Фінансовий лізинг автотранспорту. Визнання договору фінансового лізингу автотранспорту недійсним

Нормативна база

Відносини лізингу на рівні законів регулюються трьома нормативними актами: Цивільним кодексом України (параграф 6 глави 58), Господарським кодексом України (ст. 292) та Законом України від 16.12.97 р. №723/97 «Про фінансовий лізинг» (далі — Закон про фінансовий лізинг).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування:
1) майно, що належить лізингодавцю на праві власності й було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем (прямий лізинг), або
2) майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Поняття фінансового лізингу

Відповідно до ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України, лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних або залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням з лізингоодержувачем у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Види лізингу

Як випливає з наведеного вище, у визначенні змісту договору лізингу в ЦКУ та ГКУ є деякі розбіжності. Розбіжності є й при визначенні видів лізингу: згідно з ЦКУ лізинг може бути прямий та непрямий, а згідно з ГКУ — фінансовий або оперативний (залежно від особливостей здійснення лізингових операцій), та зворотний, пайовий, міжнародний (залежно від форми здійснення лізингу). При цьому ГКУ, на відміну від ЦКУ, не наводить яких-небудь ознак зазначених у ньому видів лізингу.
Як ЦКУ (ч. 3 ст. 806), так і ГКУ (ч. 7 ст. 292) щодо докладнішого регламентування відносин лізингу відсилають до інших законодавчих актів. Єдиним законом, який, крім уже згаданих ЦКУ та ГКУ, визначає загальні правові та економічні засади лізингу, є Закон України «Про фінансовий лізинг».
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується придбати у власність річ у продавця (постачальника) згідно з передбаченими лізингоодержувачем специфікаціями та умовами і передати її у користування останнього на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Суттєвим також є те, що за договором фінансового лізингу не передбачається переходу права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача після закінчення строку договору.
Зверніть увагу: при укладенні договору фінансового лізингу лізингодавець ще не є власником речі, що підлягає передачі за договором. На нього покладається обов'язок придбати її у власність. У зв'язку з цим відносини фінансового лізингу відповідають визначенню непрямого лізингу згідно з ч. 1 ст. 806 ЦКУ. Прямий же лізинг, тобто договір лізингу, згідно з яким лізингодавець передає або зобов'язується передати лізингоодержувачу в користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем, не регулюється положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг», а нормами ЦКУ та ГКУ.
Закону України «Про фінансовий лізинг» у співвідношенні з ЦКУ слід розцінювати як закон, який визначає особливості регулювання відносин за договором фінансового лізингу, тобто є спеціальним у регулюванні зазначених відносин. Це випливає з ч. 2 ст. 806 ЦКУ, згідно з якою «до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом* та законом». А ось щодо співвідношення Закону про фінансовий лізинг та ГКУ у регулюванні відносин за договором фінансового лізингу, то, на нашу думку, в цьому випадку визначальне значення має зміст норми, наведеної у п. 1 ст. 2 Закону про фінансовий лізинг, згідно з якою «відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом». Таким чином, враховуючи те, що закони (в т.ч. і ГКУ) та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності Законом України «Про фінансовий лізинг»(тобто до 16.01.2004 p.), діють у частині, що не суперечить цьому закону (ч. 2 ст. 19 Закону України «Про фінансовий лізинг»), при регулюванні відносин саме фінансового лізингу положення ГКУ не застосовуються.

Предмет договору фінансового лізингу. Перехід права власності на предмет договору фінансового лізингу до лізингоотримувача

А що на практиці? У Законі України «Про фінансовий лізинг» майно, яке передається у лізинг, визначається як предмет (а не як об'єкт) лізингу.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг», предметом договору фінансового лізингу може бути неспоживна річ*, визначена індивідуальними ознаками** та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом фінансового лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

•  Неспоживною вважають річ, призначену для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій початковий вигляд протягом тривалого часу (ст. 185 ЦКУ).
  
•  Piч є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена властивими лише їй ознаками, що виділяють її серед інших однорідних речей, індивідуалізуючи її (ст. 184 ЦКУ).
  

Згідно із Законом України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу не передбачається переходу права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача. Тобто фінансовий лізинг полягає виключно у наданні права користування предметом лізингу. Така ж умова щодо лізингу закріплена й у ЦКУ. Якщо лізингоодержувач хоче придбати у власність предмет фінансового лізингу, то для цього потрібно укладення з лізингодавцем окремого договору купівлі-продажу предмета лізингу. Право власності на предмет фінансового лізингу в такому разі переходить до лізингоодержувача з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про фінансовий лізинг»).
Слід зауважити також, що у разі переходу права власності на предмет фінансового лізингу від лізингодавця до іншої особи відповідні права та обов'язки лізингодавця за договором лізингу переходять до нового власника предмета лізингу (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про фінансовий лізинг».
Предмет фінансового лізингу не може бути конфісковано, на нього не може бути накладено арешт у зв'язку з будь-якими діями або бездіяльністю лізингоодержувача (ст. 8 Закону України «Про фінансовий лізинг»). Це зумовлено тим, що право власності на предмет фінансового лізингу й надалі залишається за лізингодавцем, предмет фінансового лізингу не може бути об'єктом стягнення за боргами лізингоодержувача.
Предмет фінансового лізингу та/або пов'язані з виконанням лізингових договорів ризики підлягають страхуванню лише у разі якщо їх обов'язковість встановлена законом або договором (ч. 2 ст. 13 Закону України «Про фінансовий лізинг»). За загальним правилом, витрати на страхування за договором фінансового лізингу несе лізингоодержувач, однак договором може бути встановлено інше.

Суб'єкт операції фінансового лізингу

Суб'єкти фінансового лізингу визначені у ст. 4 Закону України «Про фінансовий лізинг». Лізингоодержувачем може бути й пересічна фізична особа (не лише приватні підприємці). А от лізингодавцем може бути лише юридична особа (абз. 2 ст. 4 Закону України «Про фінансовий лізинг»).
Варто звернути увагу ще й на такий момент. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України про фінансові послуги від 12.07.2001 р. №2664-III, фінансовий лізинг належить до фінансових послуг. А згідно з ч.1 ст. 5 цього закону, фінансові послуги надаються фінансовими установами (тобто юридичними особами, які відповідно до закону надають одну чи кілька фінансових послуг та які внесені до відповідного реєстру і виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг), а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами — підприємцями. Однак ст. 4 Закону про фінансовий лізинг визначає лізингодавцем просто юридичну особу й не містить обмеження щодо надання фінансового лізингу лише фінансовими установами. У цьому разі слід керуватися ч. 4 ст. 5 Закону України про фінансові послуги, згідно з якою «можливість і порядок надання окремих фінансових послуг юридичним особам, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, які здійснюють регулювання діяльності фінансових установ і ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції».
Згідно з п. 2.1 Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами — суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22 січня 2004 року №21: «Юридична особа має можливість надавати послугу з фінансового лізингу, якщо у предметі діяльності, визначеному установчими (засновницькими) документами, передбачено здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу та враховано вимоги законодавства щодо можливості суміщення фінансових послуг». Додатково потрібна наявність:
1) внутрішніх правил з надання послуги з фінансового лізингу, затверджених уповноваженим органом юр. особи, згідно з установчими документами;
2) кваліфікованих працівників, які безпосередньо провадять діяльність з фінансового лізингу (укладання, супроводження та виконання відповідних договорів), мають вищу освіту за фінансовим, економічним або юридичним напрямом та не мають непогашеної або незнятої судимості за корисливі злочини;
3) довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Держфінпослуг (додаток 1 до Положення №21);
4) керівників (засновників), які не мають непогашеної або незнятої судимості за корисливі злочини;
5) документа, що підтверджує право власності або користування приміщенням за місцезнаходженням юридичної особи3.

Договір фінансового лізингу

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», істотними умовами договору лізингу є:
— предмет лізингу;
— строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу) (не менше одного року);
— розмір лізингових платежів.
Істотними можуть бути визнані й інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Наприклад:
1) умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно із законодавством України;
2) повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача;
3) страхування об'єкта лізингу;
4) експлуатація та технічне обслуговування, модернізація об'єкта лізингу;
5) надання інформації щодо його технічного стану;
6) повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору;
7) надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача.
Усі ці умови будуть істотними тільки у разі, якщо це прямо встановлено законодавством або визначено сторонами.
Відповідно до ст. 638 ЦКУ, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, інакше такий договір не вважатиметься укладеним, тобто таким, що не спричиняє будь-які наслідки для сторін.
Лізингодавець, зокрема, має право здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом фінансового лізингу та його утримання. Своєю чергою, лізингоодержувач зобов'язаний надавати лізингодавцеві доступ до предмета фінансового лізингу й забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання (п. 4 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг»).
Окремо слід звернути увагу на право лізингодавця стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (п. 5 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг»). Однак таке право не узгоджується з ч. 2 ст. 1071 ЦКУ, якою встановлено, що «грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом». Інших випадків списання коштів клієнта без його розпорядження, зокрема на підставі виконавчого напису нотаріуса, ЦКУ не передбачає. У цій ситуації, на нашу думку, все ж таки переважатимуть положення Закону про фінансовий лізинг щодо безспірного стягнення заборгованості на підставі виконавчого напису нотаріуса, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 19 цього закону, «закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону». Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
У разі 30-денного прострочення лізингового платежу (частково або у повному обсязі) лізингодавець має право відмовитися від договору фінансового лізингу та вимагати повернення предмета фінансового лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг»). Отже, лізингоодержувачу слід пильніше слідкувати за дотриманням узгоджених в договорі строків сплати лізингових платежів.
Лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача відшкодування заподіяних йому (лізингодавцю) збитків відповідно до закону та договору (п. 6 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг»). При цьому слід враховувати, що до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування лізингоодержувачу, застосовується позовна давність один рік (ч. 1 ст. 786 ЦКУ).
На підставі ч. 2 ст. 806 та ст. 783 ЦКУ лізингодавець має право вимагати розірвання договору, якщо:
1) лізингоодержувач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;
2) лізингоодержувач без дозволу лізингодавця передав річ у користування іншій особі;
3) лізингоодержувач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;
4) лізингоодержувач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на лізингоодержувача.

Лізингоодержувачу забезпечується захист його права на предмет фінансового лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника. Лізингоодержувач має право вимагати, у тому числі й від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав на предмет лізингу.
Лізингоодержувач має право поліпшити річ, яка є предметом договору лізингу, однак лише за згодою лізингодавця (ст. 15 Закону України «Про фінансовий лізинг»). У такому разі лізингоодержувач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості у рахунок лізингових платежів (відповідно до ч. 1 ст. 786 ЦКУ до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність один рік). Якщо ж поліпшення предмета фінансового лізингу здійснене без дозволу лізингодавця, лізингоодержувач має право вилучити здійснені ним поліпшення за умови, що такі поліпшення можуть бути відділені від предмета фінансового лізингу без шкоди для нього. У разі якщо прострочення передачі предмета фінансового лізингу становить понад 30 днів (якщо договором не передбачено іншого строку), лізингоодержувач має право (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг»):
а) відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця;
б) вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», у разі закінчення строку фінансового лізингу лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором. Таким чином, положення про автоматичне продовження договору на строк, який був раніше встановлений у договорі, у разі якщо лізингоодержувач й надалі продовжує користуватись предметом лізингу після закінчення строку дії договору (ст. 764 ЦКУ), до відносин фінансового лізингу не застосовується. У цьому випадку має місце перевага норм Закону про фінансовий лізинг як спеціального закону, що регулює ці відносини.
На підставі ч. 2 ст. 806 та ст. 784 ЦКУ лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору, якщо:
1) лізингодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі;
2) лізингодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі.
Ремонт і технічне обслуговування предмета договору фінансового лізингу здійснює продавець (постачальник) речі, яка є предметом лізингу, на підставі договору між ним і лізингоодержувачем (постачальником) (ч. 2 ст. 808 ЦКУ). Умови ремонту й технічного обслуговування предмета фінансового лізингу можуть також визначатися сторонами у договорі фінансового лізингу або окремим договором. Якщо в договірному порядку це питання не врегульоване, то застосовуватиметься порядок, передбачений ст. 776 ЦКУ, відповідно до якої лізингоодержувач зобов'язаний проводити поточний ремонт, а лізингодавець зобов'язаний проводити капітальний ремонт речі, переданої у лізинг.

Підстави визнання договору лізингу автотранспорту недійсним

Відповідно до частини другої статті 806 ЦКУ до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Договір лізингу є змішаним договором і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу.
Згідно зі статтею 799 ЦКУ:
1) договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі;
2) договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

ВАЖЛИВО:   У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦКУ).
Більше того, стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.
Так, за змістом частини п’ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.
Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів").
Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону – умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" Верховний суд України дійшов висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак:
1) умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦКУ);
2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

ВАЖЛИВО:   Несправедливими є, зокрема, умови договору   про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи  умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів"; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).
Правова позиція Верховного Суду України висловлена у справі  № 6-330цс16 від 08.06.2016 р. (№ в ЄДРСРУ 58275279).
За змістом статті 808 ЦКУ, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

ВАЖЛИВО:   Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Отже, відповідно до частини першої статті 227 ЦКУ правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходила  з такого.
Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦКУ про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».
Відповідно до частин першої та другої статті 806 ЦКУ за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей ,   встановлених цим параграфом та законом.
До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки ,  якщо інше не встановлено законом.
ВАЖЛИВО:   За своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки.
За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.
Частинами першою та третьою статті 760 ЦКУ передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦКУ.
За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 799 ЦКУ, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.
Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з частиною другою статті 799 ЦКУ договір підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.
Згідно зі статтею 220 ЦКУ у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.Курсивний текст
Нікчемний договір не породжує тих прав і обов’язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.
Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦКУ.
Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Підсумовуючи зазначене вбачається наступне:
По-перше:   1) договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; 2) договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню;
   По-друге:  договір фінансового лізингу із споживачем повинен виключати несправедливими умови і не допускати істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу;
   По-третє:  договір фінансового лізингу зі споживачем, мають право укладати лише фінансові установи і лише після отримання відповідної ліцензії.

ВИСНОВОК:   за недотримання вищевказаних умов - договір фінансового лізингу є нікчемним або може бути визнаний судом недійсним.