Право на свободу світогляду і віросповідання людини в Україні

Нормативна база

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30[1];
2. Закон України „Про свободу совісті та релігійні організації” від 23.04.1991 року № 988-ХІІ // Відомості Верховної Ради України – 1991, № 25[2];
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ООН, 1966) // Права людини. Міжнародні договори України, декларації документи / Упорядник Ю. К. Качуренко. – К. :Юрінформ,1992[3].

Зміст права на свободу совісті та віросповідання

Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособове чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежено законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Згідно Конституції України свобода світогляду і віросповідання означає:

1. свободу вибору релігії або відмову від всякого віросповідання;
2. свободу проводити релігійні обряди;
3. свободу засновувати нові релігійні організації.

Законодавством встановлена кримінальна відповідальність за перешкоджання релігійній діяльності, яка не порушує права і свободи громадян, а також за організацію релігійної групи, яка несе загрозу життю і здоров'ю громадян.

Види та правовий статус релігійних організацій

Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями). Будь-яка оформлена релігійна організація має «управлінський орган» і «виконавчий орган»; чітку структуру, цілісність чого забезпечується віровченням. Між цими підсистемами існують нормативно оформлені, ієрархічно витримані відносини, що дозволяють керувати релігійною діяльністю та упорядковувати її проведення. У кожній релігійній системі виникають організації, які виконують ряд функцій:

• вироблення систематизованого віровчення;
• розробку систем його ідеологічного захисту;
• керівництво і здійснення культової діяльності;
• контроль за діяльністю (і мисленням) членів, вживання санкцій за невиконання релігійних норм;
• підтримку зв'язків зі світськими організаціями, державним апаратом.

Засади взаємодії релігійних організацій з державою

Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Установлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.

Суб'єкти здійснення державного контролю за додержанням законодавства України про свободу совісті та релігійні організації

Забезпечення виконання та додержання законодавства про свободу совісті, світогляду, віросповідання та релігійні організації здійснюють у межах компетенції центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері релігії, інші центральні органи виконавчої влади, органи прокуратури, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом:

• здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій;
• офіційного погодження можливості зайняття проповідницькою чи іншою канонічною діяльністю, виконання релігійних обрядів священнослужителями, релігійними проповідниками, наставниками, іншими представниками зарубіжних релігійних організацій, які є іноземними громадянами і тимчасово перебувають в Україні;
• здійснення контактів і координаційних зв’язків із відповідними органами інших держав;
• забезпечення релігієзнавчої експертизи за участю представників релігійних організацій та відповідних спеціалістів;
• сприяння зміцненню взаєморозуміння і терпимості між релігійними організаціями різних віросповідань;
• сприяння участі релігійних організацій у міжнародних релігійних рухах, форумах, ділових контактах із міжнародними релігійними центрами та зарубіжними релігійними організаціями.