Компенсація працівнику за роботу у святкові чи неробочі дні

Нормативна база:

1.Кодекс Законів про працю|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08]]

2.Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р.№ 9.|http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-92]]

3.Лист Мінпраці від 29 грудня 2009 р. № 853/13/84-09|http://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0853203-09]]

Робота в святкові та неробочі дні

Відповідно до ст. 73 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП) робота у святкові (неробочі) дні допускається:

•на безперервно діючих підприємствах, де припинення роботи неможливе через виробничо-технічні умови;

•у зв’язку з необхідністю обслуговування населення;

•у випадках, передбачених ст. 71 КЗпП.

Кого не можна залучати до роботи у святкові та неробочі дні

До роботи у вихідні дні не залучаються:
•вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до трьох років (ст. 176 КЗпП);
•батьки, які виховують дітей без матері, у т. ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі (ст. 1861 КЗпП);
•опікуни (піклувальники), прийомні батьки (ст. 1861КЗпП);
•працівники молодші 18 років (ст. 192 КЗпП).
Ця заборона стосується і роботи у святкові та неробочі дні.

Оформлення залучення до роботи в неробочий час

Залучення працівників до роботи у вихідні, а також святкові (неробочі) дні провадиться за письмовим наказом керівника. Для видання наказу про роботу у вихідний день необхідно мати:

― фактичну підставу, передбачену частиною 2 статті 71 КзпП, наявність якою, зазвичай, має бути викладена у доповідній записці відповідної посадової особи ;

― дозвіл профспілкової організації (має надати саме виборний орган, а не його голова) або профспілкового представника;

― згоду сторін на спосіб компенсації роботи у вихідний день;

― згоду працівника виконувати доручену роботу, якщо виконання такої роботи не бумовлено трудовим договором, крім випадків тимчасового переведення без згоди працівника. У наказі про залучення до роботи у вихідний день слід зазначати підставу залучення працівників до роботи, прізвище, ім’я, по батькові та посаду працівника, який працюватиме у цей день, а також спосіб компенсації за цю роботу. У разі якщо роботу працівника у святковий (неробочий) день визначено графіком змінності, окремого наказу щодо його залучення до роботи в цей день не потрібно.

Оплата праці за роботу в святкові та неробочі дні

Робота у святковий і неробочий день (ч. 4 ст. 73 КЗпП) оплачується в подвійному розмірі (ст. 107 КЗпП):

•відрядникам – за подвійними відрядними розцінками; •працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, – у розмірі подвійної годинної або денної ставки; •працівникам, які одержують місячний оклад: - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася в межах місячної норми робочого часу; - у розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплата в зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. Крім того, подвійний розмір оплати застосовується тільки на часові (денні) ставки або відрядні розцінки, а на інші виплати (різні доплати, надбавки, премії тощо) – ні. За бажанням працівника, який працював у святковий і неробочий день, крім подвійної оплати, йому також може бути наданий інший день відпочинку, що не оплачується та є вихідним днем (лист Мінпраці від 29 грудня 2009 р. № 853/13/84-09).

Надання іншого дня відпочинку

Відповідно до ст. 72 КЗпП) робота у вихідний день може компенсуватися наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.
Інший день відпочинку, або відгул, надається по можливості через найкоротший проміжок часу після роботи у вихідний день, однак це не позбавляє права сторін домовитися про надання його в інші терміни, зокрема приєднувати до наступної відпустки. Форма та спосіб надання іншого дня відпочинку зазвичай визначається наказом про роботу у вихідний день. У разі коли це не визначено наказом, працівник не має права самовільно встановити собі інший день відпочинку, оскільки в такому випадку роботодавець вправі звільнити його за прогул без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 КзпП.
Варто зазначити, що вихід працівника на роботу у вихідний день за власним бажанням (без виняткових обставин і видання наказу про залучення його до роботи в такий день) не компенсується.
Законодавство передбачає лише можливість (а не обов’язок роботодавця) надання працівникові, який працював у святковий чи неробочий день, іншого дня відпочинку. Крім того, навіть якщо роботодавець і не заперечуватиме проти надання працівникові іншого дня відпочинку, з ним ще необхідно узгодити, в який саме день працівник може ним скористатись. ЗАБОРОНЕНО: самовільне (тобто без погодження з роботодавцем) використання працівником відгулу, оскільки це може бути визнано прогулом й надати роботодавцеві право на звільнення такого працівника (п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9). Водночас, на відміну від роботи у вихідний день, надання працівникові іншого дня відпочинку за роботу у святковий чи неробочий день при перевищенні місячної норми робочого часу не позбавляє працівника права на отримання подвійної оплати праці за цей день. Інший же день відпочинку, який надається працівникові за його бажанням за роботу у святковий чи неробочий день, вважається звичайним вихідним днем і оплачуватися не повинен. Заміна підвищеної оплати за роботу у святкові та неробочі дні наданням іншого дня відпочинку законодавством не передбачена (на цьому, зокрема, наголошено й у листі Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2009 р. № 853/13/84-09).