Реквізиція майна та інших об'єктів права власності
Нормативна база
- Конституція України
- Цивільний кодекс України (ЦК України)
Загальні положення
Реквізиція — це примусове вилучення державою майна власника у державних або громадських інтересах з виплатою йому вартості майна.
Мета реквізиції не припинити протиправну поведінку власника, а забезпечити безпеку громадян, врятувати майно або знищити заражених тварин у разі епідемії або епізоотії. Можлива вона лише у випадках і порядку прямо встановлених законодавством України.
Умовами застосування реквізиції можуть бути стихійні лиха, аварії, епідемії, епізоотії та інші надзвичайні обставини. Майно може бути реквізовано лише з метою суспільної необхідності та за умови попереднього і повного відшкодування його вартості.
Частина друга статті 353 ЦК України встановлює виняткові випадки, коли можливе не попереднє, а наступне повне відшкодування вартості реквізованого майна. До них відносяться воєнний або надзвичайний стан, які повинні бути проголошені державою у встановленому законом порядку.
Майно, що було реквізовано, переходить у власність держави і передається у власність держави, або можливі ситуації, коли для запобігання означених обставин воно може бути знищеним. Порядок та умови вилучення майна у разі реквізиції повинні детально визначатися окремим законом. Оцінка реквізованого майна може бути оскаржена до суду, якщо вона не задовольняє власника. Крім того, попередній власник може вимагати відшкодування вартості майна не тільки грошима, а й іншим майном в тих випадках, коли це можливо (частина п'ята статті 353 ЦК України).
Момент припинення права власності. Відмінність реквізиції від викупу
Оцінка, за якою власникові відшкодовується вартість реквізованого майна, може бути оскаржена ним у суді.
Момент припинення права власності на реквізоване майно - це момент виникнення права державної власності, тобто надходження майна у володіння уповноважених державою органів або осіб (ст. 125 ЦК України). Реквізиція можлива щодо майна, яке перебуває як в приватній власності, так і в муніципальній.
Відмінності реквізиції від викупу:
- при реквізиції вилучення майна у власника відбувається в адміністративному, а не в судовому порядку;
- при реквізиції майно надходить виключно в державну власність;
- при реквізиції підставою переходу права власності є акт державного органу, а не договір;
- при реквізиції оцінка вилучається майна встановлюється в односторонньому порядку, а не за згодою сторін.
Право на повернення майна
У частині п'ятій статті 353 ЦК України визначений ще один спосіб розрахунку з власником за реквізоване майно: власник реквізованого майна може вимагати взамін надання йому іншого майна. Такий розрахунок може повністю або частково замінити повне відшкодування вартості реквізованого майна. Не виключається можливість надання в оплату вартості реквізованого майна його власнику права користування іншим майном.
Положеннями частини шостої статті 353 ЦК України передбачено право на повернення відчуженого у власника в порядку реквізиції майна, якщо припинились надзвичайні обставини та зникла необхідність у користуванні цим майном для тієї загальнокорисної мети, що і була підставою відчуження майна. Таке право колишнього власника реалізується не шляхом викупу свого колишнього майна, а у вигляді заявлення особою вимоги про його повернення.
Право на повернення майна є важливим, оскільки цим підкреслюється виключний характер реквізиції, тому що з відчуженням майна колишнє право власності на нього ще зберігає певне значення для його власника та може, так би мовити, поновитись. Така вимога про повернення має бути задоволена, якщо майно після реквізиції:
- не було знищене, в тому числі шляхом його використання (лікарські препарати, що використані в боротьбі з епідемією, епізоотією тощо);
- збереглося в натурі, але якщо майно в результаті його використання в умовах надзвичайних обставин змінилося настільки, що вже не може розглядатись як той об'єкт, що був відчужений у власника, повернення реквізованого майна також є неможливим;
- з урахуванням інших обставин, що мають суттєве значення, повернення реквізованого майна є можливим, тобто, наприклад, майно надалі не використовується для відведення негативних наслідків надзвичайних обставин.
Правило про повернення реквізованого майна застосовується виключно стосовно речей, що є індивідуально визначеними; якщо речі є родовими, колишній власник не може вимагати повернення тієї самої кількості та того самого роду речей.
Правило розрахунків при поверненні реквізованого майна
Правило розрахунків при поверненні реквізованого майна закріплено в абзаці другому частини шостої статті 353 ЦК України. Воно полягає у поверненні колишнім власником отриманої ним грошової суми або речі, що були ним одержані у зв'язку з реквізицією. При поверненні отриманого у зв'язку з реквізицією має бути вирахувана розумна плата за використання цього майна. Розумна плата за весь час використання реквізованого майна має визначатися домовленістю сторін, а в разі недосягнення узгодженого сторонами компромісу - судом. При визначенні розумної плати за використання майна мають враховуватись час такого використання, його характер, спосіб використання тощо. При визначенні розумної плати за використання, оскільки не передбачено іншого механізму, також має бути враховано зменшення вартості реквізованого майна за час його примусового відчуження, в тому числі шкода, заподіяна майну. Розумна плата має враховувати ціни, що існують не в час існування надзвичайних обставин, а в час, що передував їх настанню. Інше тлумачення правового регулювання цієї ситуації надало би підстави для недобросовісного використання тяжких для власника обставин, а укладена угода - як вчинена на вкрай невигідних умовах.
