Порядок приватизації земельної ділянки для обслуговування житлового будинку (за межами населеного пункту)

Нормативна база

• Конституція України
• Земельний кодекс України
• Закон України «Про землеустрій»
• Указ Президента України від 10 листопада 1994 року № 666 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського ви­робництва»
• Указ Президента України 8 серпня 1995 року № 720 «Про порядок паюван­ня земель, переданих у колектив­ну власність сільськогосподарсь­ким підприємствам і організаціям»
• ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення", затверджені наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 18 травня 2005 року № 80

Загальні поняття

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 3 Земельного кодексу України).

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них (ст. 78 Земельного кодексу України).

За нормою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України або за результатами аукціону.

Повноваження органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначенні статтею 122 Земельного кодексу України.

Статтею 38 Земельного ко­дексу України встановлено, що до земель житлової та громадської за­будови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які ви­користовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування.

Відповідно до статті 39 цього ж Кодексу використання земель жит­лової та громадської забудови здійс­нюється відповідно до генерально­го плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Житлове примiщення (житлова кiмната) — опалюване примiщення, розташоване у надземному поверсi, призначене для цiлорiчного проживання i яке вiдповiдає санiтарно-епiдемiологiчним вимогам щодо мiкроклiмату i повiтряного середовища, природного освiтлення, допустимих рiвнiв нормованих параметрiв вiдносно шуму, вiбрацiї, ультразвуку та iнфразвуку, електричних та електромагнiтних полiв та iонiзуючого випромiнювання (ДБН В.2.2-15-2005).

Розмі­щення житлових будинків має бути в межах населеного пункту. Виключенням з цього можуть бути лише випадки розміщення жит­лових будинків для працівників деяких галузей господарства (відо­мче житло), які потребують про­живання у віддалених від населе­ного пункту місцях, наприклад, для лісників, залізничників тощо.

Відповідно до Зе­мельного кодексу України та Указів Президента України від 10 листопада 1994 року № 666 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського ви­робництва» та від 8 серпня 1995 року № 720 «Про порядок паюван­ня земель, переданих у колектив­ну власність сільськогосподарсь­ким підприємствам і організаціям» землі, які використовували кол­госпи на праві простійного корис­тування, передавалися їм у колек­тивну власність, що посвідчувалося державними актами на право колективної власності із списком- додатком членів цього КСП. При цьому статтею 5 Земельно­го кодексу в редакції 1992 року було встановлено, що земля може належати громадянам на праві колективної власності.

Суб’єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства (КСП).

Розпорядження цими ділянка­ми здійснюється за рішенням за­гальних зборів колективу спів­власників.

Із земель державної власності за ме­жами населеного пункту згідно з частиною третьою статті 122 Зе­мельного кодексу України для бу­дівництва об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, за­кладів культури, лікарень, підпри­ємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті та для індивідуального дачного будівництва земельні ділянки на­даються рішенням районної адмі­ністрації; із земельних ділянок сіль­ськогосподарського призначення для всіх потреб — Держгеокадастром, а в інших випадках — облас­ною державною адміністрацією.

Що стосується земель колектив­ної власності, то ними розпоря­джаються загальні збори громадян, зазначених у списку-додатку до державного акта на право колек­тивної власності (видається колиш­ньому КСП). Тобто спочатку має бути рішення загальних зборів про передачу земельної ділянки для обслуговування нежитлової будівлі, потім власник цієї будівлі має порушувати питання про переведення нежитлового при­міщення у житлове та про зміну цільового призначення земельної ділянки (за необхідністю). При цьому земельна ді­лянка де-факто вже перебуватиме у власності і мова йтиме лише про зміну її цільового при­значення.