Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою

Нормативна база

1. Конституція України
2. Цивільний кодекс України
3. Сімейний кодекс України
4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»
5. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03.02.2014 р. № 37041827 у справі № 320/10264/13-ц про відшкодування шкоди
6. Рішення Амвросіївського районного суду Донецької області від 06.05.2014 р. № 38590278 у справі № 218/2770/13-ц про відшкодування шкоди

Відповідальність за шкоду, завдану неповнолітньою особою

За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Однак бувають випадки, коли особа, яка завдала шкоди, є такою, що не може нести відповідальність, тобто є неделіктоздатною особою.
Так, суттєві особливості мають правовідносини з відшкодування шкоди, завданої малолітніми та неповнолітніми фізичними особами.
У Цивільному кодексі питання відповідальності неповнолітніх і малолітніх осіб безпосередньо вказана в статтях 1178-1183 Цивільного кодексу України. З аналізу цих норм можна зробити висновок про певні відмінності щодо відповідальності за шкоду, завдану малолітньою чи неповнолітньою особами. Відповідно до ст. 1179 Цивільного кодексу України неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.
Однак у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. У випадку, якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї фунції піклувальника, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.
Таким чином, якщо неповнолітня особа не може самостійно відшкодувати шкоду, такий обов’язок може бути покладено на інших осіб, визначених законом, за умови наявності винної поведінки останніх. Причому, перелік таких осіб, у порівнянні з особами, відповідальними за шкоду, завдану малолітніми особами, зменшений. До нього не включені навчальні заклади, заклади охорони здоров’я чи інші заклади, що зобов’язані здійснювати нагляд за дітьми. Таким чином, відповідальними за шкоду, завдану неповнолітніми, є лише такі заклади, які здійснюють щодо неповнолітніх функції піклувальника відповідно до ст. 66 Цивільного кодексу України.
У випадку, якщо шкода була заподіяна неповнолітньою особою, обов’язок батьків (усиновлювачів), піклувальника або закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди повноліття. Або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.
Аналогічні наслідки передбачені щодо ситуації, коли неповнолітня особа, яка завдала шкоди, набула повну цивільну дієздатність до настання повноліття. У такому разі батьки (усиновлювачі) або піклувальники за загальним правилом звільняються від обов’язку відшкодовувати шкоду. Вони лишаються субсидіарними боржниками лише у разі наявності у сукупності таких підстав:

1. Відсутність у такої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди;
2. Якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності;
3. Не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Але в будь-якому випадку вказаний обов’язок цих осіб припиняється з досягненням особою, яка завдала шкоди, повноліття.
Таким чином, для відносин з відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою, є загальним правилом, що у разі набуття цією особою повноліття, тобто повної цивільної дієздатності, завдана нею раніше шкода відшкодовується самостійно і на загальних підставах.
Водночас це правило у повному обсязі не поширюється на ситуацію, коли неповнолітня особа за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника набула до досягнення нею вісімнадцятирічного віку повної дієздатності. У даному разі батьки (усиновлювачі), піклувальник відшкодовуватимуть шкоду, завдану неповнолітньою особою, у частці, якої не вистачає, або у повному обсязі, якщо у неповнолітньої особи, яка набула повної дієздатності, відсутнє майно, достатнє для відшкодування завданої нею шкоди.
Щодо відшкодування шкоди, завданої спільними діями кількох малолітніх чи неповнолітніх осіб – в обох випадках шкода відшкодовується особами, які несуть відповідальність щодо шкоди, завданої неповнолітніми чи малолітніми особами, в частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду. В даному випадку діє загальне правило про дольовий характер зобов’язань із множинністю осіб: частки відповідальності зобов’язаних осіб (батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників) є рівними, крім випадків, коли один із них не доведе, що його вина у неналежному вихованні та здійсненні нагляду є меншою від інших. Ступінь вини самих малолітніх чи неповнолітніх осіб, які завдали шкоди, на розмір відповідальності їх батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників не впливає.

Відшкодування шкоди, завданої кількома неповнолітніми особами

Шкода, завдана спільними діями кількох неповнолітніх осіб, відшкодовується ними у частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду.
Якщо в момент завдання шкоди кількома неповнолітніми особами одна з них перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається за рішенням суду.
Отже, відшкодування шкоди, завданої спільними діями кількох малолітніх чи неповнолітніх осіб – в обох випадках шкода відшкодовується особами, які несуть відповідальність щодо шкоди, завданої неповнолітніми чи малолітніми особами, в частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду.
В даному випадку діє загальне правило про дольовий характер зобов’язань із множинністю осіб: частки відповідальності зобов’язаних осіб (батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників) є рівними, крім випадків, коли один із них не доведе, що його вина у неналежному вихованні та здійсненні нагляду є меншою від інших. Ступінь вини самих малолітніх чи неповнолітніх осіб, які завдали шкоди, на розмір відповідальності їх батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників не впливає.

Відшкодування шкоди батьками, позбавленими батьківських прав

Позбавлення батьківських прав на підставі статті 164 Сімейного кодексу України тягне за собою надзвичайні наслідки – повністю скасовуються права фізичної особи як батька (матері). Особи, позбавлені батьківських прав, втрачають права батьків: як особисті немайнові (наприклад, право на особисте виховання дитини, на визначення місця проживання дитини), так і майнові (наприклад, право на утримання від дитини, право на спадкування).
Разом з тим, за такими особами зберігаються деякі обов’язки. Зокрема до статті 166 Сімейного кодексу України, вони повинні надавати дитині матеріальне утримання; відповідно до статті 1183 Цивільного кодексу України – зобов’язані відшкодовувати шкоду, завдану їх неповнолітніми дітьми.
Зміст відповідальності батьків, позбавлених батьківських прав за шкоду, завдану їх неповнолітньою дитиною, визначається аналогічно до змісту відповідальності батьків, які не втратили свого батьківського статусу.
Однак особи, позбавлені батьківських прав, не нестимуть відповідальності, якщо доведуть, що нанесена шкода не є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов’язком.
Отже, вирішуючи питання про притягнення батьків, позбавлених батьківських прав, до відповідальності за шкоду, завдану їх неповнолітніми дітьми, встановлюється наявність вини батьків та причинний зв’язок між завданою шкодою та протиправною поведінкою.
Відповідальність за шкоду, завдану дитиною, покладається на батьків протягом трьох років після позбавлення батьківських прав від дня набрання законної сили рішення суду про позбавлення батьківських прав.
Особи, позбавлені батьківських прав, притягуються до відповідальності за власну вину, тому при виконанні ними обов’язку з відшкодування шкоди вони не набувають права регресної вимоги до своєї дитини як до безпосереднього заподіювача шкоди.

Судова практика

Законодавче положення щодо обов’язку батьків чи осіб, які їх замінюють, відшкодувати шкоду, завдану неповнолітньою особою, якщо вони не доведуть, що шкоду завдано не з їх вини, на практиці має як позитивне, так і негативне застосування.
Позитивним є те, що в такій ситуації інтереси потерпілого захищено: якщо відсутнє майно в неповнолітньої особи, то відшкодовують шкоду її батьки (усиновлювачі) чи піклувальник.
Недолік такої схеми полягає в тому, що на практиці буває складно процесуально довести відсутність чи наявність вини батьків або осіб, які їх замінюють, у заподіянні шкоди неповнолітньою особою. Таким чином, під час покладення обов’язку з відшкодування завданої шкоди на батьків неповнолітнього не може йтися про множинність на стороні заподіювача (боржника в деліктному зобов’язанні). Ідеться лише про основне субсидіарне зобов’язання.
1. Так, у травні 2014 р. одним із районних судів Донецької області розглянуто справу за позовом ОСОБИ_1 до ОСОБИ_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. У судовому засіданні встановлено, що в одному з населених пунктів сталася дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої транспортному засобу, який належить потерпілому, була заподіяна шкода свійськими тваринами (коровами). Їх пастухом був неповнолітній – ОСОБА_6. Як установлено на підставі пояснень сторін, висновку розслідування за фактом дорожньо-транспортної пригоди та схеми пригоди, підписані свідками, механічні ушкодження автомобілю завдані в результаті удару корови, яку переганяли з порушенням Правил дорожнього руху. До матеріалів справи долучено протокол про адміністративне правопорушення, складений щодо відповідачки ОСОБИ_4 згідно із ч. 3 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), що передбачає відповідальність батьків за вчинення їх неповнолітніми дітьми віком від 14 до 16 років правопорушення.
Неповнолітній допустив протиправність у своїх діях, яка полягала в порушенні Правил дорожнього руху під час перегону свійських тварин проїзною частиною дороги. Однак, як установлено в судовому засіданні, зазначена особа не має майна, достатнього для відшкодування шкоди. Також суд дійшов висновку, що мати неповнолітнього, дозволивши йому здійснювати прогін великої рогатої худоби по автодорозі, не забезпечила виконання ним вимог Правил дорожнього руху під час цього прогону. Це підтвердилося й тим, що представник ОСОБИ_4 не надав жодних доказів того, що шкоду завдано неповнолітньою особою не з вини його матері, а тому її невинуватість у дорожньо-транспортній пригоді не була доведена. Керуючись положеннями ст. ст. 1166 і 1179 ЦК України, суд ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог. Зокрема, на користь ОСОБИ_1 стягнуто з ОСОБИ_4 матеріальну шкоду в розмірі 14 164,03 грн і моральну шкоду в розмірі 1 000,00 грн.
Аналіз рішення дозволяє стверджувати, що причинний зв’язок між діями неповнолітньої особи та завданою шкодою, а також протиправність таких дій і їх вина є беззаперечними. Справді, ОСОБА_6 порушила Правила дорожнього руху, що в підсумку призвело до заподіяння шкоди позивачу, а тому зобов’язана її відшкодувати. Що стосується вини матері неповнолітнього, то вона, на думку суду, полягала в незабезпеченні її сином дотримання Правил дорожнього руху під час прогону худоби. Очевидно, ідеться не про вину як умову відповідальності, а про протиправну поведінку, яка виражається в неналежному контролі за діями неповнолітнього.
2. Не менш цікавою є справа, розглянута одним із міськрайонних судів Запорізької області, про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров’я. Судом встановлено, що неповнолітній (ОСОБА_3) завдав тілесних ушкоджень неповнолітньому сину позивачки, що підтверджується відповідними медичними документами, постановою про закриття кримінального провадження та повідомленням Мелітопольської міжрайонної прокуратури. Ураховуючи положення ч.ч. 1, 2 ст. 1166 і ч. 1 ст. 1167 ЦК України про відшкодування майнової шкоди, суд ухвалив рішення щодо часткового задоволення позовних вимог, відповідно до якого з ОСОБИ_4 та ОСОБИ_5 на користь ОСОБИ_1 стягнуто відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 272,50 грн і моральної шкоди в розмірі 3 000,00 грн. У цьому випадку відповідальність також було покладено на батьків у зв’язку з протиправністю їхньої поведінки, яка полягала в неналежному виконанні ними свого обов’язку щодо виховання дитини й догляду за нею. Тобто, на думку судді, за належного виховання неповнолітній не завдав би тілесних ушкоджень своєму товаришу. Зазначена справа є ще одним прикладом відшкодування батьками шкоди, завданої їхньою неповнолітньою дитиною. Основне зобов’язання виникає між неповнолітньою особою та потерпілим, а обов’язок батьків неповнолітнього щодо відшкодування завданої ним шкоди носить додатковий (субсидіарний) характер.