Відповідальність за несплату аліментів
Частинами 1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року передбачено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 51 Конституції України проголошено, що батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Обов’язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття закріплений також і в ст.180 Сімейного Кодексу України. Крім того, статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Деякі батьки виконують цей обов’язок добровільно, інші, на жаль, примусово. Так, більшість осіб, отримавши рішення суду про стягнення аліментів та звернувшись до виконавчої служби для примусового виконання рішення суду, опиняються в ситуації, коли боржник під різними приводами не сплачує їх. Найчастіше стягувачі не отримують присуджені аліменти на утримання дитини внаслідок неналежного відношення боржника до своїх батьківських обов’язків, тобто через ухилення боржника від сплати аліментів.
У сучасній українській мові слово «ухилення» тлумачиться так:
- відступати, відхилятися, вивертатися;
- намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати;
- навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше.
Отже, з погляду значення словосполучення «ухилення від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у п.19 ч.3 ст.18 Закону України № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» позначає з об’єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов’язків.
Законодавець передбачив не лише зобов’язання особи по стягненню аліментів, але й відповідальність особи, яка ухиляється від їх сплати.
Законодавством України передбачено два види відповідальності внаслідок неналежного виконання аліментних зобов’язань: цивільно-правова – за несвоєчасну сплату аліментів та кримінальна – за злісне ухилення від сплати аліментів. Цивільно-правова відповідальність настає при утворенні заборгованості з аліментів з вини особи, зобов’язаної сплачувати аліменти на підставі рішення суду. Так, згідно ст.196 Сімейного кодексу України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. В такому випадку стягувач має право звернутися до суду з позовною заявою про стягнення з боржника неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, отримавши перед цим у державного виконавця довідку-розрахунок заборгованості зі сплати аліментів. На підставі цієї довідки проводиться розрахунок неустойки за формулою: (сума заборгованості по аліментах х 1% х кількість днів прострочення = сума пені).
Водночас, при розрахунку пені слід враховувати роз’яснення Верховного Суду України про те, що аліменти виплачуються щомісяця, тому і неустойка (пеня) від суми несплачених аліментів нараховується не на загальну суму заборгованості, а базою для її нарахування є сума чергового несплаченого місячного платежу. При цьому її нарахування не обмежується тим місяцем, коли мали бути сплачені аліменти, а здійснюються за кожен день прострочення по кожному місячному платежу окремо, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Стягнення неустойки можливе лише в разі доведення вини відповідача у допущенні заборгованості з аліментів. При розгляді даного позову розмір неустойки (пені) може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Така відповідальність не може бути покладена на платника, якщо заборгованість за аліментами утворилася з вини інших осіб, наприклад, у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментних сум банками і т.п.
Злісна невиплата аліментів є однією з підстав для позбавлення особи батьківських прав. Однак, при цьому особа все одно буде зобов’язана їх виплачувати, так як, відповідно до вимог ч.2 ст.166 Сімейного кодексу України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов’язку щодо утримання дитини. Якщо боржник умисно не сплачує аліменти стягувачу на утримання дитини, той може звернутися з заявою про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за ознаками ст.164 Кримінального кодексу (КК) України – злісне ухилення від сплати коштів на утримання дітей (аліментів). Під злісним ухиленням від сплати аліментів розуміють будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за шість місяців відповідних платежів. Санкцією частини першої цієї статті передбачено покарання у виді громадських робіт на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
Порядок притягнення до кримінальної відповідальності осіб, що вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.164 КК України (ухилення від сплати аліментів на утримання дітей без обтяжуючих обставин), визначений Кримінальним процесуальним кодексом (КПК) України. Відповідно до ст.477 згаданого Кодексу, кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого. Тобто, кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення за ознаками ч.1 ст.164 КК України може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого-стягувача, який виховує та утримує дитину. Згідно ст.478 цього ж Кодексу, згадана особа має право подати до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, заяву про вчинення кримінального правопорушення протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення. Заява потерпілої особи, яка виховує та утримує дитину, але не отримує від боржника аліменти, є єдиним законним приводом для початку кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. Згідно ст.214 КПК України, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Відповідно до положень ст.55 КПК України, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Для отримання копій документів, необхідних для подачі відповідної заяви про притягнення стягувача до кримінальної відповідальності, слід звертатися до державного виконавця відділу державної виконавчої служби за місцем проживання боржника.
Відповідно до п.19 ч.3 ст.18 Закону України № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження», державному виконавцю надано право в разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України до виконання зобов’язань за рішенням. Підставою для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон є випадки існування договірних чи інших невиконаних зобов’язань – до виконання зобов’язань, або розв’язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов’язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.
Аналіз норм Закону України «Про порядок виїзду з України та в’їзд в Україну громадян України» № 3857-XII від 21.01.1994 та Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VI від 22.09.2011 підтверджує, що наявність у особи невиконаних зобов’язань за рішенням суду є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України. Питання щодо встановлення такого обмеження вирішується судом. Не пізніше наступного дня після надходження ухвали суду про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов’язань державний виконавець направляє засвідчену судом копію цієї ухвали для виконання до Адміністрації Державної прикордонної служби України. Остання не пізніше наступного дня після надходження зазначеної ухвали суду приймає її до виконання, про що повідомляє листом відповідний орган державної виконавчої служби.
У разі виконання боржником аліментних зобов’язань та в зв’язку з закінченням виконавчого провадження на підставі пункту 9 статті 39 Закону України № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження», державний виконавець виносить відповідну постанову про закінчення виконавчого провадження, копію якої надсилає до Адміністрації Державної прикордонної служби України для своєчасного зняття боржника з контролю. Тому, боржникам слід зрозуміти, що несплата аліментів призведе до накопичування боргів та надасть стягувачам право на стягнення пені і застосування більш суворих заходів, в тому числі обмеження у виїзді за кордон та притягнення до кримінальної відповідальності.
