Порушення під час досудового розслідування вимог ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод

Нормативна база

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод

Кримінальний процесуальний кодекс України

Передумови виникнення порушення

Для початку, щоб було зрозуміло, про що йде мова, Змоделюю ситуацію, яка, нажаль, стає дедалі поширеною.  Отже, особа звертається до правоохоронних органів з заявою про відкриття кримінального провадження. Кримінальне провадження відкрито, відомості занесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, розпочате досудове розслідування, потерпілому вручена пам’ятка про його права. Через деякий час потерпілий цікавиться результатами досудового розслідування і дізнається, що постановою слідчого кримінальне провадження закрито. Потерпілий оскаржує слідчому судді постанову про закриття кримінального провадження. У разі обґрунтованості скарги, слідчі судді, як правило такі скарги задовольняють. Постанова слідчого скасовується і досудове слідство продовжується. Через декілька місяців ситуація повторюється. Вона повторюється втретє, вчетверте … Таким чином, потерпілий потрапляє в таке собі «коло» з якого, здається, неможливо вибратися. Але це не так. У даному випадку існують міжнародні механізми захисту порушених прав.

Суть порушень вимог Конвенції

В наведеному прикладі має місце порушення ч. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод

(https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004) (далі по тексту - Конвенції)

        Однією із складових права на справедливий суд, яке закріплене в ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, є доступ до правосуддя.

        У даному конкретному випадку передача обвинувального висновку

до суду здійснюється в порядку, передбаченому § 3 глави 24 Кримінального процесуального кодексу України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17)  і жодним чином не пов’язана з волевиявленням потерпілого, що

є порушенням доступу до правосуддя в контексті ст. 6 Конвенції.

        Одночасно, має місце й порушення ст. 13 Конвенції. В ст.13 зазначено :

«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

        В описаній ситуації у потерпілого є тільки можливість, оскаржувати дії або бездіяльність слідчого у випадках, передбачених ст. 303 КПК України, що не є ефективним засобом захисту порушених прав.

У рішенні  ЄСПЛ від 17 вересня 2014 р. у справі «Мокану та інші проти Румунії»  (Заяви №№ 10865/09, 45886/07 та 32431/08), п. 321, Суд вказав:  «Який би спосіб не було обрано, органи влади повинні діяти за власною ініціативою. На додаток, для того, щоби бути ефективним, розслідування Має бути здатним привести до встановлення і покарання винних осіб».

Особливу увагу треба звернути на те, що при наявності систематичного (три і більше разів) скасування слідчим суддею постанови про закриття кримінального провадження, у потерпілого є можливість відразу звернутися до Європейського суду з прав людини.

Вимоги ч. 1 ст. 35 Конвенції щодо вичерпаності національних засобів юридичного захисту будуть дотримані, оскільки, як було зазначено вище, вони обмежуються ст. 303 КПК України.

Що стосується строків звернення, то у даному випадку мають місце тривалі порушення ч. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції.

У рішенні Суду від 17 вересня 2014 р. у справі «Мокану та інші проти Румунії»  (Заяви №№ 10865/09, 45886/07 та 32431/08), п.261, Суд вказав:  

«У справах з триваючою ситуацією перебіг періоду починається заново кожного дня і лише коли ця ситуація загалом завершується, тоді шестимісячний термін фактично розпочинає свій перебіг» (дивись рішення у справі «Варнава та інші проти Туреччини» [Varnava and Others v. Turkey] [Велика Палата], заяви №№ 16064/90, 16065/90, 16066/90, 16068/90, 16069/90, 16070/90, 16071/90, 16072/90 і 16073/90, пункт 159, ECHR-2009, і згадане вище рішення у справі «Сабрі Гюнеш», пункт 54).      

Практика ЄСПЛ

«Мокану та інші проти Румунії»  (Заяви №№ 10865/09, 45886/07 та 32431/08)