Зміст, форми та суб'єкти права власності на землю

Зміст

1. Нормативна база
2. Поняття власності на землю
3. Зміст права власності на землю
4. Форми та суб'єкти права власності на землю
   4.1. Землі приватної власності
   4.2. Землі комунальної власності
   4.3. Землі державної власності
   

Нормативна база

1. Конституція України, прийнята 28.06.1996 № 254к/96-ВР.
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV.
3. Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-ІІІ.

Поняття власності на землю

Статтею 79 Земельного кодексу України встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Конституцією України визначено, що кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Зміст права власності на землю

Змістом права власності в розумінні Цивільного кодексу України є право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Стаття 78 Земельного кодексу України змістом права власності на землю також визначає  право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Форми та суб’єкти права власності на землю

Відповідно до частини  3, ст. 78 Земельного кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Суб'єктами права власності на землю є:

• громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;
• територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;
• держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Землі приватної власності

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

• придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
• безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;
• приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;
• прийняття спадщини;
• виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю)

Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

• придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
• внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу;
• прийняття спадщини;
• виникнення інших підстав, передбачених законом.
  

Землі комунальної власності

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають:

• усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;
• земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
• земельні ділянки державної власності, які передбачається використати для розміщення об'єктів, призначених для обслуговування потреб територіальної громади (комунальних підприємств, установ, організацій, громадських пасовищ, кладовищ, місць знешкодження та утилізації відходів, рекреаційних об'єктів тощо), а також земельні ділянки, які відповідно до затвердженої містобудівної документації передбачається включити у межі населених пунктів, за рішеннями органів виконавчої влади передаються у комунальну власність.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:

• передачі їм земель державної власності;
• відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;
• прийняття спадщини або переходу в їхню власність земельних ділянок, визнаних судом відумерлою спадщиною;
• придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
• виникнення інших підстав, передбачених законом.

Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об'єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюється відповідно до закону.

Землі державної власності

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених Земельним кодексом України

Держава набуває права власності на землю у разі:

• відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
• придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
• прийняття спадщини;
• передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;
• конфіскації земельної ділянки.