Допит. Особливості проведення допиту свідка, потерпілого, малолітньої або неповнолітньої особи у кримінальному процесі
Нормативна база
Поняття допиту
Допит- це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть в ньому участь, спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини по справі. Допит є найбільш поширеною слідчою дією, за допомогою якої отримується доказова інформація. Допит є багатоплановою і складною дією. Процесуальний порядок допиту регламентується нормами КПК України. дотримання яких є обов'язковим. Відповідно до ст.ст. 143, 167 КПК України допит можна проводити у місцях провадження досудового слідства або за місцем перебування допитуваного. Перед допитом слідчому необхідно упевнитися в особі допитуваного, роз'яснити йому його права та обов'язки, з'ясувати відомості анкетного характеру. Допитуємий попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу свідомо неправдивих показань. Конституція України у ст. 63 проголошує імунітет свідка: "Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом". Метою допиту є отримання повних та об'єктивно відображуючих дійсність показань, які є джерелом доказів, а фактичні данні, що в них містяться, - доказами. Предмет допиту - коло обставин, які слідчий має намір з'ясувати шляхом допиту. До їх числа належать обставини, пов'язані з самою подією злочину (його способом, місцем вчинення, часом, наслідками та ін.), які встановлюють або спростовують винність у його вчиненні певних осіб та мотиви їх дій. Предметом допиту можуть бути будь-які обставини, що мають значення для встановлення істини по справі.
Види допиту
Допит свідка – ефективний засіб одержання доказів, широко застосовуваний у практиці розслідування злочинів. Предметом показань свідків є фактичні дані, відомі особі, обсяг яких визначається обставинами конкретної справи, особистістю допитуваного, сукупністю відомостей, якими він оперує. Метою допиту свідка є отримання інформації не лише безпосередньо про події злочину, а й інших відомостей, наприклад, про події, які передували злочину (передумови злочину), особу злочинця й такі, що можуть бути використані у процесі розслідування для виявлення нових доказів та перевірки й оцінки наявних. Змістом показань свідка можуть бути не тільки відомості про фактичні дані, а й його аргументи, судження, умовиводи. Як зазначається у процесуальній і криміналістичній літературі, судження, висловлювані опитуваним, є потрібним компонентом будь-якого показання.
Допит починається з установлення особи свідка, роз’яснення його прав і обов’язків, попередження про кримінальну відповідальність за відмову дати показання і за давання свідомо неправдивих показань (ст. 384 КК України). Після цього слідчий прокуратури пропонує у формі вільної розповіді викласти обставини, відомі свідкові у зв’язку з подією злочину. У процесі вільної розповіді свідок має можливість викласти факти в тій послідовності, у якій він їх сприймав.
Допит потерпілого відмінний від допиту інших учасників процесу. Потерпілою визнається особа, якій злочином заподіяна моральна, фізична або майнова шкода. Підставою для визнання громадянина потерпілим є наявність одного з цих видів шкоди, заподіяної у результаті здійснення злочину. Про визнання особи потерпілою слідчий виносить мотивовану постанову. Лише після цього громадянин набуває статусу потерпілого та має можливість користуватися правами, передбаченими. Показання потерпілого в багатьох аспектах схожі з показаннями свідків, що навіть дало деяким ученим підстави стверджувати, нібито показання потерпілих є не самостійним процесуальним джерелом доказів, а лише різновидом показань свідків. Слідчий повідомляє особу, що постраждала від злочину, про факт визнання її потерпілою і роз’яснює останній її права й обов’язки. Факт роз’яснення прав і обов’язків фіксується у протоколі допиту потерпілого. Заява потерпілого, подана ним до органів міліції, прокуратури чи суду, є підставою для порушення кримінальної справи, а за деякими злочинами кримінальні справи, як правило, порушуються за заявою або скаргою потерпілого. Заява потерпілого може бути в письмовій і усній формах. Слідчий, приймаючи заяву від потерпілого, попереджає його про кримінальну відповідальність за свідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину. Особу, визнану потерпілою, допитують за правилами допиту свідка, передбаченими кримінально-процесуальним законодавством. Але це не означає, що показання потерпілого – повідомлення про обставини, пов’язані зі злочином, – не мають специфіки.
Допит потерпілого має такі особливості:
- по-перше, потерпілий безпосередньо стикається з фактом злочину або злочинцем. У більшості випадків він є очевидцем вчиненого злочину, тому більш ніж будь-хто обізнаний з обставинами злочину, внаслідок якого йому заподіяна шкода. Його показання часто є повнішими за показання свідка, вони допомагають слідчому скласти уявлення про те, що трапилося, побудувати версії, виявити докази. Тому розслідування, як правило, починається з допиту потерпілого;
- по-друге, потерпілий у більшості випадків є особою, зацікавленою у вирішенні справи;
- по-третє, надання показань потерпілим – не тільки його право, а й процесуальний обов’язок. У своїх свідченнях він може вийти за межі запитань, поставлених слідчим, і, на відміну від свідка, висловити свої думки й дійти висновків стосовно обставин розслідуваної події, особистості злочинця, що є важливим для правильного напряму всього подальшого розслідування;
- по-четверте, на відміну від свідка, потерпілий наділений широкими правами учасника процесу, його показання є засобом захисту порушених прав і законних інтересів. Він має право давати показання у будь-який момент розгляду справи, виявляти ініціативу, сприяючи слідчому в розкритті злочину, викритті обвинуваченого і забезпеченні заявленого позову.
Допит не може тривати безперервно понад 2 години, а в загальному — понад 8 годин на день.
Допит малолітньої або неповнолітньої особи
Малолітня особа - це дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітня особа - це малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться обов'язково у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря. Стосовно допиту малолітніх поняття "педагог" включає також і вихователів дитячих дошкільних установ. Допит неповнолітнього підозрюваного здійснюється також у присутності захисника (ст. 490 КПК). Присутність лікаря разом із законним представником, педагогом або психологом необхідна при наявності даних про розумову відсталість дитини, її хворобливість тощо. Як законні представники до участі в допиті можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім'ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній. Процесуальний порядок залучення законного представника до участі у кримінальному провадженні передбачений ст. 44 КПК.
Кримінальний процесуальний закон чітко не регламентує права й обов'язки педагога та психолога. Уявляється, що вони виступають у даному випадку як спеціалісти. Педагог повинен займатися вихованням і навчанням малолітніх або неповнолітніх такого ж віку, що і дитина, яка підлягає допиту. Психолог повинен бути фахівцем у галузі дитячої та юнацької психології. Завдання педагога або психолога допомогти слідчому встановити психологічний контакт, виробити правильну тактику проведення допиту, сформулювати запитання з урахуванням дитячої психіки або індивідуальних особливостей психіки неповнолітнього. Для цього педагог або психолог може бути ознайомлений із деякими обставинами кримінального провадження, даними про особу неповнолітнього, про його ставлення до підозрюваного, потерпілого, про подію кримінального правопорушення тощо. Педагог може бути викликаний через адміністрацію школи або дитячої дошкільної установи в порядку, передбаченому. У разі необхідності для вирішення питання про наявність у неповнолітнього психічного захворювання чи затримки психічного розвитку та його здатності повністю або частково усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними в конкретній ситуації призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза. Особи, що мають право брати участь у допиті неповнолітнього, чітко вказані в законі. Тому слідчий чи прокурор має право відмовити учасникам процесу в їх проханні бути присутніми при проведенні допиту, навіть у тому випадку, якщо ця слідча дія проводиться за їх клопотанням.
Тривалість допиту неповнолітнього визначається часом, необхідним і достатнім для отримання від нього в розумному режимі відомостей, що мають значення для кримінального провадження. Але о не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом - понад дві години на день. Закон не встановлює тривалості перерви. Слідчий повинен визначити її за своїм внутрішнім переконанням.
Неповнолітні у віці до 16 років не попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за надання неправдивих показань. Разом із тим слідчий повинен у зрозумілих виразах роз'яснити дитині, що дача правдивих показань - це її громадський обов'язок, про що в протоколі допиту робиться відмітка. До початку допиту законному представнику, педагогу, психологу або лікарю роз'яснюється їхній обов'язок з'явитися на виклик слідчого, бути присутніми при допиті, ставити запитання, а також право заперечувати проти запитань. Слідчий, прокурор має право відвести поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути занесене до протоколу.
Способи виклику та місце проведення допиту
Особа може бути викликана на допит:
- повісткою по пошті або через кур'єра;
- телеграмою або телефонограмою;
- повідомленням по телефону безпосередньо особі, яка підлягає допиту;
- через адміністрацію ізолятора тимчасового тримання або слідчого ізолятора (затримані або взяті під варту підозрювані та обвинувачені).
У повістці, телеграмі, телефонограмі зазначається: хто і в якості кого викликається, куди, на який час та до кого необхідно прибути.
Місце допиту:
- кабінет слідчого,
- місце події;
- місце проживання чи знаходження допитуваного (ізолятор тимчасового тримання, слідчий ізолятор, санаторій тощо);
- місце роботи;
- лікувальна установа (з дозволу лікаря).
