Особливості досудового розслідування кримінальних проваджень щодо застосування примусових заходів медичного характеру

Нормативна база

• Конституція України
• Кримінальний кодекс України
• Кримінальний процесуальний кодекс України
• Закон України «Про психіатричну допомогу»
• Порядок проведення судово-психіатричної експертизи – МОЗ України; Порядок від 08.10.2001 № 397 (із наст. змін. та доп.)
  

Поняття примусових заходів медичного характер

Примусові заходи медичного характеру – це заходи державного примусу, які застосовуються судами до осіб, які вчинили суспільно-небезпечні діяння в стані неосудності або в стані осудності, але захворіли до винесення вироку чи під час відбування покарання, на душевну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керуватися ними.
Ці заходи не є покаранням, не тягнуть судимості і не переслідують мети виправлення, а застосовуються для лікування і соціальної адаптації душевно хворих, запобігання вчиненню ними нових суспільно-небезпечних діянь, а також для охорони їх самих. Вони застосовуються незалежно від бажання хворого, його законних представників чи родичів, змінюються і припиняються лише судом.
Примусові заходи медичного характеру мають подвійний характер. З одного боку – це заходи примусу, тобто юридичні, з другого – це заходи медичні, оскільки зміст їх зводиться до діагностичного обстеження, лікування, клінічного нагляду, проведення реабілітаційних заходів.

Підстави для застосування примусових заходів медичного характеру

Відповідно до чинного Кримінального процесуального Кодексу України підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру:
Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що:

• особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;
  
• особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.
  

Якщо під час досудового розслідування будуть встановлені підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, слідчий, прокурор виносить постанову про зміну порядку досудового розслідування і продовжує його згідно з правилами, передбаченими цією главою.
Кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого у стані неосудності, повинна ґрунтуватися лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій. При цьому не враховуються попередня судимість, факт вчинення раніше кримінального правопорушення, за який особу звільнено від відповідальності або покарання, факт застосування до неї примусових заходів медичного характеру.

Особливості досудового розслідування кримінальних проваджень щодо застосування примусових заходів медичного характеру

Стаття 504 КПК України визначає загальні положення проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру та щодо обмежено осудних осіб. Закон не містить вказівок на якийсь особливий порядок здійснення досудового розслідування за фактом вчинення душевнохворим суспільно небезпечного діяння. У низці випадків слідчому чи прокурору може бути відомо, що суспільно небезпечну дію, передбачену КК України, вчинив душевнохворий. Наявність таких даних зобов’язує їх внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування.
Досудове розслідування провадиться слідчим відповідно до загальних правил, передбачених КПК України, з урахуванням положень гл. 39. Це розслідування провадиться за загальними правилами без будь-яких винятків до встановлення психічного стану особи, яка вчинила суспільно небезпечні дії.
Якщо під час досудового розслідування будуть встановлені підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, слідчий, прокурор виносить постанову про зміну порядку досудового розслідування і продовжує його згідно з правилами, передбаченими гл. 39 КПК. Особа, яка в стані обмеженої осудності вчинила злочин, залишається його суб’єктом та підлягає кримінальній відповідальності. Йдеться лише про зменшену винуватість і можливість пом’якшення покарання та застосування примусового заходу медичного характеру.
Відповідно до ч. 4 ст. 374 КПК суд, який ухвалює вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусового заходу медичного характеру.
Положення ст. 505 КПК зобов’язують слідчого під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру встановити:

• час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення;
  
• вчинення цього суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення цією особою;
  
• наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи на час досудового розслідування;
  
• поведінка особи до вчинення суспільно небезпечного діяння, кримінального правопорушення і після нього;
  
• небезпечність особи внаслідок її психічного стану для себе та інших осіб, а також можливість спричинення іншої істотної шкоди такою особою;
  
• характер і розмір шкоди, завданої суспільно небезпечним діянням або кримінальним правопорушенням.
  

Це деталізовані та конкретизовані обставини, передбачені загальним предметом доказування по кожному кримінальному провадженню. Предмет доказування під час досудового розслідування щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей.
По-перше, в ньому не ставиться питання про винуватість особи у вчиненні кримінального провадження, а йде мова про вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння. По-друге, найважливіше значення має питання про наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи на час досудового розслідування.
Під час досудового розслідування особа, до якої можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру або вирішується питання про їх застосовування, користується правами підозрюваного в обсязі, який визначається характером розладу психічної діяльності чи психічного захворювання і здійснює їх через законного представника чи захисника. Характер розладу психічної діяльності чи психічного захворювання такої особи визначається відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи. Слідчі та процесуальні дії за участю такої особи можуть бути проведені лише тоді, коли її психічний стан дозволяє це.
Прокурор має право прийняти рішення про проведення відповідних процесуальних дій без участі особи, якщо характер розладу психічного захворювання перешкоджає цьому. Конституційне право осіб на юридичну допомогу в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру набуває першочергового значення тому, що йдеться про захист законних інтересів осіб, які самі такий захист не в змозі здійснити. Обов’язкова участь захисника забезпечується у провадженні щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішується питання про їх застосування, з моменту встановлення факту наявності у особи психічного захворювання або інших відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності.
Захисник допускається з моменту винесення постанови про призначення психіатричної експертизи, якщо він раніше не брав участі в цьому кримінальному провадженні. При кримінальному провадженні обов’язковою є також участь законного представника особи, щодо якої воно проводиться. Участь законного представника не замінює участі захисника. Запобіжні заходи до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, є засобами впливу на таку особу з метою обмеження її свободи або встановлення за нею нагляду.
У ст. 508 КПК України передбачені лише два запобіжних заходи:

• передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім’ї при обов’язковому лікарському нагляді;
  
• поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають небезпечну поведінку такої особи.
  

Право на застосування таких запобіжних заходів належить слідчому судді, суду. Такі заходи застосовуються судом до особи з моменту встановлення факту розладу психічної діяльності чи психічної хвороби.
Однією з особливостей кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру є обов’язкове проведення психіатричної експертизи. Призначати таку експертизу слідчий, прокурор повинен лише у випадку, якщо під час кримінального провадження будуть встановлені обставини, які свідчать, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному або обмежено осудному стані. Можлива ситуація, що особа вчинила кримінальне правопорушення в осудному стані, але після його вчинення захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними. Під час досудового розслідування особа направляється до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи за клопотанням сторони кримінального провадження – ухвалою слідчого судді, а під час судового провадження – ухвалою суду.
Експерт (експерти) повинні дати відповідь на питання про ступінь і характер психічного захворювання такої особи. Стаціонарна психіатрична експертиза проводиться в психіатричних стаціонарах, де організовуються психіатричні експертні комісії, що складаються не менше ніж з трьох лікарів-психіатрів: голови, члена комісії, доповідача, який проводить спостереження за досліджуваною особою. Оскільки проведення такої експертизи вимагає тривалого спостереження за особою та дослідження її здоров’я, така особа повинна бути направлена до відповідного медичного закладу на строк до двох місяців. Ухвала слідчого судді про направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмову його в такому направленні може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру може бути об’єднано в одне провадження з провадженням, яке здійснюється в загальному порядку. Виділення в окреме кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру можливе за наявності підстав, передбачених ст. 217 КПК України. Досудове розслідування по такій категорії кримінальних проваджень закінчується закриттям даного провадження або складенням клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру. Тільки прокурор виносить постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п. 1-6 ч. 1 ст. 284 КПК України. Така постанова може бути оскаржена в порядку, передбаченому п. 4 ч. 1 ст. 303 КПК України. Скарга на постанову прокурора може бути подана особою протягом десяти днів з моменту отримання нею копії такої постанови. Постанова прокурора про закриття кримінального провадження надсилається до місцевих органів охорони здоров’я. Якщо слідчий складає клопотання про застосування примусових заходів медичного характер, то прокурор затверджує його і надсилає суду. Прокурор може самостійно скласти клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру і надіслати його суду у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 292 КПК України. Одночасно із переданням клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру до суду, прокурор зобов’язаний під розписку надати копію такого клопотання та реєстру матеріалів досудового розслідування законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування цих заходів.