Строк та термін в цивільному праві

Матеріал з WikiLegalAid

Нормативна база

Поняття строку та терміну в цивільному праві

Відповідно до ст. 251 Цивільного Кодексу України:

  • Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
  • Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Види цивільно-правових строків

Розмаїття строків, що регулюються цивільним правом, зумовлює потребу їхньої класифікації. Строки у цивільному праві групуються за різними критеріями:

Залежно від того, де і ким вони визначаються строки поділяються

Законні це строки, що визначаються законодавчими органами в актах цивільного законодавства (у ЦК, законах України, указах Президента тощо). Так, наприклад, закон встановлює 6-місячний строк для прийняття спадщини або відмови від неї (ст. 1270 ЦК), строк позовної давності та інші.
Договірні це строки, що визначаються сторонами в правочинах за їхнім бажанням, будь-якої тривалості, якщо інше не передбачено в законі.
Судові строки це строки, що встановлюються судом, господарським або третейським судом. Наприклад, суд може визначити строк для примирення сторін.

Залежно від того, які правові наслідки вони створюють строки поділяються

Правовстановлюючі або правостворюючі це строки, з яки¬ми пов´язане виникнення правовідносин або окремих прав та обов´язків. Так, саме з досягненням громадянином повноліття (18-ти років) законодавець пов´язує виникнення цивільної дієздатності в повному обсязі, що дає можливість громадянинові са¬мостійно набувати та здійснювати конкретні цивільні права.
Правоприпиняючі це строки, з перебігом яких законодавець пов´язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов´язків. Так, по закінченню певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя.
Правозмінюючі це строки по закінченню яких припиняються одні права та обов´язки і виникають інші. Так, якщо особа за¬губила річ, і ця річ певний час зберігалася в органах внутрішніх справ, то по закінченню визначеного строку особа перестає бути власником речі і право власності на цю річ виникає у держави.

Залежно від ступеня самостійності сторін у встановленні строку вини поділяються

Імперативні строки тобто такі, що не можна змінити за домовленістю сторін (строки позовної давності, претензійні строки).
Диспозитивні строки тобто такі, які хоч і передбачені законом, але можуть бути змінені за погодженням сторін. Нап¬риклад, боржник повинен виконати зобов´язання, визначене моментом витребування в 20-денний строк від дня пред´явлення вимоги кредитором, якщо сторони в договорі не передбачили негайного виконання цього зобов´язання.

Залежно від способу визначення строки поділяються

Визначені календарною датою (строк повернення боргу).
Певним періодом часу (поставка продукції - поквартальна, щомісячна).
Вказівкою на подію яка неодмінно має настати (настання навігації - за договором перевезення водним транспортом: кожного року неможливо визначити конкретну дату настання цієї події).

Порядок визначення моменту спливу строку та закінчення строку

Відповідно до ст. 253 Цивільного Кодексу України: Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

  • Що стосується закінчення строку то згідно ст. 254 Цивільного Кодексу України:
  • Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
  • До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.
  • Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням.
  • Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.
  • Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.
  • Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Порядок вчинення дій в останній день строку

Відповідно до ст. 255 Цивільного Кодексу України:

  • Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
  • Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Позовна давність

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Строки позовної давності можуть бути двох видів:

  • загальні (ст. 257 ЦК)
  • спеціальні (ст. 258 ЦК).

Загальний строк позовної давності

Загальний строк позовної давності встановлено у три роки

Спеціальна позовна давність

Спеціальна позовна давність, що встановлюється законодавством для окремих видів вимог та враховує специфіку цих відносин, може бути як скорочена, так і більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Скорочена позовна давність в один рік застосовується до вимог:

  1. про стягнення неустойки (штрафу, пені);
  2. про спростування недостовірної інформації, поміщеної в засобах масової інформації;
  3. про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки в праві спільної власності (ст. 362 ЦК);
  4. у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК);
  5. про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК);
  6. у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК);
  7. про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК).

Більш тривалі строки позовної давності застосовуються у двох випадках: про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману - п'ять років; про застосування наслідків нікчемного правочину - десять років. Перелік підстав застосування спеціальної позовної давності, що міститься у ст. 258 ЦК, не є вичерпним і може знаходити продовження у відповідних нормах ЦК (наприклад, ст. 786 ЦК) та інших законів.

Незважаючи на те, що строки позовної давності встановлені законом, вони можуть бути збільшені за домовленістю сторін, укладеною в письмовій формі. Однак вказане положення не надає сторонам права змінювати порядок обчислення позовної давності.

Строки позовної давності поширюються на всі цивільно-правові відносини, за винятком зазначених у ст. 268 ЦК. Згідно з останньою строки позовної давності не поширюються, зокрема, на вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом; вимоги вкладника до банку (фінансової) установи про видачу вкладу; про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; вимоги власників або іншої особи про визнання незаконним акта органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, якими порушено їх право власності або інші речові права; на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про виплату страхової суми, страхового відшкодування. Крім того, позовна давність не застосовується до позовів власника про усунення будь-яких порушень свого права, не пов'язаних із неправомірним позбавленням володіння (негаторних позовів), оскільки правопорушення триває у часі'.

Зазначений перелік не є вичерпним, законом можуть бути встановлені й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Отримано з https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=Строк_та_термін_в_цивільному_праві&oldid=8348