Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

Нормативна база

• Кримінальний кодекс України
• Конституція України
• Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. Ратифікована Україною 17 липня 1997 р.
• Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"

Загальні положення

Незаконне позбавлення волі або викрадення людей є одним із найбільш серйозних порушень прав людини, яке порушує їх основні конституційні та міжнародні гарантії. В Конституції України закріплено, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність та безпека є найвищими соціальними цінностями" (ст. 3). Ці положення відображені і в Європейській конвенції з прав людини, яка гарантує право на життя, недоторканність особистого життя та свободу.

Відповідно до Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" кожна людина має право на свободу пересування, під якою розуміється право вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Склад кримінального правопорушення

Суб’єкт

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Проте суб'єктом цього злочину не можуть бути особи, які відповідно до закону мають право тримати особу в місці, де вона не бажає перебувати, або поміщати її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, але тільки з мотивів піклування про фізичне і психічне здоров'я підопічного чи з інших суспільно корисних мотивів (батьки, усиновителі, прийомні батьки стосовно своїх рідних, усиновлених чи прийомних дітей, опікуни і піклувальники стосовно осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням, педагогічні та науково-педагогічні працівники стосовно піднаглядних дітей, працівники міліції, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, посадові особи інших відомств, задіяних до антитерористичної операції тощо, стосовно будь-яких громадян у випадках, передбачених відповідними законами України, тощо). Але тривала заборона дитині її батьками протягом відносно тривалого строку (кількох тижнів чи місяців) залишати квартиру, вчинювана як виховний примусовий захід, дає підстави для кваліфікації діяння за ст. 146 КК України як незаконного позбавлення волі.

Суб’єктивна сторона

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: особа усвідомлює, що за законом вона не має права позбавляти волі чи викрадати іншу особу, але бажає це зробити. Мотиви незаконного позбавлення волі можуть бути різними, крім суспільно корисних. Ставлення особи до тяжких наслідків незаконного позбавлення волі або викрадення людини, передбачених ч. 3 ст. 146 КК України, може бути тільки необережним. У разі, якщо незаконне позбавлення волі, наприклад, є способом умертвіння людини, діяння винного кваліфікується за відповідними частиною і пунктом ст. 115 КК України.

Дії особи, яка викрала особу і умисно вбила її, мають кваліфікуватися за ч. 3 ст. 146 КК України за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України.

Об’єкт

Основним безпосереднім об'єктом злочину є воля, честь і гідність особи.

Волю людини слід розуміти як право ніким не бути примушеним робити те, що не передбачено законодавством, право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей (статті 19 і 23 Конституції України), як гарантовану можливість реалізації нею таких конституційних прав і свобод як, зокрема: свобода та особиста недоторканність, право на невтручання в її особисте життя, свобода пересування і право на вільний вибір місця проживання (статті 29, 32, 33 Конституції України).

Честь - це сукупність моральних принципів, якими керується людина у своїй поведінці.

Гідність людини передбачає усвідомлення людиною як носієм сукупності певних моральних, світоглядних, професійних тощо якостей своєї суспільної цінності, що створює у неї підстави для самоповаги. Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.

Додатковим факультативним об'єктом злочину можуть бути життя, здоров'я особи, громадська безпека тощо.

Обов'язковою ознакою цього злочину є потерпілий. Потерпілою від злочину є будь-яка особа, що досягла 14 років. Вчинення цього злочину щодо особи, якій не виповнилося 14 років, утворює кваліфікований вид злочину (ч. 2 ст. 146 КК).

Об’єктивна сторона

Об'єктивна сторона цього діяння має дві форми.

1. Позбавлення волі

Позбавлення волі може полягати у триманні особи в місці, де вона взагалі не бажає або більше не бажає перебувати, або в поміщенні її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, хоча бажає цього. Воно може бути здійснено із застосуванням насильства, з погрозою його застосування, а також зі створенням обстановки неможливості рухатись, залишити певну територію (замикання в приміщенні, вивезення у віддалене безлюдне місце), доведення до безпорадного стану. Незаконним позбавлення волі є у всіх випадках, коли воно здійснюється не відповідно до Конституції, законів України, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, згідно з якими жодна людина не може бути позбавлена волі інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і лише у певних випадках.

Способи незаконного позбавлення волі

- обман; - зловживання довір'ям;

- відібрання засобів пересування;

- відібрання ключів чи інших необхідних засобів тощо.

2. Викрадення людини

Викрадення людини означає заволодіння нею і незаконне переміщення її з одного певного місця, де вона вільно перебувала згідно з власною волею, до іншого, яке супроводжується фактичним обмеженням її свободи пересування. За своїм змістом протиправність переміщення людини збігається з незаконністю позбавлення її волі.

Способи викрадення

-        таємний (викрадення вчинене за відсутності інших осіб щодо людини, яка не розуміє значення вчинюваних з нею дій у зв'язку з малоліттям, знаходженням у безпорадному стані тощо); -        відкритий (коли особи, у присутності яких здійснюється викрадення, на думку винного, розуміють значення вчинюваних ним злочинних дій. Таке заволодіння може відбутися, скажімо, шляхом грабежу чи розбійного нападу);

-        шляхом обману чи зловживання довірою (скажімо, винна особа забирає людину із притулку для старих на підставі підроблених документів);

-        насильницький (заволодіння людиною в результаті вимушено-добровільної передачі її винному під погрозою насильства над її батьком, усиновителем, опікуном, піклувальником, вихователем тощо, або під погрозою насильства над особами, близькими для останніх, або розголошення відомостей, що ганьблять їх, пошкодження чи знищення їхнього майна).

Діяння як у формі незаконного позбавлення волі, так і у формі викрадення лю­дини вважаються закінченими з моменту фактичного обмеження свободи переміщен­ня потерпілого. При цьому необхідно враховувати, що і незаконне позбавлення волі, і викрадення людини належать до триваючих злочинів, тому зазначені діяння вважа­ються вчинюваними аж до часу фактичного звільнення потерпілого.

Кваліфікуючі ознаки злочину

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 146 КК) є вчинення його:

1) щодо малолітнього: діяння вчинялися щодо дитини, якій на момент позбавлення волі або викрадення не виповнилося 14 років; при цьому, винний знав, допускав або в залежності від обставин передбачав малолітній вік потерпілого (незаконне позбавлення волі або викрадення дитини, яку винний помилково вважав малолітньою, підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 146, а також ч. 1 ст. 146 КК України);

2) із корисливих мотивів: винна особа при скоєнні таких діянь прагне досягти будь-якої матеріальної вигоди для себе особисто або для інших осіб (заволодіти майном потерпілого чи інших осіб, одержати вигоди майнового характеру), а також намагається позбутися матеріальних витрат (не повертати боргу, звільнитися від виконання обов’язків майнового характеру по утриманню непрацездатної особи, по виплаті матеріального відшкодування);

3) щодо двох або більше осіб: заволодіння та подальше тримання двох або більше потерпілих одночасно або при незначному проміжку у часі, якщо дії щодо декількох осіб об’єднані єдиним умислом на це (у випадках послідовного викрадення двох або більше осіб при виникненні самостійного конкретизованого умислу щодо кожного потерпілого вчинене кваліфікується як одиничні злочини з посиланням на відповідні частини ст. 146 КК);

4) за попередньою змовою групою осіб: коли в злочині брали участь не менше двох виконавців, які домовились про вчинення злочину, і кожен із співвиконавців вчинив хоча б одне з діянь, які утворюють об’єктивну сторону, а також якщо, крім виконавця (виконавців), у вчиненні злочину були задіяні організатор, підбурювач або пособник;

5) способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого: дії, які заподіяли особі легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння реально створювали небезпеку настання смерті потерпілого, загрозу заподіяння йому тяжких, середньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров’я, загрозу заподіяння іншої шкоди його здоров’ю (наприклад, введення в організм особи наркотичних засобів, психотропних речовин, лікарських препаратів, отрути та інших сильнодіючих речовин, використання електрошокеру, мордування, здушення шиї, застосування зброї, спеціальних знарядь, утримання в сирому, холодному або темному приміщенні);

6) пов'язане із заподіянням потерпілому фізичних страждань: сильний фізичний біль, що відчуває потерпілий внаслідок побоїв, мордування, катування, тримання потерпілого в умовах, непридатних або непристосованих для перебування людини (висока або низька температура в приміщенні, нестача повітря, освітлення, позбавлення їжі, води, сну, засобів гігієни;

7) із застосуванням зброї: використання будь-якого виду вогнепальної або холодної зброї для фізичного впливу на потерпілого (заподіяння тілесних ушкоджень, іншої шкоди здоров’ю) або психічного впливу на особу (погроза застосування зброї, яка створювала реальну небезпеку для життя та здоров’я особи, демонстрація оголеної або приведеної до бойової готовності зброї або її оголення);

8) протягом тривалого часу: тривалий час є  оціночною ознакою, наявність чи відсутність якої має визначатися судом з урахуванням конкретного астрономічного строку, протягом якого особа була позбавлена волі, місця, де вона трималась, способу її утримання, інших конкретних обставин справи та особи потерпілого. Зазвичай це принаймні кілька тижнів.

Кваліфікуюча ознака тривалого часу вчинення діяння може стосуватись лише незаконного позбавлення волі особи, бо інша форма розглядуваного злочину – викрадення людини – не є триваючим злочином.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є (ч. 3 ст. 147 КК):

1) вчинення його організованою групою: здійснення злочинної діяльності внутрішньо стійким об’єднанням трьох і більше осіб, яке було попередньо утворене з метою ряду викрадень, або тільки одного злочину, який потребує ретельної довготривалої підготовки;

2) спричинення ним тяжких наслідків: у разі настання смерті або самогубства потерпілої особи, втрата нею будь-якого органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності. (наприклад, смерті, самогубства потерпілого, тяжких тілесних ушкоджень тощо).

Санкція (покарання)

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк (ч.1 ст. 146 КК). Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небез­печним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося за­подіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюва­не протягом тривалого часу, караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк (ч.2 ст. 146 КК).

Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років (ч.3 ст.146 КК).

За статтею 146 КК карається лише незаконне позбавлення волі, тому відповідаль­ність виключається, якщо особу було позбавлено волі внаслідок необхідної оборони (ст. 36 КК), правомірного затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК), або край­ньої необхідності (ст. 39 КК). Виключається відповідальність у випадках, коли батьки застосовують примусово-виховні заходи щодо своїх неповнолітніх дітей. Питання законного позбавлення волі регулюються Конституцією та іншими законами України.