Соціальний захист бездомних осіб та безпритульних дітей

Нормативна база

• Конституцією України.
• Законом України від 02.06.2005р. «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».
• Законом України «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 року № 966-IV
• Законом України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк» від 17 березня 2011 року № 3160-VI.
• Законом України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III.
• Законом України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 року № 2342-IV.

Правовий статус бездомних осіб

Згідно зі ст.2 Закону України«Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» бездомність - соціальне становище людини, зумовлене відсутністю в неї будь-якого житла, призначеного та придатного для проживання; бездомна особа - особа, яка перебуває у соціальному становищі бездомності. До бездомних осіб належать безпритульні особи та особи, які мають притулок; безпритульна особа - повнолітня особа, яка проживає на вулиці, в парках, підвалах, під'їздах будинків, на горищах, об'єктах незавершеного будівництва, в інших місцях, непризначених та непридатних для проживання, у тому числі жилих приміщеннях, що перебувають в аварійному стані; безпритульні діти - діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувалися, і не мають певного місця проживання. Облік бездомних осіб ведеться за місцем їх проживання або місцем перебування на підставі особистого звернення або їх виявлення. Облік безпритульних дітей ведеться відповідно до законів України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" ( 20/95-ВР ) і "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" .

Куди звернутися та як отримати статус бездомного

Законом України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, визначені загальні засади соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей, забезпечує правове регулювання відносин у суспільстві, що спрямовані на реалізацію їх прав і свобод. Цим Законом передбачено утворення місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування закладів соціального захисту для бездомних громадян, зокрема центрів обліку бездомних громадян, будинків нічного перебування, центрів реінтеграції та соціальних готелів, де цим громадянам надають необхідні соціальні послуги. Облік бездомних громадян здійснюється у центрах обліку. Він надасть можливість бездомному громадянинові звернутися до органів реєстрації для поновлення документів, реєстрації переважного місцезнаходження і на отримання соціальних послуг, передбачених законодавством. Треба зазначити, що цей Закон поширюється лише на громадян України та осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживали і після втрати права на житлові приміщення проживають на території України. Отже, для вирішення питання щодо отримання статусу бездомного необхідно звернутися до управління праці та соціального захисту населення або безпосередньо до відповідного закладу соціального захисту для бездомних тієї місцевості, де перебуваєте бездомна особа.

Центри обліку бездомних громадян їх діяльність

Центр обліку бездомних громадян є спеціалізованим закладом соціального захисту, утвореним для ведення обліку громадян, що не мають житлового приміщення (будинку, квартири, кімнати тощо), яке вони можуть використовувати для проживання, перебування і в якому можуть бути зареєстровані. Завданнями Центру є: виявлення та ведення обліку бездомних осіб; забезпечення реалізації бездомними особами прав та свобод, визначених законодавством України; видача посвідчення про взяття на облік установленого зразка; вивчення наявності у регіоні закладів соціального захисту для бездомних осіб та вільних ліжко-місць у цих закладах для вирішення питання організації тимчасового притулку бездомних осіб; наданні соціальної послуги "представництво інтересів" (наприклад: допомога в оформленні або відновленні документів; сприяння в реєстрації місця проживання або перебування; сприяння у забезпеченні доступу до ресурсів і послуг за місцем проживання/перебування, встановлення зв’язків з іншими фахівцями, службами, організаціями, підприємствами, органами, закладами, установами тощо). Наказом Міністерства соціальної політики України 13.08.2013 № 495, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 серпня 2013 р. за № 1447/23979, затверджено Державний стандарт надання притулку бездомним особам. Цей Державний стандарт визначає зміст, обсяг, умови та порядок надання соціальної послуги надання притулку бездомним особам, показники її якості для суб’єктів усіх форм власності, які надають цю послугу. Даний Державний стандарт застосовується для: організації надання соціальної послуги надання притулку повнолітнім особам, які перебувають у соціальному становищі бездомності; здійснення моніторингу й контролю за якістю надання соціальної послуги надання притулку бездомним особам; визначення тарифу платної соціальної послуги за надання притулку бездомним особам.

Перелік необхідних документів для отримання статусу безпритульної або бездомної особи

Центр надає послуги на підставі письмової заяви бездомним особам, які досягли 18-річного віку, у тому числі бездомним особам з дітьми, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах проживають та/або перебувають на території України.

Надання або підстави відмови у наданні статусу бездомної особи

Підставою для отримання соціальної послуги є звернення (заява) отримувача соціальної послуги до суб’єкта, що надає соціальну послугу. Рішення про надання соціальної послуги чи відмову у її наданні приймається суб’єктом, що надає соціальну послугу, під час звернення (подачі заяви отримувача соціальної послуги та документів, що посвідчують особу (за наявності)) з урахуванням індивідуальних потреб отримувача соціальної послуги. Суб’єкт, що надає соціальну послугу, може відмовити отримувачеві соціальної послуги у її наданні, якщо він не здатний задовольнити індивідуальні потреби отримувача соціальної послуги (відсутність кваліфікованих спеціалістів, матеріальної бази, вільних місць у суб’єкта, що надає соціальну послугу, наявність у отримувача соціальної послуги розладу психіки та/або поведінки, стану гострого алкогольного та/або наркотичного сп'яніння, ознак гострого захворювання). Відмова повинна супроводжуватися письмовим поясненням причин та довідковою інформацією про можливість отримати таку соціальну послугу в іншого суб’єкта, що надає соціальну послугу.