Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

Матеріал з WikiLegalAid

Нормативна база

Характеристика середньої тяжкості тілесного ушкодження

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 Кримінального кодексу України (далі - ККУ), але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину (стаття 122 ККУ).

Об'єктивна сторона правопорушення

Об'єктом правопорушення є здоров'я особи.

Об'єктивну його сторону характеризують:

  1. діяння (дія або бездіяльність);
  2. наслідки у виді середньої тяжкості тілесного ушкодження;
  3. причинний зв'язок між зазначеними діянням та наслідками.

Відповідно до частини першої статті 122 ККУ умисним середньої тяжкості тілесним ушкодженням визнається умисне тілесне ушкодження, яке:

→ не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 ККУ, але при цьому

→ є таким, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

Тривалим слід вважати розлад здоров'я строком понад три тижні (більш як 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину розуміється втрата загальної працездатності від 10% до 33% включно. Стійка втрата працездатності на одну третину працездатності або більше є ознакою тяжкого тілесного ушкодження і її спричинення в результаті умисного тілесного ушкодження слід кваліфікувати за статтею 121 ККУ. Втрата загальної працездатності до 10% визнається незначною стійкою втратою працездатності і є ознакою умисного легкого тілесного ушкодження, відповідальність за яке встановлено частиною другою статті 125 ККУ. Відсоток втрати працездатності визначається судово-медичною експертизою з урахуванням нормативно визначених Міністерством охорони здоров'я України критеріїв встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності.

Правопорушення вважається закінченим з моменту настання вказаних вище наслідків.

Суб'єктивна сторона правоворушення

Суб'єктом правопорушення є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується прямим або непрямим умислом. При цьому психічне ставлення винного до умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, вчиненого з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій, виражається лише у прямому умислі.

Найчастіше при вчиненні цього правопорушення умисел має неконкретизований характер. Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а результатом його дій стало заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчинене слід визнавати замахом на заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження і кваліфікувати за відповідними частинами статей 15 і 121 ККУ.

Мета умисного заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію діяння у двох випадках - коли нею є:

  1. залякування потерпілого або його родичів;
  2. їх примус до певних дій (частина друга статті 121 ККУ).

Водночас установлення мотиву і мети при вчиненні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями ККУ (наприклад, за наявності відповідного мотиву такі тілесні ушкодження підлягають кваліфікації за частиною другою статті 345, частиною другою статті 350, частиною другою статті 377, частиною другою статті 398 ККУ). Кваліфікувати дії винних у таких випадках ще й за частиною першою статті 122 ККУ непотрібно.

Якщо для вчинення запланованих дій особа користується допомогою іншої особи, ця обставина не виключає причинного звʼязку між діями першої особи та тим результатом, досягнення якого вона усвідомлювала та охоплювала своїм умислом (постанова Пленуму Верховного Суду України: http://reyestr.court.gov.ua/Review/77473595.)

Кваліфіковані види

Кваліфікованими видами умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є вчинення його:

  • з метою залякування потерпілого або його родичів, їх примусу до певних дій;
  • з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості (частина друга статті 121 ККУ).

Залякування у складі цього правопорушення за своїм змістом є близьким до залякування у складі умисного тяжкого тілесного ушкодження.

Особливістю цієї ознаки при заподіянні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є те, що залякування спрямовується, крім потерпілого, лише на його родичів, тоді як при вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження воно спрямовується проти будь-яких інших осіб. Крім того, особливістю залякування при вчиненні правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 ККУ, є те, що воно не охоплює собою дій, які утворюють примус потерпілого чи його родичів до певних дій. Ця ознака як кваліфікуюча умисне середньої тяжкості тілесних ушкоджень виділена окремо у частині другій статті 122 ККУ, тоді як у частині другій статті 121 ККУ вона не передбачена.

У складі правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 ККУ, примус означає домагання від потерпілого або його родичів вчинення або утримання від вчинення певних дій шляхом заподіяння потерпілому умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження. Якщо в результаті примусу потерпілим або його родичем було вчинено діяння, яке містить ознаки правопорушення, його слід оцінювати з урахуванням положень статті 40 ККУ.

Такий примус, якщо він поєднаний з вимогою щодо потерпілого або його родичів - передати чуже майно чи право на майно або вчинити будь-які дії майнового характеру; припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю; виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання - слід кваліфікувати, відповідно, за частиною третьою статті 189, частиною третьою статті 206, частиною третьою статті 355 ККУ.

Визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень

З медичної точки зору тілесні ушкодження - це порушення анатомічної цілості тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів - фізичних, хімічних, біологічних, психічних.

У випадку неналежного надання медичної допомоги, що виявилося у порушенні анатомічної цілості тканин і органів та їх функцій, експертна комісія вправі розглядати це порушення як тілесне ушкодження і визначити ступінь його тяжкості. Загальні вимоги, що пред'являються до складання судово-медичних документів при визначенні ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, а також права і обов'язки експерта передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України.

Згідно з Кримінальним кодексом України розрізняють тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжке, середньої тяжкості та легке.

Легке тілесне ушкодження:

Легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я (короткочасним належить вважати розлад здоров'я тривалістю понад шести днів, але не більше як три тижні (21 день) чи незначної стійкої втрати працездатності, (під незначною стійкою втратою працездатності належить розуміти втрату загальної працездатності до 10%.) - це ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як шість днів.

Тілесні ушкодження середньої тяжкості:

Ознаки ушкодження середньої тяжкості:

  • відсутність небезпеки для життя;
  • тривалий розлад здоров'я (тривалим належить вважати розлад здоров'я строком понад 3 тижні (більш як 21 день).
  • стійка втрата працездатності менш ніж на третину (під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину належить розуміти втрату загальної працездатності від 10% до 33%).

Тяжке тілесне ушкодження:

Ознаки тяжкого тілесного ушкодження:

  • небезпека для життя; (небезпечними для життя є ушкодження, що в момент заподіяння (завдання) чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене наданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у прямому причинно-наслідковому зв'язку.)
  • втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій;
  • душевна хвороба; (під душевною хворобою належить розуміти психічне захворювання (психічну хворобу). До психічних захворювань не можна відносити пов'язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози).

Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня вилікованості. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров'я.)

  • розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину; (під розладом здоров'я належить розуміти безпосередньо пов'язаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженнях встановлюються після наслідку ушкодження, що визначився, на підставі об'єктивних даних з урахуванням документів, якими керуються у своїй роботі МСЕК.

Під стійкою (постійною) втратою загальної працездатності належить розуміти таку необоротну втрату функції, котра повністю не відновлюється.

  • переривання вагітності;
  • невиправне знівечення обличчя.

Куди звертатися

Судово-медична експертиза для встановлення ступеня тяжкості тілесного ушкодження здійснюється фахівцями державних установ судово-медичних експертиз Міністерства охорони здоров'я України, а також може здійснюватися на підприємницьких засадах на підставі ліцензії, що видається Міністерством охорони здоров'я України.

Судово-медична експертиза проводиться згідно з постановою особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді, а також за ухвалою суду (підпункт 2.1. пункту 2 Інтрукції про проведення судово-медичної експертизи, затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 року № 6).

Результати судово-медичної експертизи оформляються висновком експерта; підміняти висновок експерта довідками та виписками забороняється.

У випадку отримання тілесного ушкодження людина має звернутися до медичного закладу з метою отримання належної медичної допомоги, та подати заяву до правоохоронних органів про вчинення щодо неї кримінального правопорушення. Слідчі органи зобов’язані внести відомості про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, призначити по справі судово-медичну експертизу, та визнати особу потерпілою.

Потерпілим рекомендуємо збирати та зберігати всі чеки, що підтверджують витрати, пов’язані із лікуванням. Під час досудового розслідування потерпілий має право заявити цивільний позов до підозрюваного про відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди.

Також, якщо потерпілий є суб’єктом права на безоплатну вторинну правничу допомогу, він може звернутися до найближчого за місцем проживання місцевого центру з надання безоплатної вторинної правничої допомоги із заявою про призначення адвоката для представництва його інтересів як на досудовому слідстві, так і в суді.

Особа, яка є підозрюваною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 122 Кримінального кодексу України, також має право на захист. Для цього підозрюваному необхідно заявити слідчому або судді клопотання про призначення захисника у справі.

Отримано з https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=Умисне_середньої_тяжкості_тілесне_ушкодження&oldid=44712