Встановлення меж земельної ділянки

Нормативна база

Земельний Кодекс України
Закон України «Про землеустрій»
Закон України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність»
Інструкція з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500
(ГКНТА-2.04-02-98)
наказ Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376

Опис суттєвих аспектів

Відповідно до ст. 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин. Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними. При цьому слід зауважити на наступне. Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками. Межа земельної ділянки - сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки. Межовий знак - спеціальний знак встановленого зразка, яким закріплюється місце положення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Кожний межовий знак має номер, що не повторюється на всій території України, та складається з десяти символів. Механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 за № 391/17686. Громадянин або юридична особа, визнана власником земельної ділянки, має право володіти нею, мати в наявності. Щоб здійснювати таке володіння, суб’єкт повинен мати земельну ділянку як реальність. Особи, які зацікавлені в наданні їм земельної ділянки і мають на це законне право, подають заяву в органи державної влади або в органи місцевого самоврядування, у веденні яких знаходяться земельні ділянки. Відповідно до ч. 3 ст. 158 ЗК України, органи місцевого самоврядування вирішують земельні суперечки в межах населених пунктів відносно меж земельних ділянок, які знаходяться у власності й користуванні громадян, і дотримання громадянами правил добросусідства. Такими органами місцевого самоврядування, до повноважень яких належить вирішення земельних суперечок, визначені виконавчі органи сільських, селищних, міських рад (ч. 1 ст. 33 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»).

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

• підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними й санітарними мережами відповідних населених пунктів;

• підготовка й подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля;

• підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення й інших територій, які підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних й інших об’єктів, які мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам’ятками природи, історії або культури, які охороняються законом;

• справляння плати за землю;

б) делеговані повноваження:

• здійснення контролю за додержанням земельного й природоохоронного законодавства, за використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного й місцевого значення, за відтворенням лісів;

• реєстрація суб’єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею й договорів на оренду землі; видача документів, які посвідчують право власності й право користування землею;

• координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів (підпункт 3 пункту «б» частини першої статті 33 в редакції Закону №1377-IV від 11.12.2003);

• погодження клопотань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення (підпункт 4 пункту «б» частини першої статті 33 із змінами, внесеними згідно із Законом №5406-VI від 02.10.2012);

• вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом;

• вжиття необхідних заходів по ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, відповідно до закону, інформування про них населення, залучення в установленому законом порядку до цих робіт підприємств, установ і організацій, а також населення (підпункт 6 пункту «б» частини першої статті 33 в редакції Закону №969-IV від 19.06.2003);

• підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

• організація й здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою (підпункт 9 пункту «б» частини першої статті 33 в редакції Закону №1377-IV (1377-15 ) від 11.12.2003);

• здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою (підпункт 10 пункту «б» частини першої статті 33 в редакції Закону №1377-IV від 11.12.2003).
  

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої:

• технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);
• технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок;
• проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Розроблення технічної документації із землеустрою та послуги щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) надають землевпорядні компанії, що мають відповідну ліцензію на виконання землевпорядних робіт.

Перелік землевпорядних компаній, що надають відповідні послуги у Вашому районі/місті можна дізнатись у управліннях Держгеокадастру у відповідному районі або за допомогою мережі інтернет.

Вартість послуги з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) складає від 1000 – 2000 грн. в залежності від компанії та району обслуговування.

Для замовлення технічної документації з землевпорядною організацією укладається договір.

Перелік необхідних документів:

1. Паспорт, ідентифікаційний код замовника (або в разі його відсутності – відмітка про це);
2. Правовстановлюючі документи на житловий будинок, будівлю, споруду;
3. Дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою (рішення відповідного органу місцевого самоврядування, наказ головного територіального управління Держгеокадастру в області).
   

Комплекс робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

Топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою виконуються, а результати цих робіт оформлюються відповідно до Законів України «Про землеустрій», «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність», Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98).

Встановлення межових знаків здійснюється таким чином, щоб забезпечити можливість їх зберігання і створити якомога менше перешкод для руху пішоходів і транспортних засобів.

Межові знаки не встановлюються:

• у спільних поворотних точках меж суміжних земельних ділянок, на яких раніше встановлено межові знаки;
• у місцях, де їх установка неможлива (на водних об'єктах, при забороні проведення земляних робіт). У такому випадку поворотні точки меж земельної ділянки можуть позначатися маркуванням фарбою;
• у поворотних точках меж земельних ділянок, які у визначеному законодавством порядку надані (передані) для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування лінійних об'єктів: споруд опорних конструкцій (опори, стояки опор) повітряних ліній електропередачі, радіорелейних ліній та ліній зв'язку;
• на бажання власника (користувача) - у разі якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо).

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок. Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок. Передача межових знаків на зберігання власнику (користувачу) земельної ділянки здійснюється за актом прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок. Передача межових знаків на зберігання власнику (користувачу) земельної ділянки здійснюється за актом прийомки-передачі межових знаків на зберігання. Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

Варіант 1. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки встановити неможливо, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У разі коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема зі встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин. Відповідно до частини першої ст. 43 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», встановлене коло питань, які вирішуються районними й обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях: «1. Виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання: …освіта, обрання і ліквідація постійних і інших комісій ради, зміна їх складу, обрання голів комісій». Тобто для вирішення земельних розбіжностей створюється спеціальна комісія. Особа, зацікавлена у вирішенні земельної суперечки, може звернутися в таку Комісію із заявою відносно неможливості погоджувати межі земельної ділянки в натурі у зв’язку з відсутністю суміжних землекористувачів, ненадання ними згоди на узгодження або з інших причин. За наявності такого прохання (заяви) й інших необхідних документів ця суперечка розглядається колегіально Комісією з питань землекористування, а за потреби — спільно з іншими комісіями, наприклад, із Комісією архітектури, містобудування й охорони історичного середовища. На засіданні Комісії (комісій) можуть бути присутні й сторони, власники й землекористувачі суміжних земельних ділянок, між якими виникла суперечка.

Якщо при розгляді земельної суперечки буде доведено, що відмова сусіда відносно узгодження меж є безпідставною або підписання Акту внаслідок відсутності суміжних власників або землекористувачів дійсно неможливе, то Комісією приймається рішення про необхідність підписання Акту сусідом або, відповідно, про узгодження меж земельної ділянки без підписів суміжних власників або землекористувачів. Протокол Комісії додається до Акту встановлення й узгодження меж земельної ділянки й далі документи оформляються в загальному порядку. Проте слід зазначити, що рішення органа місцевого самоврядування не є остаточним і механізму його примусового виконання не існує, іншими словами, висновок Комісії з питань землекористування має рекомендаційний, а не імперативний характер.

Крім того, відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на принципах, відповідно до яких ніхто не може бути змушений робити те, що не передбачене законодавством. У такому разі, якщо розгляд земельної суперечки відповідним органом місцевого самоврядування не приніс позитивного результату, особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права на землю.

Повертаючись до вище згаданої статті 158 частини другої ЗК України, виключно судом вирішуються спори з приводу володіння, користування й розпорядження земельними ділянками, які знаходяться у власності громадян і юридичних осіб. Слід зазначити, що суди, як правило, задовольняють позовні заяви до суміжного власника або землекористувача, який безпідставно ухиляється від узгодження меж земельної ділянки, або якщо є інші об’єктивні підстави. У таких випадках суди виходять із необхідності захисту законних прав і інтересів суб’єкта землекористування, який просить погоджувати межі його земельної ділянки, адже, як відзначалося вище, до цього кореспондує обов’язок власника сусідньої земельної ділянки, передбачений у ст.106 Земельного кодексу України.

Варіант 2 Спори між власниками (користувачами) сусідніх земельних ділянок виникають споконвічно, вони є одними з найпоширеніших видів земельних суперечок. Як правило, причинами таких конфліктів є порушення правил добросусідства й визначення меж суміжних земельних ділянок. На практиці занадто часто виникають проблемні ситуації, коли сусід відмовляється від підписання акту землекористування й узгодження меж земельної ділянки без будь-яких причин, що робить неможливим належним чином оформити земельну документацію. Якщо сусід незаконно користується вашою земельною ділянкою, тим самим зробивши накладку, то відповідно до Конституції України ви можете звернутися за захистом своїх прав до відповідного місцевого суду. При цьому проведення інженерно-технічної судової експертизи є безальтернативним, оскільки для відновлення меж необхідні спеціальні технічні знання.