Грабіж

Нормативна база

• Конституція України
• Кримінальний кодекс України
• постанова Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності"

Загальна інформація

Відповідно до статті 186 Кримінального кодексу України грабежем є відкрите викрадення чужого майна.

Склад злочину

Об’єкт злочину

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Родовим об’єктом є економічні відносини власності як визначальна складова економічної системи держави та суспільства України.

Предмет злочину

Предметом злочину є майно, що характеризується сукупністю певних ознак:

1. юридична: підкреслює те, що право на майно належить власнику на законній підставі і він здійснює свої повноваження по володінню, використанню та розпорядженню майном як власним. В окремих випадках особа володіє майном з певних правових підстав, наприклад, на умовах договорів оренди, позички, побутового прокату, чи володіє майном з тих чи інших фактичних підстав, наприклад, володіння чужим знайденим майном або таким, що випадково опинилось у особи;
2. економічна: майно завжди має мінову і споживчу вартість, тобто здатне задовольняти матеріальні і інші пов’язаніз ними потреби людини. Вираженням вартості предмета є його грошова оцінка, тобто ціна, яка становить сутність вартості;
3. соціальна: предмети створені працею людини, є її результатом і як такі мають певну значущість (цінність) для людини і суспільства;
4. фізична: майно – це предмети матеріального світу: речі, гроші, цінні папери, документи, що є еквівалентом вартості, якими можна заволодіти, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.

Згідно статті 186 Кримінального кодексу України : Стаття 186 КК України.

1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) -
   карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.
   
2. Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб, -
   карається позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років.
3. Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому, -
   карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.
4. Грабіж, вчинений у великих розмірах, -
   карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.
5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою, -
   карається позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією майна.

Склад злочину, передбаченого ст.186 КК України

Предмет злочину

Предметом злочинів проти власності є майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи: речі (рухомі й нерухомі), грошові кошти, цінні метали, цінні папери тощо, а також право на майно та дії майнового характеру, електрична та теплова енергія.

Об'єктивна сторона злочину

Відповідно до ч. 1 ст. 186 КК України грабіж з об'єктивної сторони є відкритим викраденням чужого майна, тобто вилученням майна в присутності власни­ка або інших осіб, які усвідомлюють вчинення викрадення. Водночас і осо­ба, яка викрадає майно, усвідомлює, що її дії помічені іншими і оцінюють­ся ними як викрадення.
Але вона ігнорує це.
Якщо винний помиляється і вважає, що його дії помічені сторонніми і оцінюються як викрадення, а фактично цього немає (наприклад, сторонні бачать, що винний бере майно, але не розуміють, що це викрадення), відповідальність повинна наставати за грабіж.
Грабіж матиме місце і в тому випадку, коли викрадення розпочалося таємно, але в процесі вчинення злочину переросло у відкрите і це усвідомлюється винним (наприклад, при вчиненні крадіжки з'явився охо­ронник, але винний ігнорує це і, схопивши викрадене, втікає).
Грабіж вважається закінченим, коли майно вилучене і винний має реаль­ну, хоча б початкову, можливість розпорядитися ним як власним (винести, сховати, передати, викинути тощо).

Суб’єктивна сторона злочину

З суб'єктивної сторони грабіж передбачає тільки прямий умисел (див. ч. 2 ст. 24 КК України): особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, таємно вилучає чуже майно, на яке вона не має ніякого права, передбачає спричинення матеріальної шкоди в певному розмірі і бажає спричинити та­ку шкоду.
Обов'язковими суб'єктивними ознаками грабежу є корисливий мотив — спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна та корис­лива мета — збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких зацікавлений винний.

Суб’єкт злочину

Суб'єктом грабежу є фізична, осудна особа, яка досягла 14-ти років до моменту вчинення крадіжки.

Кваліфікуючі ознаки грабежу

Частина 2 ст. 186 КК України передбачає відповідальність за грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.
Під таким насильством розуміється:

• фізичне насильство — обмеження волі (зв'язування, замкнення в певному приміщенні тощо), завдання ударів, побоїв, заподіяння легкого тілесного ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров'я або не­значної втрати працездатності. Суспільна небезпечність такого грабежу підвищується у зв'язку з тим, що додаткови­ми об'єктами тут є свобода, тілесна недоторканість особи;
  

Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого при грабежі, слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. Такі насильницькі дії, вчинені під час грабежу, повністю охоплюються частиною другою статті 186 КК України і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК України не потребують, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду № 10 від 06 листопада 2009 "Про судову практику у справах про злочини проти власності".

• психічне насильство — реальна погроза застосуванням зазначеного фізич­ного насильства. Погроза може бути усною, письмовою, вираженою в кон-клюдентних діях тощо.
  

У більшості випадків грабежу метою застосування насильства є вилучен­ня майна. При цьому застосування насильства передує вилученню майна. Але насильство може бути застосоване і з метою утримання вже вилучено­го майна і, в цьому випадку, застосовуватися після вилучення майна.
Застосування насильства з метою уникнути затримання, виключає на­сильницький грабіж. У такому випадку насильство повинно кваліфікувати­ся за сукупністю з крадіжкою чи ненасильницьким грабежем. Наприклад, ч. 1 ст. 185 і ч. 1 ст. 125, або ч. 1 ст. 186 і ч. 1 ст. 126 КК України.
Від грабежу, поєднаного з насильством, слід відрізняти так званий грабіж-ривок, при якому винний застосовує певні зусилля, щоб вирвати у потерпілого майно. У цьому випадку кваліфікація повинна бути лише за ч. 1 ст. 186 КК України.
Такі кваліфікуючі ознаки грабежу, як повторність, за попередньою змо­вою групою осіб (ч. 2 ст. 186 КК України); грабіж, поєднаний з проникненням у жит­ло, інше приміщення чи сховище, або що завдав значної шкоди потерпіло­му (ч. З ст. 186 КК України); грабіж у великих розмірах (ч. 4 ст. 186 КК України); грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 186 КК України) мають такий же зміст, як і аналогічні ознаки крадіжки (див. ко­ментар до ст. 185 КК України).

Відмінності грабежу від крадіжки та розбою

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду № 10 від 06 листопада 2009 "Про судову практику у справах про злочини проти власності" розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій. У зв'язку з цим викрадення належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно здійснюється за відсутності потерпілого, але й у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють факту викрадення майна і не можуть дати йому належної оцінки (психічно хворі, малолітні). Викрадення є таємним і в тому разі, коли воно відбувається у присутності потерпілої особи за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для неї, а також тоді, коли викрадення вчиняється у присутності особи, якій доручено майно, але вона перебуває в такому стані, що виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність, стан сп'яніння)
Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж, а вразі застосування насильства чи висловлювання погрози його застосування - залежно від характеру насильства чи погрози - як грабіж чи розбій.
Коли винна особа вже отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися протиправно вилученим майном, але застосовує насильство лише з метою уникнення затримання, її дії не можуть визнаватися грабежем, поєднаним з насильством. Залежно від способу вилучення майна вони можуть розцінюватись як крадіжка або грабіж. Застосування насильства в такому випадку утворює окремий склад злочину і потребує окремої кваліфікації залежно від тяжкості наслідків та заподіяної потерпілому фізичної шкоди.
Насильницький грабіж необхідно відмежовувати від розбою. Основними ознаками, за якими розрізняються ці злочини, є:

• спосіб посягання (грабіж - це завжди відкрите посягання, а розбій може вчинюватись як відкрито, так і таємно);
  
• характер фізичного і психічного насильства (при грабежі для досягнення своєї мети винний застосовує насильство, що не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або погрозу такого насильства, при розбої - насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або погрозу таким насильством);
  
• момент закінчення (грабіж за своєю конструкцією є злочином з матеріальним складом і вважається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним, тоді як склад розбою сконструйований як усічений і розбій вважається закінченим з моменту нападу незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном).

Як правильно написати заяву до поліції?

Законом прямо не встановлено форму та зміст заяви до поліції. Проте необхідно пам’ятати, що від повноти та обґрунтованості заяви значною мірою буде залежати чи будуть внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, чи ні. Визначає які саме відомості вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань ч.5. ст. 214 КПК України, на них і потрібно орієнтуватись при складанні заяви.

У зв’язку з вищевикладеним, у заяві необхідно вказати наступні відомості:

• назва органу до якого ви звертаєтесь;
• прізвище, ім’я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника, номер телефону;
• короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;
• попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
• докази, що підтверджують викладені у заяві обставини;
• дата та підпис.

Медіа:Заява про вчинення грабежу.docx