що приєднуються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, крім випадків подання адміністративного позову суб’єктом владних повноважень. Суб’єкт владних повноважень при поданні адміністративного позову зобов’язаний додати до позовної заяви доказ надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення відповідачу і третім особам копії позовної заяви та доданих до неї документів. До позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати. Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її підписання. Якщо позовна заява подається представником, то у ній зазначаються ім’я представника, його поштова адреса, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є. Одночасно з позовною заявою подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника.

Строки подання адміністративної позовної заяви та її розгляду

Особа може оскаржити рішення про відмову в призначенні пенсії за віком шляхом подання до суду адміністративної позовної заяви у строк не пізніше 6 місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАСУ, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору, і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

Порядок оскарження

При вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. Негайно після закінчення судового розгляду суд приймає постанову іменем України. Постанова суду першої інстанції може бути повністю або частково оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

Корисні посилання

Отримано з https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=Особливості_призначення_пенсії_за_вислугу_років_працівникам_медичних_закладів&oldid=26406