Незаконне заволодіння транспортним засобом

Нормативна база

• Кримінальний кодекс України
• Постанова Пленуму Верховного Суду України 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочин проти життя і здоров'я людини»

• Постанова Пленуму Верховного суду України 06 листопада 2009 року № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності"

Поняття незаконного заволодіння транспортним засобом

Незаконне заволодіння транспортним засобом – вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.

Суспільна небезпечність цього злочину зумовлюється неконтрольованим використанням транспортних засобів як джерел підвищеної небезпеки, що нерідко призводить до вчинення інших транспортних злочинів. Характерно, що ці злочини дуже часто вчиняють особи, які перебувають у стані сп'яніння, які позбавлені або зовсім не мають прав на керування транспортними засобами, неповнолітні. Ці особи, як правило, не здатні виконувати у сфері дорожнього руху необхідні функції керування транспортним засобом, особливо при складній дорожній обстановці.

За ст. 289 КК України кваліфікується незаконне заволодіння автомобілями усіх видів, мотоциклом, трактором або іншими самохідними машинами. Найчастіше предметом цього злочинного посягання є механічні транспортні засоби, зазначені у примітці до ст. 286 КК. Відповідальність за угон залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна передбачена ст. 278 КК.

За ст. 289 КК України незаконне заволодіння транспортним засобом кваліфікується, вчинене різними способами, тобто таємно, відкрито, із застосуванням обману або зловживання довір'ям, без застосування насильства чи з насильством. Незаконність як ознака заволодіння чужим транспортним засобом означає, що особа, яка вчинює це посягання, не має ні дійсного, ні уявного права щодо захопленого транспортного засобу.

Злочин є закінченим з моменту заволодіння транспортним засобом та початку його руху будь-яким способом.

Склад злочину передбачений ст. 289 КК України

Об'єкт злочину

Основним безпосереднім 'об’єктом злочину' є контрольоване використання транспортних засобів, перелічених у примітці до ст. 286 КК України. Під транспортними засобами в розумінні статті 289 КК України слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби. Ці транспортні засоби виступають предметом цього злочину.

Додатковим обов’язковим або факультативним об’єктом — залежно від конкретного способу вчинення цього злочину — можуть виступати життя і здоров’я особи, власність, інші блага.

Об'єктивна сторона злочину

Об’єктивна сторона злочину полягає у незаконному заволодінні транспортним засобом. Систематичний аналіз норм Особливої частини КК дає змогу виділити такі ознаки діяння при вчиненні цього злочину:

1. воно полягає лише в активній поведінці — дії;
2. дія проявляється в отриманні можливості керувати таким транспортним засобом;
3. поведінка винного є незаконною, він не має ані дійсного, ані уявного права на транспортний засіб, заволодіння яким здійснює;
4. заволодіння транспортним засобом здійснюється без чітко вираженого і дійсного волевиявлення власника або законного користувача транспортного засобу. При цьому воля потерпілого або ігнорується (при таємному заволодінні), або подавляється (при застосуванні насильства або погрози його застосування), або ж фальсифікується (при заволодінні шляхом обману).

Закінченим злочин вважається з моменту, коли транспортний засіб почав рухатися унаслідок запуску двигуна чи буксирування або ж перевезення на іншому транспортному засобі, а якщо заволодіння відбувається під час руху такого засобу, - з моменту встановлення контролю над ним. Проникнення в кабіну, гараж чи інше сховище, спробу запустити двигун або буксирувати транспортний засіб з метою заволодіння ним необхідно розглядати як замах на вчинення злочину.

Юридичними ознаками транспортного як предмета злочину, передбаченого ст. 289 КК України, що, по-перше, такий транспортний засіб повинен бути чужим для винного, по-друге, він, як правило, має належати на праві власності іншому суб’єкту права власності. Протиправність діяння тут означає, що заволодіння чужим транспортним засобом:

1. у спосіб, який заборонено законом;
2. особою, яка не має права на таке майно;
3. безоплатно.

Чужим слід визнавати транспортний засіб, який не перебуває у власності чи законному володінні винного. Не є власниками транспортного засобу колективних підприємств, підприємств, які засновані на власності об’єднань громадян, акціонерних товариств члени (акціонери) цих підприємств, об’єднань і товариств, а. тому незаконне заволодіння ними такими транспортними засобами утворює склад злочину, передбаченого ст. 289 КК України.

Не є чужим для кожного з подружжя, а отже не може визнаватися предметом злочину, передбаченого ст. 289 КК транспортний засіб, який нажитий подружжям за час шлюбу і який знаходиться у спільній сумісній власності подружжя.

Не є чужим для осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, транспортний засіб такого господарства, оскільки він належить їм за правом сумісної власності.

Під безоплатністю розуміється вилучення майна на користь винного або інших осіб без еквівалентної заміни, тобто без рівноцінного відшкодування вилучених матеріальних цінностей іншим майном, грошовими коштами або людською працею. Часткове (нееквівалентне) відшкодування вартості вилученого майна не виключає наявності в діях винної особи складу зазначених злочинів.

Вилучення у вказаний вище спосіб майна призводить до заподіяння його власникові чи іншому володільцю реальної і прямої майнової шкоди. Заподіяння матеріальної шкоди у вигляді упущеної (втраченої) вигоди не може визнаватися ознакою цих злочинів, оскільки при цьому не відбувається вилучення майна із фондів його власника.

Діяння, які характеризуються протиправним заволодінням транспортним засобом здійснюється, як правило, проти волі власника. Отже, способом такого заволодіння(протиправного вилучення) може бути будь-який (таємний, відкритий, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства чи погроз, тощо.

• Таємним визнається таке заволодіння транспортним засобом, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило заволодіння транспортним засобом вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців транспортного засобу, осіб, під охороною яких він перебуває, очевидців тощо). Таємним визнається також таке заволодіння транспортним засобом, коли воно здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб.

Таємним викрадення є і у випадку, коли воно вчинюється у при сутності потерпілого чи інших осіб, які через свій фізіологічний чи психічний стан (сон, сп’яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) не усвідомлюють факту протиправного заволодіння транспортним засобом: не можуть правильно оцінити і розуміти зміст, характер і значення дій винного. Це також стосується випадків, коли протиправне заволодіння транспортним засобом здійснюється у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють злочинного характеру дій винного, вважаючи, що даний транспортний засіб належить йому на праві власності або він має право розпорядитися ним. Тобто, йдеться про випадки, коли у осіб, які спостерігають за протиправним заволодінням транспортним засобом, відсутнє чітке розуміння щодо правового режиму даного транспортного засобу — його фактичної належності або повноважень винного стосовно такого транспортного засобу. Заволодіння транспортним засобом за таких обставин, винний розраховує, що його дії не будуть сприйматися особами, у присутності яких це заволодіння здійснюється, як протиправні. При цьому для введення сторонніх осіб в оману щодо законності своїх дій винний може як використовувати обставини, що об’єктивно склалися на момент заволодіння транспортним засобом, так і за допомогою різних засобів (наприклад, шляхом демонстрації певних документів, використання спеціального одягу чи транспорту) сам створювати у таких осіб враження про їх правомірність.

Викрадання визнається таємним і тоді, коли винний заволодів транспортним засобом у присутності інших осіб, на потурання з боку яких він розраховує з тих чи інших підстав (родинні зв’язки, дружні стосунки, співучасть у вчиненні злочину тощо). Однак вчинюване за таких обставин заволодіння перестає бути таємним у тому випадку, якщо такі особи дали підстави винному засумніватися щодо їх “мовчання” з приводу його дій.

Як незаконне заволодіння транспортним засобом слід розглядати протиправне вилучення чужого транспортного засобу особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо викраденого транспортного засобу, а за родом своєї діяльності лише мала доступ до нього (наприклад, водій).

• Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у власності, володінні чи під охороною яких знаходиться транспортний засіб, на який здійснюється посягання, очевидці.

З об’єктивної сторони вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом відкритим способом можливе у формі:

1. Відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або погрози його застосування. При ненасильницькому грабежі винний при заволодінні транспортним засобом не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не здійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканість), а обмежується прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для заволодіння транспортним засобом.
2. Відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства або погрози його застосування.

При насильницькому заволодінні транспортним засобом винний не тільки прикладає певні зусилля для того, щоб безпосередньо заволодіти транспортним засобом, а ще і вдається до насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб. При цьому насильство застосовується як засіб протиправного заволодіння транспортним засобом. У разі, коли винний вже отримав можливість розпорядитися, користуватися транспортний засіб, яким протиправно заволодів, і застосовує насильство лише з метою звільнення від затримання, його дії не можуть визнаватися насильницькими. Застосування насильства у такому випадку утворює окремий злочин проти особи й повинно отримати самостійну правову оцінку залежно від характеру насильства і заподіяної потерпілому фізичної шкоди.

Незаконне заволодіння транспортним засобом може бути поєднане з з насильством, яке:

1. не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого;
2. поєднане з погрозою застосування такого насильства.

Заволодіння транспортним засобом може вчинятись у формі нападу, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Під нападом у складі розбою слід розуміти раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння транспортним засобом. Напад може бути як відкритим, так і таємним (наприклад, нанесення удару потерпілому з-за спини). Напад органічно пов’язаний із фізичним або психічним насильством, яке має так званий інструментальний характер – виступає способом заволодіння транспортним засобом або його утримання. При цьому фізичне насильство може полягати у протиправному впливі не лише на зовнішні частини тіла потерпілого (механічне їх травмування), а й внутрішні (отруєння), а також в інших діях насильницького характеру, які створюють небезпеку для життя чи здоров’я потерпілого (скажімо, насильницьке тримання його в небезпечних для життя та здоров’я умовах). Застосування чи погроза застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи може здійснюватись з метою ухилитись від затримання після закінченого нападу. Насильство при заволодіння транспортним засобом застосовується до особи, яка зазнала нападу. Під такою особою слід розуміти власника майна, особу, у володінні чи під охороною якої перебуває транспортний засіб, на який здійснюється посягання, а так само інших осіб, які перебувають на місці вчинення злочину і можуть, на думку винного, перешкодити йому у заволодінні транспортним засобом.

• Заволодіння транспортним засобом шляхом обману чи зловживання довірою.

Способами вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом може бути також:
1. Обман як спосіб заволодіння чужим транспортним засобом та придбання права на нього полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого. Таким чином, обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридично значимої інформації) характер. У другому випадку для наявності шахрайства необхідно встановити, що бездіяльність винного призвела до помилки потерпілого щодо обов’язковості або вигідності передачі транспортного засобу (права на нього) шахраєві, була причиною добровільної передачі потерпілим транспортного засобу. Змістом обману як способу незаконного заволодіння транспортним засобом можуть бути різноманітні обставини, стосовно яких злочинець вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характеристики певних транспортних засобів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі), особистості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виражатися у певних діях (підміна транспортного засобу, його фальсифікація тощо), у тому числі конклюдентних. Різновидом обману судова практика визнає фіктивне представництво, за якого винний, створюючи враження про свою належність до того чи іншого підприємства, має на меті укласти договори й отримати транспортний засіб без належної його оплати. До найбільш поширених випадків застосування обману як способу незаконного заволодіння транспортним засобом належать: вчинення різних угод щодо транспортного засобу (купівля-продаж, оренда), коли потерпілому передається транспортний засіб гіршої якості, або ж предметом угоди виступає транспортний засіб, який не існує в об’єктивній реальності або не належать винній особі.
2. Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого для заволодіння чужим транспортним засобом. Винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем транспортного засобу. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зв’язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо. Спосіб та дистанція переміщення транспортного засобу і строк користування ним на кваліфікацію не впливають.

Відповідальність за незаконне заволодіння чужим транспортним засобом не залежить і не може залежати від величини відстані, на яку транспортний засіб було відігнано, перетягнуто, відбуксовано тощо.

Незаконне заволодіння чужим транспортним засобом є формальним складом злочину у тому розумінні, що для визнання його закінченим не потрібне настання якихось наслідків.

Суб'єкт злочину

Суб’єктом злочину є особа, яка не має права на користування транспортним засобом, щодо якого здійснюється незаконне заволодіння. Суб’єктами цього злочину не можуть виступати:

1. водії транспортних засобів, закріплених за ними адміністрацією підприємств, установ, організацій, в яких працюють такі водії;
2. особи, відповідальні за технічний стан та експлуатацію транспортних засобів, закріплених за ними (начальник колони, інженер з експлуатації тощо);
3. особи, яким власник видав доручення на управління транспортним засобом;
4. співвласники транспортного засобу;
5. особи, які користуються транспортним засобом за згодою власника чи законного користувача, хоча б ця згода і не була належно оформлена. Кримінальній відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 289, підлягають осудні особи, які досягли 16-річного, а за злочини, передбачені ч. 2 та 3 ст. 289,— 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину

Суб’єктивна сторона злочину виражається тільки в прямому умислі. Особа розуміє, що протиправно заволодіває транспортним засобом, усвідомлює суспільну небезпеку цього діяння і бажає так діяти. Якщо особа допустила фактичну помилку і вважала, що завдяки його службовому стану або дружніх стосунків чи на правах родичів, він має право користуватися транспортними засобами, то відповідальність за цією статтею не наступає. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину є мета. Заволодіння може відбуватися з будь-якою метою: для привласнення транспортного засобу, для доставки вантажу, для того, щоб доїхати до певного місця, або навіть покататися, тощо. Згідно з чинним законодавством метою вилучення транспортного засобу може бути наступне його обернення на свою користь або користь інших осіб. Проте вона в законі не конкретизована, чим підкреслюється, що змістом кримінально-правової заборони заволодіння транспортним засобом може бути як заволодіння ним з наміром ніколи не повертати його власникові (законному володільцю), так і з наміром використати його для проїзду у певний пункт або для прогулянки, а потім повернути власникові (законному володільцю) чи кинути на дорозі.

Кваліфікуючі ознаки

Кваліфікуючими ознаками незаконного заволодіння транспортним засобом є вчинення цього діяння:

1. за попередньою змовою групою осіб;
2. повторно;
3. у поєднанні з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або погрозою застосування такого насильства;
4. з проникненням у приміщення чи інше сховище або завдання значної матеріальної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 289 КК).

Відповідно до частини другої цієї статті під повторністю слід розуміти вчинення таких дій особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом або кримінальне правопорушення, передбачене статтями 185, 186, 187, 189-191, 262, 290, 410 КК України.

Згідно з пунктом 2 примітки до ст. 289 КК повторне має місце тоді, коли особа раніше вчинила такий злочин або замах на незаконне заволодіння транспортним засобом, незалежно від того, чи була вона засуджена за нього, якщо судимість за попередній злочин не була знята або погашена, а також якщо до моменту вчинення повторного злочину не минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.Неодноразова спроба реалізації умислу на вчинення злочину (наприклад, спроба запуску двигуна кількох транспортних засобів з метою викрадення одного з них) не утворює повторності, або злочинів, передбачених статтями 185-187, 189-191, 262, 290, 410 КК України.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб’єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь — означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об’єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як випливає із ч. 2 ст. 28, домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об’єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі — усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо. Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль. Так, з урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попереднім зговором, до таких дій можуть бути віднесені передача іншому співучаснику зброї, подолання опору потерпілого або приведення його у безпорадний стан з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим виконавцем тощо.

Незаконне заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб має місце, тоді, коли в ньому брали участь принаймні дві особи, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом при цьому настає для всіх співучасників, незважаючи на те, що транспортним засобом керував один з них. Щоб не допустити помилок при кваліфікації діяння за цією ознакою, треба уважно аналізувати об'єктивні та суб'єктивні ознаки співучасті.

Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров’я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння). Погроза застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, є психічним насильством, яке по лягає у залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фізичного насильства. Висловлюючи погрозу, винна особа може конкретизувати зміст фізичного насильства (нанесення ударів побоїв, обмеження чи позбавлення волі тощо), а може і не робити цього. Встановлюючи зміст погрози, слід враховувати всю сукупність об’єктивних і суб’єктивних обставин справи (час, місце, обстановка вчинення посягання, кількість осіб, які посягають, і потерпілих предмет, яким погрожував винний, суб’єктивне сприйняття погрози потерпілим тощо.

Проникнення — це вторгнення у приміщення чи сховище з метою незаконного заволодіння транспортним засобом. Воно може здійснюватися як таємно, так і відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, шляхом обману тощо, а також за допомогою різних знарядь, які дають змогу винній особі незаконно заволодіти транспортним засобом, що знаходиться в приміщенні чи сховищі без входу до нього, Спосіб проникнення значення для кваліфікації не має.

Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи даної обтяжуючої обставини, слід з’ясувати, з якою метою особа опинилася у приміщенні чи сховищі і коли у неї виник умисел на заволодіння транспортним засобом. Така обставина має місце лише тоді, коли проникнення до приміщення чи сховища здійснювалося з метою заволодіння транспортним засобом. Не можна кваліфікувати як вчинені з проникненням у приміщення чи сховище дії особи, яка потрапила до приміщення чи сховища без наміру вчинити викрадення, а потім заволоділа чужим майном. Якщо ж вона потрапила у приміщення чи сховище з відповідного дозволу, використавши для цього дійсний чи вигаданий привід, з метою викрадення транспортного засобу чи заволодіння ним, її дії слід кваліфікувати як вчинені з проникненням у приміщення чи сховище.

Не утворює цієї ознаки викрадення транспортного засобу з приміщення чи сховища особою, яка відповідно до свого службового становища, у зв’язку з роботою, правовим статусом, особливим характером діяльності підприємства, установи, організації була наділена правом безперешкодного доступу до них. Це, зокрема, стосується викрадення транспортного засобу службовцями та робітниками з службових чи виробничих приміщень, в яких вони працюють, відвідувачами магазинів, виставок — з приміщень чи сховищ, де здійснюються продаж чи виставка транспортного засобу і доступ до яких є вільним для всіх бажаючих. Інше приміщення — це різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей чи матеріальних цінностей (виробниче чи службове приміщення підприємства, установи, організації, гараж, інша будівля господарського призначення, яка відокремлена від житлових будівель, тощо). Під сховищем слід розуміти частину території, відведену для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, яка обладнана огорожею або технічними засобами чи забезпечена іншою охороною, а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, сейфи і тому подібні сховища.

Судова практика не визнає сховищем неогороджену і таку, що не охороняється, площу території. Водночас не кожна територія, що охороняється, може бути визнана сховищем. Ним визнається лише територія, спеціально відведена для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей. Значна шкода визначається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому завдані збитки на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином, незважаючи на законодавче визначення поняття “значна шкода”, ця ознака значною мірою залишається оціночною. Закон лише вказує на два критерії, за допомогою яких ця ознака має визначатися на практиці.

Перший критерій передбачає необхідність при визначенні значної шкоди враховувати матеріальне становище потерпілого. При Цьому така можливість знову ж таки обмежена зазначеними вище рамками суми спричинених потерпілому збитків. Другий із них стосується розміру завданих потерпілому збитків — сума незаконно вилученого майна, яка дає підстави визнавати відповідний таким, що заподіяв значної шкоди потерпілому, має становити від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Це означає, що у будь-якому разі спричинення потерпілому збитків на меншу (до ста) чи більшу (понад двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) суму не може визнаватися значною шкодою.

Визначення у законі поняття значної шкоди в контексті спричинення значних збитків потерпілому дає змогу дійти висновку про те, що ця ознака може бути інкримінована винному лише у випадку посягання ним на майно, яке є приватною власністю.Таким чином, розмір майна, яке вилучив чи яким заволодів винний в результаті вчинення відповідного злочину, визначається лише його вартістю, яка виражається у грошовій оцінці (ціні) конкретної речі

Особливо кваліфікуючі ознаки

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:

1. організованою групою (це стійке об'єднання декількох осіб (трьох і більше суб'єктів злочину), які попередньо зорганізувалися для готування або вчинення злочинів);
2. у поєднанні з насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства (заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяних (насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, здушення шиї, застосування зброї, спеціальних знарядь тощо));
3. заподіяння великої матеріальної шкоди (ч. 3 ст. 289 КК України).

При визначенні вартості транспортного засобу, та розміру матеріальних збитків слід керуватися нормами законодавства про ціни і ціноутворення та спеціальних нормативно-правових актів, якими передбачено порядок визначення розміру шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації викраденням, нестачею, умисним знищенням, умисним псуванням матеріальних цінностей.
Вартість викраденого майна визначається за роздрібними, закупівельними чи іншими цінами, що існували на момент вчинення злочину, а розмір відшкодування завданих злочином збитків — за відповідними цінами на час вирішення справи в суді. При цьому застосовуються встановлені для даних випадків нормативно-правовими актами кратність, коефіцієнти, індекси тощо/ Роздрібними визнаються не тільки державні фіксовані ціни, а й регульовані, а також договірні (вільні) ціни, за якими товари реалізуються.

Що ж стосується викрадення, вимагання приватного майна, його привласнення, розтрати чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем, то розмір заподіяних потерпілому збитків слід визначати виходячи з вартості майна на момент вчинення злочину за роздрібними (закупівельними) цінами. Це стосується і тих випадків, коли вилучені у потерпілого предмети були створені ним у результаті трудової діяльності. Якщо потерпілий придбав майно за ринковими чи комісійними цінами, вартість повинна визначатися виходячи із цих цін на час вчинення злочину. За відсутності цін на майно його вартість може бути визначена шляхом проведення експертизи.

Якщо умисел винного був спрямований на заволодіння майном у великих або особливо великих розмірах, але не був реалізований до кінця з причин, які від нього не залежали, вчинене слід розцінювати як замах на викрадення, вимагання чи інше заволодіння майном відповідно у великих чи особливо великих розмірах.

При вчиненні посягання на власність групою осіб за попередньою змовою або організованою групою розмір визначається вартістю всього незаконно вилученого майна.

Умовами спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 289, згідно з ч. 4 цієї статті, є:

1. вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом вперше. Ця ознака має місце, коли:

• такі дії раніше ніколи не вчинялися;
• сплив строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинене незаконне заволодіння транспортним засобом (відповідно до ч. 1 ст. 49 строк давності за дії, передбачені ч. 1 ст. 289, становить 5 років, ч. 2 ст. 289 — 10 років, ч. З ст. 289 — 15 років, за умови, що перебіг давності не переривався);
• судимість у особи, яка була засуджена за ст. 289, погашена або знята;

1. під час незаконного заволодіння транспортним засобом не були застосовані будь-яке насильство до потерпілого чи погроза такого насильства;
2. добровільна заява про вчинене правоохоронним органам, тобто заява, зроблена за власною волею, незалежно від мотивів і не у зв’язку з тим, що про вчинене стало відомо правоохоронним органам. Добровільною заява буде і тоді, коли особа зробила її під впливом своїх родичів чи близьких;
3. повернення транспортного засобу власникові. Видається, що така умова буде виконана і в тому випадку, коли транспортний засіб повернуто законному користувачеві, якщо він був вилучений у нього;
4. повне відшкодування завданих збитків. Збитки можуть бути відшкодовані як винним, так і іншими особами. Часткове відшкодування збитків не відповідає змісту цієї умови.

За наявності сукупності вказаних умов звільнення від кримінальної відповідальності є обов’язковим і безумовним.

Не визнається злочином самовільне використання транспортних засобів за власним розсудом робітниками державних, колективних та інших підприємств або установ, якщо такі особи мали доступ до транспортних засобів за службою. Це, як правило, водії таких підприємств незалежно від форм їх власності. За подібні дії вони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством про працю.

Відповідальність

Незаконне заволодіння транспортним засобом - карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені з проникненням у приміщення чи інше сховище, або з використанням електронних пристроїв для втручання в роботу технічних засобів охорони, або якщо предметом незаконного заволодіння є транспортний засіб, вартість якого становить від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або якщо предметом незаконного заволодіння є транспортний засіб, вартість якого у двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, - караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.