Право на інформовану згоду щодо надання медичної допомоги

Нормативна база

• Конституція України
• Цивільний кодекс України
• Сімейний кодекс України
• Закон України "Про захист від інфекційних захворювань"
• Закон України "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ"
• Закон України "Про психіатричну допомогу"
• Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 14 лютого 2012 року № 110 "Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування"
• Порядок надання комплексної медичної допомоги вагітній жінці під час небажаної вагітності, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 24 травня 2013 року № 432
• Тимчасові стандарти, критерії та індикатори надання медичної допомоги підліткам та молоді в центрах (відділеннях, кабінетах) медичної допомоги підліткам та молоді, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 02 червня 2009 року № 382

Загальні положення

Чіткого визначення терміну "інформована згода на медичну допомогу" законодавство не містить. Однак, виходячи зі змісту статті 28 Конституції України, статті 43,39 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я" (далі - Основи), статті 284 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ), можна прийти до висновку, що:
Інформаційна згода на медичну допомогу – вільне, усвідомлене рішення особи, що звернулася за медичною допомогою та/ або її законних представників щодо обрання та застосування методів діагностики, профілактики та лікування, яке базується на отриманні від лікаря в доступній формі інформації про стан його здоров'я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров'я.

Рішення щодо надання згоди на медичну допомогу повинно бути вільним. Воно не може бути результатом зовнішнього примусу (примус шляхом погрози, психологічний тиск інших людей, службова залежність) чи активного переконання будь-кого, включаючи і лікаря (психологічний тиск інших людей, тиск із боку медичного персоналу, що запевняє про можливість відмовитись у подальшому від проведення даного медичного втручання).

Рішення має бути лише результатом особистого вибору, що ґрунтується на повній інформації про ситуацію (стан здоров’я). Лікар/медичний працівник зобов'язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров'я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров'я (частина 3 статті 39 Основ).

Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров'я або погіршити стан здоров'я його представників, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров'я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами (частина 4 статті 39 Основ).

Хто надає згоду на медичну допомогу (загальне правило):

• законні представники - якщо медичної допомоги потребують пацієнти віком до 14 років та пацієнти, визнані недієздатними;
• особа, яка потребує медичної допомоги - з 14 років (стаття 284 ЦКУ та стаття 43 Основ).
  

У разі, коли медичного втручання потребує особа у віці з 14 до 18 років, доцільно повідомити про це її законних представників. Це пов’язано з необхідністю дотримання положень статей 31, 32, 37, 39 ЦКУ та пункту 2 статті 150 Сімейного кодексу України.

Форма первинної облікової документації № 003-6/0 Інформована добровільна згода пацієнта на проведення діагностики, лікування та проведення операції та знеболення, , затверджено наказом МОЗ від 14 лютого 2012 року № 110.

Увага! Згода на медичне втручання не береться, якщо маються ознаки загрози життю пацієнта і немає можливості з об’єктивних причин отримати згоду на втручання. У такому випадку рішення щодо медичного втручання приймає лікар.

Право на відмову від лікування має:

• Пацієнт з 18 років, дієздатність якого не обмежена;
• законні представники пацієнтів до 18 років та пацієнтів визнаних недієздатними чи дієздатність яких обмежено (частина 4 статті 284 ЦКУ, частини четверта та п'ята статті 43 Основ).
  

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов'язаний це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків. У випадку, коли відмова законного представника від лікування може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування (частини третя та п'ята статті 43 Основ).