Правовий статус військовополонених
Правовий статус військовополонених визначається Женевською Конвенцією про поводження з військовополоненими 12.08.1949 р. (далі по тексту – Конвенція), яка була ратифікована Україною 03.07.1954 р. і набула чинності для України 03.01.1955 р. Конвенцією визначено, що окрім її положень, які виконуються в мирний час, застосовується: 1. Усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо стан війни не визнаний однією з них. 2. Застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території Високої Договірної Сторони, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір.
Стаття 4 Конвенції визначає коло осіб, які потрапили в полон
до супротивника і вважаються військовополоненими:
1. Особи, що належать до особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил;
2. Члени інших ополчень та добровольчих загонів, зокрема
члени організованих рухів опору, які належать до однієї зі сторін конфлікту й діють на своїй території або за її межами, навіть якщо цю територію окуповано; Військовополоненими члени ополчення або добровольчі загони вважаються тільки за умови, якщо вони відповідають певним критеріям, визначеним Конвенцію, а саме: • ними командує особа, яка відповідає за своїх підлеглих; • вони мають постійний відмітний знак, добре розпізнаваний на відстані; • вони носять зброю відкрито; • вони здійснюють свої операції згідно із законами та звичаями війни. • 3. Статус військовополонених поширюється також на членів особового складу регулярних збройних сил, які заявляють про свою відданість урядові або владі, що не визнані державою, яка їх затримує.
4. Статус військовополонених набувають також особи, які супроводжують збройні сили, але фактично не входять до їхнього складу, наприклад цивільні особи з екіпажів військових літаків, військові кореспонденти, постачальники, особовий склад робочих підрозділів або служб побутового обслуговування збройних сил, за умови, що вони отримали на це дозвіл тих збройних сил, які вони супроводжують, для чого останні видають їм посвідчення особи.
5. Члени екіпажів суден торговельного флоту, зокрема капітани, лоцмани та юнги, а також екіпажі цивільних повітряних суден сторін конфлікту, які не користуються більш сприятливим режимом згідно з будь-якими іншими положеннями міжнародного права.
6. Військовополоненими вважаються жителі неокупованої території, які під час наближення ворога озброюються, щоб чинити опір силам загарбника, не маючи часу сформуватися в регулярні війська, за умови, що вони носять зброю відкрито й дотримуються законів і звичаїв війни.
У відповідності до ст. 33 Конвенції, особи зі складу медичного та духовного персоналу, затримані державою, що тримає в полоні, з метою надання допомоги військовополоненим, не вважаються військовополоненими. Однак вони як мінімум користуються пільгами та захистом, передбаченими Конвенцією, їм також забезпечують усі можливості для надання медичної та духовної допомоги військовополоненим.
Абзацом другим ст. 5 Конвенції передбачено, що у разі, якщо з'являється сумнів, чи належать особи, які брали участь у воєнних діях і потрапили до рук супротивника, до категорій, перелічених у статті 4, то такі особи користуються захистом Конвенції доти, доки їхній статус не буде визначений компетентним трибуналом.
Окрім того, ст. 5 Конвенції визначає час її застосування щодо осіб, які мають статус військовополонених, а саме: з моменту, коли вони підпадають під владу супротивника, до їхнього остаточного звільнення та репатріації.
У відповідності до положень ст. 12 Конвенції, військовополонені перебувають у руках ворожої держави, а не окремих осіб чи військових частин, які взяли їх у полон. Незалежно від відповідальності, яку можуть нести окремі особи, держава, що тримає в полоні, відповідає за поводження з військовополоненими. А у разі передачі на утримання військовополонених іншій державі, відповідальність за дотримання положень Конвенції буде нести держава, що прийняла полонених.
Отже, з моменту отримання статусу військовополоненого особа підпадає під захист Женевської Конвенції про поводження з військовополоненими, за дотриманням положень якої несе відповідальність держава, яка утримує військовополонених.
Статтею 129 Конвенції передбачено, що Сторони, які ратифікували Конвенцію, зобов'язуються приймати будь-які законодавчі акти, необхідні для встановлення ефективних кримінальних покарань для осіб, які вчиняють або віддають накази вчиняти будь-які із серйозних порушень Конвенції.
