Строки позовної давності у кредитних зобов’язаннях (стягнення заборгованості)

Нормативна база

• Цивільний кодекс України
• Цивільний процесуальний кодекс України
• Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин"
• Рішення Верховного суду України від 01.07.2015 по справі №6–331цс15
• Рішення Верховного суду України від 04.11.2015 по справі №6-1926цс15

Загальні положення про строки позовної давності

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п’ята статті 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тут слід наголосити, що за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. А за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Застосування строків позовної давності в грошово-кредитних зобов'язаннях

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов’язковим для виконання сторонами. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання згідно з ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Правова позиція Верховного суду України зазначає, що поряд зі встановленням строку дії договору сторони (банк та клієнт)встановили і строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів згідно графіку платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.Таким чином, графік платежів є складовою частиною договору, в ньому зазначено умови погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів, що визначено місяцями. Також Верховний суд України прийшов до висновку, що у разі якщо умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлюються окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, у випадку неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

На підставі викладеного можна зробити наступний висновок: якщо клієнт впродовж трьох років хоч і не здійснює платежі по кредитному договору (але до закінчення строку кредитного договору), це не дає можливості застосувати судом за його заявою строки позовної давності. Такі строки можуть застосовуватися щодо кожного окремого траншу, який клієнт не здійснив.

Збільшення строків позовної давності

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України). Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).