Судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень

Нормативна база

• Кримінальний кодекс України
• Кримінальний процесуальний кодекс України
• Закон України «Про судову експертизу»
• Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я від 17.01.1995 № 6
• Інструкція про проведення судово-медичної експертизи, затверджена наказом затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я від 17.01.1995 № 6

Загальна інформація

Тілесні ушкодження – це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів.

Встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень – найчастіша причина для проведення судово-медичної експертизи живої особи (потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, свідка та ін.), яка знаходиться на першому місці серед інших експертиз та становить близько 80% усіх експертиз, що проводяться судово-медичними експертами.

Під час проведення судово-медичної експертизи щодо визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, встановлюється механізм спричинення ушкоджень здоров’ю особі за певних обставин та ряд інших питань, що мають вагоме значення для досудового розслідування злочинів та судового розгляду у кримінальних та цивільних провадженнях.

Судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться згідно з Кримінальним, Кримінальним процесуальним кодексами України та Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень (далі – Правила).

Ступені тяжкості тілесних ушкоджень

Згідно з Кримінальним кодексом України розрізняють тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжке, середньої тяжкості та легке.

Легкі тілесні ушкодження

Легке тілесне ушкодження може бути таким, що спричиняє короткочасний розлад здоров’я чи незначну стійку втрату працездатності або ж не спричиняє таких наслідків.

Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень виділяють такі ознаки легкого тілесного ушкодження:

• короткочасний розлад здоров’я – понад 6 днів, але не більше 3 тижнів;
• незначна стійка втрата загальної працездатності – до 10%.

Втрата загальної працездатності до 10% визнається незначною стійкою втратою працездатності і є ознакою умисного легкого тілесного ушкодження, відповідальність за яке встановлено ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України.

Відсоток втрати працездатності визначається судово-медичною експертизою з урахуванням нормативно визначених Міністерством охорони здоров’я критеріїв встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності.

Тілесні ушкодження середньої тяжкості

Ознаками ушкодження середньої тяжкості є:

• відсутність небезпеки для життя;
• відсутність ознак тяжких тілесних ушкоджень;
• тривалий розлад здоров’я;
• стійка втрата працездатності менш ніж на третину.

Тривалим слід вважати розлад здоров’я строком понад 3 тижні (більш ніж 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину розуміється втрата загальної працездатності від 10% до 33% включно. Це є ознакою середньої тяжкості тілесного ушкодження та її спричинення в результаті умисних дій кваліфікується за ст. 122 ККУ. До тілесних ушкоджень середньої тяжкості, наприклад, відносяться неускладнені закриті переломи.

Стійка втрата працездатності на одну третину або більше є ознакою тяжкого тілесного ушкодження та її спричинення в результаті умисного тілесного ушкодження слід кваліфікувати за ст. 121 ККУ.

Тяжкі тілесні ушкодження

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України, умисне тяжке тілесне ушкодження – умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, каліцтво статевих органів, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

Небезпечними для життя є ушкодження, що в момент заподіяння (завдання) чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю.

Запобігання смерті, що обумовлене наданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у прямому причинно-наслідковому зв’язку.

Ушкодження, що небезпечні для життя

До ушкоджень, що небезпечні для життя, Правила відносять:

• ті, що проникають у черепну порожнину, у тому числі й без ушкодження мозку;
• відкриті й закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком кісток лицевого скелета та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа;
• забій головного мозку тяжкого ступеня як зі здавленням, так і без здавлення головного мозку; забій головного мозку середньої тяжкості за наявності симптомів ураження стовбурної ділянки.
• ізольовані внутрішньочерепні крововиливи за наявності загрозливих для життя явищ;
• ті, що проникають у канал хребта, у тому числі й без ушкодження спинного мозку та його оболонок;
• переломо-вивих та переломи тіл чи обох дуг шийних хребців, односторонні переломи дуг I або II шийних хребців, а також переломи зубовидного відростка II шийного хребця; у тому числі без порушення функції спинного мозку;
• підвивихи шийних хребців за наявності загрозливих для життя явищ, а також їх вивихи;
• закриті ушкодження спинного мозку в шийному відділі;
• перелом чи переломо-вивих одного або кількох грудних чи поперекових хребців з порушенням функції спинного мозку або за наявністю клінічно встановленого шоку тяжкого ступеня;
• закриті ушкодження грудних, поперекових і крижових сегментів спинного мозку, котрі супроводжувались тяжким спінальним шоком чи порушенням функцій тазових органів;
• ушкодження з повним (усіх шарів) порушенням цілості стінки глотки, гортані, трахеї, головних бронхів, стравоходу, незалежно від того з боку шкіряних покривів чи з боку слизової оболонки (просвіту органа) вони заподіяні;
• закриті переломи під’язичної кістки, закриті й відкриті ушкодження ендокринних залоз ділянок шиї (щитовидної, паращитовидної, вилочкової – у дітей) – все за наявності загрозливих для життя явищ;
• поранення грудної клітки, котрі проникли в плевральну порожнину, порожнину перикарду чи клітковину середостіння, у тому числі і без ушкодження внутрішніх органів;
• ушкодження живота, котрі проникли в черевну порожнину, у тому числі і без ушкодження внутрішніх органів; відкриті ушкодження внутрішніх органів, розміщених в заочеревному просторі (нирок, наднирників, підшлункової залози) і в порожнині таза (сечовий міхур, матка, яєчники, передміхурова залоза, верхній і середній відділи прямої кишки, перетинкова частина уретри);
• закриті ушкодження органів грудної, черевної порожнини, органів заочеревного простору, порожнини таза – все за наявності загрозливих для життя явищ;
• відкриті переломи діафіза (тіла) плечової, стегнової і великогомілкової кісток;
• переломи кісток таза за наявності загрозливих для життя явищ;
• ушкодження, що спричинили шок тяжкого ступеня, масивну крововтрату, кому, гостру ниркову, печінкову недостатність, гостру недостатність дихання, кровообігу, гормональну дисфункцію, гострі розлади регіонарного і органного кровообігу, жирову чи газову емболію. Всі вони мусять підтверджуватись об’єктивними клінічними даними, результатами лабораторних та інструментальних досліджень;
• ушкодження великих кровоносних судин, аорти, сонної (загальної, внутрішньої, зовнішньої), підключичної, плечової, підклубової, стегнової, підколінної артерій чи вен, що їх супроводять;
• загальна дія високої температури (тепловий і сонячний удар) за наявності загрозливих для життя явищ: термічні опіки III-IV ступеня з площею ураження понад 15% поверхні тіла; опіки III ступеня понад 20% поверхні тіла; опіки II ступеня понад 30% поверхні тіла, а також опіки меншої площі, що супроводжувались шоком тяжкого ступеня; опіки дихальних шляхів за наявності загрозливих для життя явищ;
• ушкодження від дії низької температури, променеві ушкодження та такі, що були отримані в умовах баротравми – всі за наявності загрозливих для життя явищ;
• отруєння речовинами будь-якого походження з перевагою як місцевої, так і загальної дії (у тому числі і харчові токсикоінфекції) за умови, що в клінічному перебігу мали місце загрозливі для життя явища;
• усі види механічної асфіксії, що супроводжувалися комплектом розладів функції центральної нервової системи, серцево-судинної системи та органів дихання, котрі загрожували життю; за умови, що це встановлено об’єктивними клінічними даними.

Висновок експерта щодо встановлення ступеню важкості тілесних ушкоджень

Судово-медична експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться судово-медичним експертом шляхом медичного обстеження потерпілих. Проведення цієї експертизи тільки за медичними документами (історії хвороби, індивідуальній карті амбулаторного хворого тощо) допускається у виняткових випадках і лише за наявності справжніх повноцінних документів, що містять вичерпні дані про характер ушкоджень, їх клінічний перебіг та інші необхідні відомості.

Судово-медичний експерт встановлює особу обстежуваного за паспортом чи іншим документом, що його замінює, з’ясовує у нього обставини заподіяння ушкоджень, скарги та, за потребою, інші відомості; ознайомлюється з матеріалами справи і наявними медичними документами. Всі отримані відомості фіксуються у висновку експерта (акті судово-медичного обстеження).

Судово-медичний експерт, оцінюючи строки порушення анатомічної цілості тканини і органів та їх функцій, виходить із звичайної їх тривалості, навіть у тих випадках, коли потерпілий не звертався за медичною допомогою. Якщо тривалість цього порушення, що зазначена в наявних медичних документах, не відповідає характеру тілесного ушкодження і не підтверджується об’єктивними відомостями, судово-медичний експерт відзначає цю обставину і встановлює ступінь тяжкості, виходячи із звичних термінів.

Висновок експерта видається на руки особі, що призначила експертизу, чи, за її вказівкою, надсилається поштою. У випадках, коли акт судово-медичного обстеження не був отриманий, він надсилається поштою не пізніше місяця після його укладення.

Заміна висновку експерта (акта) випискою чи іншими документами забороняється.