Поняття та форми вини в кримінальному праві

Нормативна база

• Кримінальний кодекс України
• Конституція України

Загальні положення

Вина у кримінальному праві – це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, що виражається у формі умислу або необережності (ст. 23 КК). Вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину і має бути встановлена у випадку його вчинення.

У статті 62 Конституції України закріплений важливий принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність можлива лише тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненні кримінального правопорушення. Це конституційне положення знайшло своє втілення в чинному КК України. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. (ч. 2 ст. 2 КК). Крім цього, ст. 11 КК визнає кримінальним правопорушенням лише суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність). Законодавче закріплення цього положення є важливою гарантією дотримання законності в діяльності правоохоронних органів і суду.

Категорії вини в кримінальному праві

Основними категоріями, які характеризують вину, є її зміст, сутність, форма та ступінь.

Зміст вини - це сукупність психічних елементів, у яких відображаються об'єктивні ознаки злочину, які виражають певне ставлення особи до цих ознак. Сам по собі він не дає повної характеристики вини. Для цього необхідно виділити і дати характеристику іншим елементам.

Сутність вини полягає в негативному ставленні особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, до суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

Форма вини характеризує певний зв'язок психічних ознак, які складають зміст вини, з об'єктивними ознаками злочину.

Ступінь вини - це кількісна характеристика вини. Вона визначає тяжкість вчиненого діяння й небезпечність особи винного. Ступінь вини суб'єкта визначається:

• суспільною небезпечністю вчиненого діяння;
• особливостями психічного ставлення винного: формою вини, характером умислу або необережності;
• мотивом і метою злочину;
• обставинами, що характеризують особу винного;
• причинами злочину та умовами, що вплинули на формування злочинного умислу або на допущення особою необережності.

Зміст вини, її форми і види істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинений злочин, визнання наявності рецидиву (ст. 34 КК) та інших питань.

Визначення форми вини базується на поєднанні двох психічних ознак: інтелектуальної й вольової (ст. 24 та 25 КК). Ці ознаки, у свою чергу, зв'язані ознаками об'єктивної сторони складу злочину - дією (бездіяльністю) і наслідками.

Форми вини в кримінальному праві

Умисел (ст. 24 КК України)

Умисел поділяється на два види — прямий і непрямий (евентуальний).

Законодавче визначення прямого і непрямого умислу містить три ознаки, які характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків:

• усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння;
• передбачення його суспільно небезпечних наслідків;
• бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання.

Перші дві ознаки характеризують процеси, які відбуваються у психіці суб'єкта і тому складають інтелектуальний компонент умислу. Третя ознака характеризує вольову сферу особи й утворює вольовий момент умислу.

Різне співвідношення інтелектуальних і вольових ознак психічної діяльності особи при вчиненні нею злочину лежить в основі поділу умислу на прямий і непрямий.

Прямий умисел.

Умисел є прямим тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).

Ознаки, притаманні прямому умислу:

• Інтелектуальними ознаками є:
  1. Усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру діяння (дії чи бездіяльності).
  2. Передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
• Вольовою ознакою є бажання настання суспільно небезпечних наслідків.

Непрямий умисел.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 3 ст. 24 КК України).

Ознаки, притаманні непрямому умислу:

• Інтелектуальними ознаками є:
  • Усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру діяння (дії або бездіяльності).
  • Передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
• Вольовою ознакою є те, що особа хоча і не бажає, але свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків.

Обидва елементи інтелектуальної ознаки при непрямому і прямому умислі співпадають. Суть відмінності непрямого умислу від прямого - у змісті його вольової ознаки.

Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе значення для кваліфікації злочинів та індивідуалізації кримінальної відповідальності й покарання, а також для відмежування замаху на злочин від закінченого злочину.

Теорія кримінального права і судова практика крім прямого та непрямого умислу виділяють інші види умислу, які при певних обставинах також можуть мати кримінальне правове значення.

За часом виникнення й формування відрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово.

Заздалегідь обдуманий умисел.

Заздалегідь обдуманий умисел характеризується тим, що намір вчинити злочин і сам злочин відокремлені один від одного певним проміжком часу. Протягом цього часу суб'єкт обдумує плани і способи вчинення злочину (місце, час, знаряддя й засоби вчинення злочину тощо). Наявність цього виду умислу може свідчити про підвищений ступінь вини, а також суспільної небезпеки суб'єкта злочину.

Умисел, що виник раптово.

Умисел, що виник раптово формується безпосередньо перед самим початком вчинення злочину і відразу ж реалізується.

Окремим видом умислу, що виник раптово, є афективний вид умислу, тобто такий, що виникає у процесі сильного душевного хвилювання під впливом афекту, раптово під впливом тих чи інших обставин найчастіше внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

За ступенем визначеності, уявлення винного про суспільно небезпечні наслідки вчиненого ним діяння умисел ділиться на визначений, невизначений і альтернативний.

Визначений умисел.

Визначений умисел характеризується тим, що особа чітко уявляє собі характер і розмір наслідків вчиненого нею діяння. При цьому визначений умисел може бути простим (коли винний передбачає настання одного суспільно небезпечного наслідку) або альтернативним (коли винний передбачає можливість настання двох або більше, але індивідуально визначених наслідків).

Невизначений умисел.

При невизначеному умислі злочинні наслідки хоч і передбачаються винним, але не є конкретизованими.

Альтернативний умисел.

Альтернативний умисел має місце тоді, коли винний передбачає й однаково бажає чи свідомо допускає настання одного з кількох можливих суспільно небезпечних наслідків. У випадках вчинення злочину з невизначеним або альтернативним умислом відповідальність настає залежно від фактично заподіяних наслідків, оскільки винний передбачав настання будь-якого із цих наслідків і бажав чи свідомо припускав Їх настання.

Необережність (ст. 25 КК України)

Необережність є особливою формою психічного ставлення винного до шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. При вчиненні необережних злочинів неможливі готування, замах та співучасть.

Необережність поділяється на кримінально протиправну самовпевненість та кримінально протиправну недбалість.

Кримінально протиправна самовпевненість.

Необережність є кримінально протиправною самовпевненістю, коли особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК України).

Кримінально протиправна самовпевненість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.

• Інтелектуальною ознакою є передбачення особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності).
• Вольовою ознакою є легковажний розрахунок особи на цілком реальні, чіткі можливості (обставини), що можуть відвернути настання кримінально протиправних наслідків. Це можуть бути власні якості, дії інших осіб, технічні властивості механізмів, зміна обстановки тощо. У цьому її суттєва відмінність від вольової ознаки прямого й непрямого умислу.

Якщо при умислі передбачається як можливість, так і неминучість настання суспільно небезпечних наслідків, то при кримінально протиправній самовпевненості може йти мова лише про передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Передбачення неминучості настання суспільно небезпечних наслідків виключає розрахунок на їх відвернення.

На відміну від визначення умислу, при визначенні кримінально протиправної самовпевненості закон не містить характеристики психічного ставлення особи до свого протиправного діяння (дії чи бездіяльності). Вина особи полягає у тому, що її розрахунок виявився невірним (легковажним) і не забезпечив відвернення суспільно небезпечних наслідків. Таким чином, особа при кримінально протиправній самовпевненості недооцінює шкідливості своїх дій та переоцінює ті обставини, які, на її думку, здатні відвернути шкоду.

Вина може проявлятися не лише у якійсь одній формі, а й у так званій складній (подвійній) формі. Наприклад, особа мала на меті умисне заподіяння лише тілесних ушкоджень, але з необережності це призвело до настання смерті потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України).

Кримінально протиправна недбалість.

Необережність є кримінально протиправною недбалістю, коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25 КК України).

Кримінально протиправна недбалість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.

• Інтелектуальними ознаками є:
  1. Винний не усвідомлює суспільної небезпеки вчинюваного ним діяння (дії або бездіяльності).
  2. Винний не передбачає можливості настання якихось суспільно небезпечних наслідків.
• Вольовою ознакою є те, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки свого кримінально протиправного діяння, не докладає належних зусиль для запобігання ймовірним злочинним наслідкам.

Сутність вини при кримінально протиправній недбалості полягає не в інтелектуальній, а у вольовій ознаці, оскільки лише у зв'язку з вольовою ознакою це психічне ставлення отримує кримінально-правову оцінку.

Закон, передбачаючи вину у виді кримінально протиправної недбалості, не вказує, яким повинно бути ставлення особи до самого діяння, що призвело до настання суспільно небезпечних наслідків. При кримінально протиправній недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, отже винний не усвідомлює і суспільної небезпечності свого діяння, яке потягло шкідливі наслідки.

Законодавче визначення вольової ознаки кримінально протиправної недбалості пов'язане з двома критеріями - об'єктивним («повинна була передбачити настання шкідливих наслідків») і суб'єктивним («могла їх передбачити»).

Казус

Від кримінально протиправної недбалості слід відрізняти так званий випадок ("казус"), тобто невинне заподіяння шкоди. Він має місце тоді, коли у особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не було реальної можливості передбачити настання суспільно небезпечних наслідків.

Таким чином, на відміну від кримінально протиправної недбалості при казусі особа не передбачала настання наслідків своїх дій і не могла їх передбачити (відсутній суб'єктивний критерій).

Казус виключає кримінальну відповідальність особи за вчинені діяння.