Спадкування за Цивільним кодексом УРСР 1963 року

Нормативна база

Цивільний кодекс України
Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963р.
Основи цивільного законодавства СРСР і союзних республік від 08.12.1961р.Наказ Міністерства юстиції України від 18.06.1994 р. № 18/5 "Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України"
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування»

Загальні положення щодо застосування спадкових правовідносин за Цивільним кодексом Української РСР 1963 року

1 січня 2004 року в Україні набув чинності Цивільний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року, який дещо по-новому порівняно з Цивільним кодексом України 1963 року регламентує правила спадкування.

Однак, відповідно до п. 4 та 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 01.01.2004 року, норми цього кодексу застосовуються до правовідносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто з 01.01.2004 року.
Пленум Верховного Суду України в абз. 3 п. 1 постанови N 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах по спадкування» роз'яснив, що у разі відкриття спадщини до 01.01.2004 року застосуванню підлягає чинне на той час законодавство, зокрема Цивільний кодекс Української РСР (далі - ЦК УРСР), якщо строк на її прийняття закінчився до 01 січня 2004 року.

Підстави спадкоємства. Час і місце відкриття спадщини

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 ЦК УРСР.
Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.

Спадкування за законом

Відповідно до статтей 529, 530 ЦК УРСР існує дві черги спадкоємців за законом:

• спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родичу.
• при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).
  

До числа спадкоємців за законом належать також:

• непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства (ст. 531 ЦК УРСР).
• усиновлені та їх нащадки при спадкоємстві після смерті усиновителя або його родичів прирівнюються до дітей усиновителя та їх нащадків. Вони не успадковують за законом після смерті своїх батьків та інших кровних родичів по висхідній лінії, а також братів і сестер. Усиновителі та їх родичі при спадкоємстві після смерті усиновленого або його нащадків прирівнюються до батьків і інших кровних родичів усиновленого. Батьки усиновленого, його інші кровні родичі по висхідній лінії і його брати та сестри не одержують спадщини за законом після смерті усиновленого або його нащадків (ст. 532 ЦК УРСР).
  

Предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до спадкоємців за законом, які проживали спільно з спадкодавцем, незалежно від їх черги і спадкової частки, якщо вони проживали з спадкодавцем до його смерті не менше одного року (ст. 533 ЦК УРСР).

Спадкування за заповітом

Відповідно до ст. 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Заповідач може у заповіті:

• Позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом (ст. 534 ЦК УРСР).
• На випадок, коли зазначений у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини або не прийме її, зазначити іншого спадкоємця (підпризначення спадкоємця) (ст. 536 ЦК УРСР).
• Покласти на спадкоємця за заповітом виконання будь-якого зобов'язання (заповідальний відказ) на користь однієї або кількох осіб (відказоодержувачів), які набувають права вимагати його виконання.
  

Відказоодержувачами можуть бути особи як ті, що входять, так і ті, що не входять до числа спадкоємців за законом. Спадкоємець, на якого покладено заповідачем виконання заповідального відказу, зобов'язаний виконати його лише в межах дійсної вартості спадкового майна, що перейшло до нього. В разі смерті спадкоємця, на якого було покладено виконання заповідального відказу, або в разі неприйняття ним спадщини зобов'язання виконання заповідального відказу переходить на інших спадкоємців, які одержали його частку (ст. 538 ЦК УРСР).

• Покласти на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, зобов'язання надати іншій особі довічне користування цим будинком або певною його частиною.
  

Це зобов'язання заноситься нотаріусом у свідоцтво про право спадкоємства. В разі наступного переходу права власності на будинок або на відповідну частину будинку право довічного користування зберігає силу (ст. 539 ЦК УРСР).

• Покласти на спадкоємця виконання яких-небудь дій, спрямованих на здійснення будь-якої загальнокорисної мети (ст. 540 ЦК УРСР).