Порядок надання жилої площі в гуртожитках. Виселення з гуртожитків

Нормативна база

• Конституція України
• Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»
• Житловий кодекс Української РСР
• Цивільний кодекс України
• Кодекс законів про працю України
• Примірне положення про користування гуртожитками, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 року № 498
• Інструкція з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджена наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380

Надання житлової площі в гуртожитках

Право на житло є одним з найважливіших соціально-економічних прав громадян. Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Питання реалізації мешканцями гуртожитків конституційного права на житло регулюється Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 04.09.2008 р. Відповідно до ч. 1, 3 ст.1 даного Закону, сфера його дії поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше 5 років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них.

Сфера дії Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» поширюється на гуртожитки, які є об'єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій ЗС України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону, МВС України та державних навчальних закладів.

Громадяни, можуть реалізувати конституційне право на житло або шляхом приватизації житла у гуртожитку, або шляхом отримання соціального житла, або шляхом самостійного (на власний розсуд, за власні чи залучені кошти) вирішення свого (своєї сім'ї) житлового питання (відповідно до цивільного законодавства України). Так, реалізація мешканцями гуртожитку права на житло шляхом отримання соціального житла закріплена у ст. 8 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», згідно з якою громадяни, на яких поширюється дія цього Закону та які на законних підставах зареєстровані й тривалий час (не менше 5 років) проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених шляхом корпоратизації чи приватизації колишніх державних підприємств, крім тих організацій, які створені органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, у разі, коли такі гуртожитки не передаються їх власникам у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання в таких гуртожитках до розв'язання їх житлової проблеми.

Частина 2 ст. 8 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» передбачає, що для сприяння таким громадянам у розв'язанні їх житлової проблеми вони беруться відповідними місцевими радами в установленому порядку на квартирний облік для надання їм (їх сім'ям) соціального житла на загальних підставах.

Згідно із ст. 9 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» у випадку, передбаченому ч. 2 ст. 8, взяття на квартирний облік та надання відповідним громадянам соціального житла здійснюється тим органом місцевого самоврядування, котрий представляє інтереси територіальної громади, де розташовано гуртожиток, в якому вони зареєстровані та проживають. Виконавчий орган відповідної місцевої ради на підставі рішення ради про надання соціального житла мешканцям гуртожитку, на яких поширюється дія цього Закону, видає згідно з чинним законодавством ордери, які є єдиною підставою для вселення у надане соціальне житло.

Надання житлової площі у гуртожитку є специфічним способом передачі майна у користування, тому таке рішення повинно прийматися органом юридичної особи, до компетенції якого, відповідно до статуту, положення, іншого внутрішнього акта, входить вирішення питань про передачу майна у користування. При вирішенні конкретного спору доцільно також вивчати практику прийняття юридичною особою таких рішень. Заселення гуртожитків провадиться після створення в них необхідних житлово-побутових умов для проживання і за наявності висновку органів державної санітарно-епідеміологічної служби про прийняття гуртожитку в експлуатацію. Зазначений висновок повинен визначати кількість місць в гуртожитку з урахуванням санітарної норми житлової площі на одного мешканця з обов'язковим оформленням санітарного паспорту на гуртожиток.

Жила площа в гуртожитку надається в розмірі не менше 6 кв. метрів на одну особу. Оскільки в Примірному положенні про гуртожитки не встановлено верхньої межі розміру жилої площі, то обмеження дирекцією гуртожитку жилої площі 6-ма кв. метрами є неправомірним. Передбачена статтею 47 Житлового кодексу УРСР норма житлової площі на одну особу не поширюється на житлову площу гуртожитків.

Особи на яких не поширюється право на отримання житла в гуртожитках

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» не поширюється на громадян, які:

• проживають у гуртожитках, призначених для тимчасового проживання у зв'язку з навчанням, перенавчанням чи підвищенням кваліфікації у навчальних закладах та у зв'язку з роботою (службою) за контрактом;
• осіб, які мешкають у гуртожитку без законних підстав (без офіційної реєстрації місця проживання);
• громадян, які проживають у спеціальних гуртожитках, призначених для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі й потребують поліпшення житлових умов, або жила площа яких тимчасово заселена, або повернути колишнє жиле приміщення яким немає можливості;
• на військовослужбовців, працівників ЗС України та МВС України, які проживають у гуртожитках;
• на осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз;
• на осіб, які проживають у гуртожитках, що мають статус соціальних на момент набрання чинності Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Надання житлової площі в гуртожитках працівникам Збройних Сил України

Відповідно до Інструкції щодо організації надання житлової площі у гуртожитках Збройних Сил України військовослужбовцям надаються ліжко-місця у гуртожитках або кімнати у сімейних гуртожитках на підставі спеціального ордера та договору про надання комунальних послуг. Жила площа в гуртожитках (сімейних гуртожитках) надається військовослужбовцям та членам їх сімей, на час проходження служби (навчання, роботи) в межах одного гарнізону, також в них можуть розміщуватись інші особи на час трудових відносин зі Збройними Силами України. (п.4 розділу IV інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями).

Надання житлової площі в гуртожитках працівникам Збройних Сил України, які знаходяться на квартирному обліку за місцем проживання, сумлінно відпрацювали у Збройних Силах України не менше 5 років і працюють у військових частинах, закладах, установах і організаціях, які розміщені у містах і селищах міського типу, здійснюється на період роботи за умови відсутності місця проживання рішенням квартирно-експлуатаційного органу за клопотанням командира військової частини, погодженим із профспілковим комітетом.

Займана військовослужбовцем житлова площа у гуртожитку в разі переведення його до іншого місця служби (звільнення з військової служби), у складі сім'ї якого є інший військовослужбовець, який перебуває на квартирному обліку у цьому ж гарнізоні (населеному пункті), залишається за цим членом сім'ї.

Громадянам, які вибули з гуртожитку у зв'язку з призовом на дійсну строкову військову службу, а також офіцерам, які вибули з гуртожитку у зв'язку з призовом із запасу на дійсну військову службу на строк до трьох років, повинна бути знову надана жила площа в гуртожитку, якщо після проходження військової служби вони повернулися на те ж підприємство, в установу, організацію.

Порядок надання житлової площі у студентських гуртожитках

Порядок надання житлової площі у студентських гуртожитках визначається Положенням про студентський гуртожиток, розробленим у вищому навчальному закладі на підставі Примірного положення про студентський гуртожиток вищого навчального закладу за погодженням з органами студентського самоврядування та первинною профспілковою організацією студентів.

Розподіл місць проживання у гуртожитках між факультетами (інститутами), відділеннями здійснюється рішенням керівництва вищого навчального закладу із додержанням санітарних норм за погодженням з органами студентського самоврядування та первинною профспілковою організацією студентів.

Списки студентів на проживання в гуртожитках готуються керівництвом факультетів (інститутів), відділень і затверджуються керівником вищого навчального закладу за погодженням з органами студентського самоврядування та первинною профспілковою організацією студентів. На підставі рішення про надання місць у гуртожитку керівник вищого навчального закладу чи за його дорученням керівник студентського містечка укладає угоду із студентом на проживання в гуртожитку і видає йому ордер (направлення), який є єдиною підставою для поселення і проживання у вказаному житловому місці. В ордері (направленні) зазначається адреса гуртожитку і номер кімнати. Студенту, який поселяється до гуртожитку, указується його житлове місце, надається необхідний інвентар, комплект білизни, перепустка на право входу до гуртожитку. Студент повинен бути ознайомлений під підпис з Правилами внутрішнього розпорядку гуртожитку та правилами техніки безпеки.

Переселення в разі необхідності громадян з одного жилого приміщення в інше в даному гуртожитку провадиться за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації та профспілкового комітету з видачею нового ордера. У разі непередбачених обставин та з поважних причин студенти, які проживають у гуртожитку, можуть бути переселені до іншої кімнати або гуртожитку за рішенням адміністрації гуртожитку (студентського містечка) без погіршення умов проживання. Переселення до іншого гуртожитку є нічим іншим, як виселенням і вселенням в інше житло, тому може проводитися тільки за згодою особи або в судовому порядку.

Оскільки гуртожитки відносяться до житлового фонду спеціального призначення, вони можуть використовуватись виключно для забезпечення потреб у тимчасовому житлі осіб, визначених ст. 127 Житлового кодексу УРСР, і надаватися з дотриманням порядку, передбаченого ст. 128 і ст. 129 цього Кодексу:

• правочини про передачу приміщень гуртожитку для інших, ніж передбачені ст. 6 Житлового кодексу УРСР, цілей (наприклад, для розміщення офісів, магазинів, закладів громадського харчування) не відповідають актам житлового і цивільного законодавства, а тому можуть бути визнані недійсними;
• передача площ у будинку, який зареєстровано у місцевих органах влади як гуртожиток, стороннім особам (крім визначених статтею 127 діючого Житлового кодексу), в строкове платне користування на умовах оренди, є можливою тільки у разі вивільнення площ у гуртожитку за обставин, які не суперечать нормам Примірного положення про гуртожитки.

Дотримання порядку надання жилої площі у гуртожитку впливає на правовий статус осіб, які в них проживають. Визнання вселення незаконним тягне за собою виселення без надання іншого житла відповідно до ст. ст. 116, 132 Житлового кодексу УРСР. Особа, яка вселилася до житлового приміщення гуртожитку без дотримання встановленого порядку, не набуває право користування таким житлом.

При вирішенні таких спорів необхідно з'ясовувати, на якій правовій підставі особа вселена до гуртожитку: тимчасово відповідно до договору оренди між підприємствами чи за згодою адміністрації гуртожитку, за наявності спільного рішення адміністрації та профкому з видачею спеціального ордера чи без такого.

З матеріалів судової практики вбачається, що надання жилої площі у гуртожитку не у зв'язку з роботою чи навчанням (за розпорядженням керівництва або домовленістю з ним без видачі ордера чи на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету з видачею спеціального ордера), кваліфікується як порушення діючого законодавства.

Так, в ухвалі від 27 листопада 2001 року Верховний Суд України встановлено, що рішення щодо надання позивачці спірної кімнати не приймалося і ордер їй не видавався, позивачка вселилась у спірну кімнату з порушенням установленого порядку і тому підлягає виселенню.

Водночас, якщо особа вселилася у гуртожиток з дотриманням встановленого порядку, але згодом уклала строковий договір оренди житла у гуртожитку, по закінченню строку оренди вона не позбавляється права користування житлом і може бути виселена лише з підстав, передбачених ст. 132 Житлового кодексу УРСР.

Особи які не можуть бути виселені, переселені та відселені без попереднього надання їм іншого житла

Відповідно до ст. ст. 1, 19 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" мешканці гуртожитків не можуть бути виселені, переселені та відселені без попереднього надання їм (їх сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, за сукупності таких умов:

• період часу, протягом якого мешканці офіційно зареєстровані і фактично проживають у гуртожитку, складає не менше п'яти років;
• мешканці не мають іншого власного житла;
• гуртожитки призначені для проживання одиноких громадян або для проживання сімей;
• гуртожитки перебувають в державній, комунальній власності або у повному господарському віданні чи в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій з управління житловим фондом (перебувають на балансі таких підприємств);
• гуртожиток не визнаний аварійним чи непридатним для проживання.

У разі затвердження сесією місцевої ради рішення про визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання людей орган місцевого самоврядування зобов'язаний терміново надати усім мешканцям гуртожитку інше, придатне для тимчасового проживання людей житло. Вважаємо, що в даному випадку за аналогією закону повинні застосовуватися норми ст. 110 - 114 Житлового кодексу УРСР, які регулюють порядок виселення з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення, а в частині регулювання вимог до тимчасового житла - також норми глави 41 Житлового кодексу УРСР "Користування жилими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання".

Виселення з гуртожитків

При вирішенні спорів про виселення з гуртожитків іноді виникають труднощі з визначенням статусу приміщення, яке займає відповідач, як гуртожитку. Сезонні, тимчасові працівники та особи, які працювали за строковим трудовим договором і припинили роботу, а також особи, які навчалися в навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням, без надання іншого жилого приміщення.

Причини припинення трудових відносин таких працівників не впливають ні на порядок, ні на умови виселення. Пільги, передбачені ст. 125 і ч. 3 ст. 132 Житлового кодексу УРСР, до них не застосовуються.

Будь-яких пільг при виселенні студентів після закінчення навчального закладу в ч. 1 ст. 132 Житлового кодексу УРСР та Примірному положенні про гуртожиток не передбачено. Встановлені ст. 125 і ч. 3 ст. 132 Житлового кодексу УРСР пільги на студентів, про яких йдеться у ч. 1 ст. 132 Житлового кодексу УРСР, не поширюються.

Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення виключно у таких випадках:

• в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин. З урахуванням конкретних обставин (сімейного стану тощо) поважними причинами при звільненні за власним бажанням можуть бути визнані низька оплата праці, порушення роботодавцем трудового законодавства, стан здоров'я, що перешкоджає продовженню роботи, необхідність догляду за хворим членом сім'ї, вступ до навчального закладу тощо;
• звільнення за порушення трудової дисципліни (з підстав, передбачених пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41, п. 11 ст. 41 КзпП);
• звільнення за вчинення злочину.

При припиненні трудового договору з інших підстав працівники, як і особи, перелічені в ст. 125 Житлового кодексу України, можуть бути виселені лише з наданням іншого жилого приміщення.

Припинення трудових відносин за згодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України) в судовій практиці не ототожнюється із звільненням за власним бажанням (ст. 38 КЗпП), тому на правовідносини з виселення таких осіб поширюється дія ч. 3 ст. 132 Житлового кодексу УРСР. Постійні працівники, які припинили трудові відносини з роботодавцем з інших, ніж передбачені ч. 2 ст. 132, причин, можуть бути виселені з гуртожитку в судовому порядку з наданням іншого жилого приміщення.

Достатніми доказами про підстави звільнення є трудова книжка із здійсненим у ній записом про звільнення та копія наказу про звільнення. Причини звільнення (їх поважність) підлягають встановленню також іншими засобами доказування, в тому числі за змістом заяви працівника на звільнення, заявами на адресу роботодавця про умови праці, документами, що підтверджують склад і доходи членів сім'ї тощо.

Виключно з наданням іншого жилого приміщення можуть бути виселені особи, які перелічені в ст. 125 Житлового кодексу УРСР (в тому числі ті, які звільнилися за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або за вчинення злочину). Щодо характеристики цих категорій громадян, див. коментар до ст. 125 Житлового кодексу УРСР.

Умови, які виключають можливість виселення із гуртожитку без надання іншого приміщення, беруться судом до уваги як у випадку, коли вони виникли на момент припинення трудових відносин, так і після, до вирішення судом справи про виселення.

Наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають у приміщенні гуртожитку, можуть бути виселені в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення, якщо вони систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематично порушують правила співжиття, роблять неможливим для інших проживання із ними в одній кімнаті, квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу на них виявились безрезультатними.

Підстави виселення військовослужбовців з гуртожитку

Військовослужбовці та члени їх сімей зобов’язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення або службову жилу площу у двотижневий строк з дня виключення із списків особового складу військової частини, крім випадків:

• звільнення з військової служби у запас або відставку із залишенням на обліку для поліпшення житлових умов за рахунок фондів Міноборони;
• направлення військовослужбовця на лікування (реабілітацію) внаслідок поранень (контузії) або через хворобу;
• відрядження до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі;
• у разі направлення військовослужбовця у складі підрозділів для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Особливості виселення з гуртожитків військовослужбовців передбачені п. 25 Інструкції щодо організації надання житлової площі у гуртожитках Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями. Підлягають виселенню із службового жилого приміщення (зі службової жилої площі) без надання іншого жилого приміщення:

• військовослужбовці та члени їх сімей, які порушують умови утримання жилих приміщень, систематично його руйнують чи використовують його не за призначенням, або створюють умови, які унеможливлюють проживання інших осіб;
• особи, звільнені з військової служби, які мають вислугу менше ніж 10 років, крім випадків, передбачених законодавством;
• особи, які самоправно зайняли службове житлове приміщення (службову житлову площу);
• колишні члени сім’ї військовослужбовця, які залишилися проживати у ньому після розірвання шлюбу (у двомісячний строк з дня розірвання шлюбу);
• інші особи у випадках, встановлених законодавством.

Виселення з гуртожитку (сімейного гуртожитку) без надання іншого жилого приміщення здійснюється відповідно до статей 116, 132 Житлового кодексу Української РСР.

Військовослужбовці, які направлені на навчання до вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, сім’ї яких залишилися проживати за попереднім місцем проходження військової служби, у разі призначення після закінчення навчання на посаду до іншого гарнізону зобов’язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення (службову жилу площу) у двотижневий строк з дня зарахування військовослужбовця до списків військової частини за новим місцем військової служби.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" прийняття рішень про проведення реконструкції, капітального ремонту, переобладнання гуртожитків, про визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання в ньому людей та про знесення аварійних та непридатних для проживання гуртожитків віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування.