Робота у вихідний день. Компенсація за роботу у вихідний день

Нормативно-правова база.

* Кодекс законів про працю України.

• Закон України “Про судовий збір”.
• Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» від 24.09.1974р. N 311-09 (із змінами).
• Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. N 9.

Загальні положення про вихідний день

Вихідні дні – це дні щотижневого відпочинку. Відповідно до статей 52 та 67 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) при п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідні дні на тиждень, на тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. Згідно частини 2 статті 67 КЗпП загальним вихідним днем є неділя. Однак, на практиці «неділя» є вихідним днем для працівника як правило, оскільки є працівники, які здійснюють охорону підприємства і виконують інші невідкладні роботи в цей день тижня. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем. Найчастіше це – субота, однак може бути й понеділок або інший день. За загальним правилом, кількість вихідних днів (один чи два) встановлюється з розрахунку на календарний тиждень. Тільки при режимі підсумованого обліку робочого часу за рахунок продовження тривалості роботи протягом дня (зміни) вихідні дні можуть чергуватися з робочими днями через один, два, три чи інше число днів. У випадку, коли з вихідним днем збігається святковий або неробочий день, перелік яких вказано в статті 73 КЗпП, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

В частині 1 статті 73 КЗпП наведено перелік святкових днів: 1 січня - Новий рік 7 січня - Різдво Христове 8 березня - Міжнародний жіночий день 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих 9 травня - День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги) 28 червня - День Конституції України 24 серпня - День незалежності України 14 жовтня - День захисника України. Робота також не провадиться в дні релігійних свят: 7 січня - Різдво Христове один день (неділя) - Пасха (Великдень) один день (неділя) - Трійця. Визнання 7 січня неробочим днем не позбавляє його статусу святкового дня. Частиною 4 статті 67 КЗпП передбачено, що з метою створення сприятливих умов для використання святкових та неробочих днів, а також раціонального використання робочого часу Кабінет Міністрів України не пізніше ніж за три місяці до таких днів може рекомендувати керівникам підприємств, установ та організацій перенести вихідні та робочі дні у порядку і на умовах, установлених законодавством, для працівників, яким встановлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. В листі Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2012 р. N 155/13/133-12 «Про перенесення робочих днів на вихідні» зазначено, якщо на підприємстві, в установі, організації наказом роботодавця день 9 березня 2012 року був встановлений вихідним, а день 3 березня 2012 року - робочим, то на підставі наказу про перенесення робочих днів у табелі обліку використання робочого часу день 9 березня має відзначатися як вихідний, а 3 березня - як робочий. Працівники таких підприємств, установ, організацій, які перебували в установлений наказом вихідний день у відпустках, мають працювати відповідно до встановленого графіка робочого часу, тобто день 3 березня 2012 року для них має бути робочим.

Відповідно до частини 5 статті 67 КЗпП власник або уповноважений ним орган у разі застосування рекомендації Кабінету Міністрів України не пізніше ніж за два місяці повинен видати наказ (розпорядження) про перенесення вихідних та робочих днів на підприємстві, в установі або організації, погоджений з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Законодавство про працю України розглядає також інші варіанти визначення другого вихідного дня на підприємствах різного типу, що зокрема передбачено статтями 68 та 69 КЗпП. Так, стаття 68 КЗпП врегульовує питання надання вихідних днів на підприємствах, в установах, організаціях, пов'язаних з обслуговуванням населення. А саме, на підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї і інші), вихідні дні встановлюються місцевими радами. А саме, підпунктом 4 п. «б» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (із змінами) передбачено, що делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження щодо встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності. Вихідні дні встановлюються з врахуванням також правил частини 3 статті 52 КЗпП, тобто необхідна участь профспілкового органу вказаного підприємства, установи та організації, статей 67 та 69 КЗпП. Стаття 69 КЗпП визначає порядок надання вихідних днів на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях. Так, на підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. Таким чином, цей порядок поширюється на: - підприємства, установи, організації, на яких зупинення роботи неможливе з виробничо-технічних умов (підприємства з безперервним процесом виробництва, наприклад, бурові і нафтогазодобувні підприємства); - підприємства комунального обслуговування населення (водо-, газо-, теплопостачання тощо); - підприємства, зазначені в вищевказаній статті 68 КЗпП, якщо у встановленому порядку прийняте рішення про їх роботу без вихідних; - підприємства (дільниці), що виконують вантажно-розвантажувальні роботи, пов'язані з роботою транспорту. Власник зобов'язаний погодити з сільською, селищною, міською радою (її виконкомом) питання встановлення для працівників п'яти- чи шестиденного робочого тижня (частина 3 статті 52 КЗпП). Виконавши цей обов'язок, він вправі, за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації, встановлювати для працівників вихідні дні в графіку змінності (графіку виходу на роботу). При цьому не обов’язково, щоб один з вихідних днів випадав на загальний вихідний день (неділю).

Робота у вихідні дні

Згідно частини 1 статті 71 КЗпП робота у вихідні дні забороняється. Таким чином, залучати працівників до роботи у вихідний день, встановлений відповідно до місцевих правил внутрішнього трудового розпорядку, графіком роботи підприємства, установи, організації (частина 2 статті 67 КЗпП), графіком змінності (виходу на роботу), як правило заборонено. Слід підкреслити, що заборона залучати до роботи у вихідний день стосується не загального вихідного дня – неділі, а вихідного дня працівника, як він визначений відповідно до вищевикладеного. Правило на заборону залучати до роботи працівників до роботи у вихідні дні поширюється і на вихідні дні, надані працівникам за графіком при режимі підсумованого обліку робочого часу. Залучення окремих працівників до роботи у встановлені для них вихідні дні допускається лише у виняткових випадках, які перелічені в частині 2 статті 71 КЗпП: 1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків; 2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна; 3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів; 4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення. Варто зазаначити, що залучення працівників до роботи у вихідні дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у вищевказаних виняткових випадках. Надання дозволу є одним з повноважень виборного органу первинної профспілкової організації, яке передбачене пунктом 4 частини 1 статті 247 КЗпП. Варто звернути увагу на те, що стаття 71 КЗпП саме допускає залучення до роботи у вихідні дні окремих працівників. Отже, у запиті власника або уповноважений ним орган на одержання згоди на залучення працівників до роботи у вихідний день ці працівники повинні бути перелічені. Обмежитися зазначенням їх кількості не можна. Тим більше необхідний перелік працівників, що залучаються до роботи у вихідний день, у письмовому наказі (розпорядженні) який видається з цього приводу. В листі Міністерства соціальної політики України від 13.04.2012 р. N 123/13/133-12 «Про роботу у вихідні дні» вказано, що залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) роботодавця і тільки з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації лише у випадках, встановлених у частині 2 статті 71 КЗпП. Залучення до роботи у вихідний день у зв'язку з виробничою необхідністю чинним законодавством не передбачене. При додержанні власником або уповноваженим ним органом вищевказаних правил, які визначають порядок залучення працівників до роботи у вихідний день, працівник зобов’язаний виконати відповідний наказ. Його невиконання є порушенням трудової дисципліни. Водночас працівник не може бути залучений у вихідний день до роботи, яка не відповідає трудовому договору, незалежно від наявності підстав для залучення працівників до роботи вихідний день і додержання встановленого порядку, якщо він не згоден на це, а тому і не може бути притягнений у такому випадку до дисциплінарної відповідальності. Важливо врахувати те, що залучення працівників до роботи у вихідні дні регулюється імперативними нормами, які виключають можливість такого залучення при відсутності підстав або з порушенням встановленого порядку, хоча б і була згода працівника на роботу у вихідний день. Неправомірне залучення до роботи до роботи у вихідні дні (наприклад, у випадках не передбачених законодавством), навіть за згодою працівника, не допускається. За бажанням сторін із працівником може бути укладений договір цивільно-правового характеру на виконання певної роботи у вихідний день. Вищевказані правила не поширюються на випадки виконання робіт у порядку відпрацювання днів відпочинку, наданих працівникам відповідно до частини 3 статті 73 КЗпП, якою передбачено, що за поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

Чинним законодавством України визначені випадки, коли згода виборного органу первинної профспілкової організації на залучення працівників до роботи у вихідні дні не потрібна. І. Згідно п.4 статті 56 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 для виконання невідкладних або непередбачуваних завдань державні службовці, для яких законом не передбачено обмежень щодо роботи, на підставі наказу (розпорядження) керівника державної служби, про який повідомляється виборний орган первинної профспілкової організації (за наявності), зобов’язані з’явитися на службу і працювати понад установлену тривалість робочого дня, а також у вихідні, святкові та неробочі дні, у нічний час. За роботу в зазначені дні (час) державним службовцям надається грошова компенсація у розмірі та порядку, визначених законодавством про працю, або протягом місяця надаються відповідні дні відпочинку за заявами державних службовців ІІ. Відповідно до пункту 9 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» від 24.09.1974р. N 311-09 (із змінами) тимчасових робітників і службовців, які уклали трудовий договір на строк не більше шести днів, може бути в межах цього строку залучено до роботи у вихідні дні без дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації.

Забороняється залучати до роботи у вихідні дні за будь-яких обставин: - вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (стаття 176 КЗпП). Угода сторін трудового договору, яка суперечить вказаній статті, не допускається. Згода жінки на роботу у вихідний день може бути лише обставиною, що пом’якшує відповідальність власника, який порушив зазначену статтю 176 КЗпП. Вік «до трьох років» означає дію заборони на період, що включає день, коли дитині виповнюється три роки. Наступного дня заборона вже не діє. - працівників молодше вісімнадцяти років (стаття 192 КЗпП). Не може бути підставою залучення до роботи у вихідні дні згода працівників вказаної категорії.

Компенсація за роботу у вихідні дні

Стаття 72 КЗпП регулює питання компенсації працівникам за їх роботу у вихідний день. Так, відповідно до вказаної статті робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Таким чином, сторони мають домовитися про спосіб компенсації, оскільки в іншому випадку рішення з цього питання приймає орган, що розглядає трудовий спір. Органи, які розглядають трудові спори, вказані в статті 221 КЗпП, це – комісії по трудових спорах та районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди. Слід враховувати, що законодавством не встановлений так званий термін давності для надання працівникові іншого дня відпочинку за роботу у вихідний день. Як правило, такий день відпочинку (відгул) надається найближчим часом. Може бути дата відгулу погоджена з працівником і вказана в наказі про залучення його до роботи у вихідний день. Сторони можуть також домовитися про надання іншого дня відпочинку пізніше, приєднавши його до відпустки, а саме, приурочивши його, наприклад, до початку або закінчення відпустки. Самовільне використання працівником відгулу не допускається та розцінюється як прогул. Пункт 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. N 9 (із змінами) зазначає, що самовільне використання відгулу працівником надає право власникові на звільнення вказаного працівника за вчинення прогулу. Також, згідно статті 72 КЗпП робота у вихідний день може компенсуватися у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 КЗпП у подвійному розмірі:

1. відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;
2. працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;
3. працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Для нарахування грошової компенсації за роботу у вихідні дні необхідно враховувати: - доплати, надбавки та премії не належать до виплат, які за роботу в ці дні провадяться в подвійному розмірі; - денна (годинна) ставка для підвищеної оплати праці працівників, яким встановлено місячні оклади, визначається діленням місячного окладу на кількість робочих днів (годин) того календарного місяця, у якому працівник був заучений до роботи у вихідний день.

Згідно пунктів 10, 11 та 12 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 13.03.1998 N 59 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17.03.2011 N 362) якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства. Якщо працівник відбуває у відрядження у вихідний день, то йому після повернення з відрядження в установленому порядку надається інший день відпочинку. Якщо наказом про відрядження передбачено повернення працівника з відрядження у вихідний день, то працівникові може надаватися інший день відпочинку відповідно до законодавства у сфері регулювання трудових відносин.

За роботу у вихідні дні тимчасовим працівникам, що уклали трудовий договір на термін не більше шести днів, інші дні відпочинку не надаються, а оплата провадиться в одинарному розмірі. Зазначене передбачено пунктом 9 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» від 24.09.1974 р. N 311-09 (із змінами).

Вихід працівника на роботу у вихідний день за власним бажанням (без виняткових обставин і видання наказу про залучення його до роботи в такий день) не компенсується.