Обмеження волі, як вид кримінального покарання

Нормативна база

• Кримінальний кодекс України (КК України)
• Кримінально-виконавчий кодекс України (КВК України)
• Наказ Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5 "Про затвердження Порядку визначення засудженим виду установи виконання покарань, направлення для відбування покарання засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту, обмеження волі та їх переведення, Положення про центральну та міжрегіональну комісії з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання"
• Наказ Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5 "Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань"
• Наказ Міністерства юстиції України від 22 листопада 2011 року № 3361/5 "Про затвердження Інструкції про порядок надання засудженим короткочасних виїздів за межі установ виконання покарань"

Загальні положення

Обмеження волі - це покарання, що полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці (статтею 61 КК України).

Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років і призначається як основне покарання.

Обмеження волі застосовується тільки до осіб, які досягли 18 років. Застосовувати обмеження волі до неповнолітніх, а також до вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 14 років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до осіб з інвалідністю першої і другої груп заборонено.

Обмеження волі належить до покарань, які є альтернативними позбавленню волі на певний строк. При позбавленні волі засуджений обов'язково ізолюється від суспільства і забезпечення ізоляції є однією із вимог режиму у колоніях. При обмеженні волі засуджений хоч теж ущемляється в певних правах і свободах, таких як особиста свобода, свобода пересування, свобода вибору місця проживання чи перебування тощо, але в своїй сукупності вони не створюють такої ізоляції, як при позбавленні волі, оскільки засуджені до обмеження волі мають більше можливостей спілкування з соціальним середовищем, в тому числі і з тим, в якому вони перебували до вчинення кримінального правопорушення.

Виконання покарання у виді обмеження волі

Направлення на відбування покарання

Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у кримінально-виконавчих установах відкритого типу (далі - виправні центри), як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх місця проживання до засудження (пункт 2 розділу ІІ Порядку визначення засудженим виду установи виконання покарань, направлення для відбування покарання засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту, обмеження волі та їх переведення, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5 (далі - Порядок).

Направлення для відбування покарання осіб, засуджених обмеження волі, до установ виконання покарань здійснюється на підставі запиту на наряд щодо направлення осіб, засуджених обмеження волі, на підставі якого видається наряд про направлення особи, засудженої обмеження волі, із слідчого ізолятора до установи виконання покарань (пункт 1 розділу ІІІ Порядку).

Особи, засуджені до обмеження волі, прямують за рахунок держави до місця відбування покарання самостійно. Уповноважений орган з питань пробації згідно з вироком суду вручає засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання. Не пізніше трьох діб з дня одержання припису засуджений зобов'язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку.

Уповноважений орган з питань пробації надсилає засудженому виклик, за яким він зобов’язаний з’явитися для вручення припису та ознайомлення з порядком і умовами відбування покарання (частина перша статті 57 КВК України).

З урахуванням особи та інших обставин кримінального провадження суд може направити засудженого до обмеження волі до місця відбування покарання у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. У цьому випадку засуджений звільняється з-під варти при прибутті до місця відбування покарання (частина друга статті 57 КВК України).

У разі невиїзду засудженого до місця відбування покарання без поважних причин або ухилення засудженого від отримання припису суд за поданням уповноваженого органу з питань пробації направляє засудженого до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.

Поважними причинами невиїзду засудженого після отримання припису до місця відбування покарання в призначений строк є хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і документально підтверджені.

Належним підтвердженням отримання засудженим припису є його підпис про отримання припису.

Ухиленням засудженого від отримання припису є його умисні дії, що унеможливлюють вручення припису персоналом уповноваженого органу з питань пробації та підтверджуються документально.

У разі неприбуття засудженого до обмеження волі до місця відбування покарання та в разі, якщо його місцезнаходження невідоме, уповноважений орган з питань пробації надсилає органам Національної поліції подання про оголошення його в розшук та подання до суду для вирішення питання направлення засудженого до місця відбування покарання в порядку, установленому для засуджених до позбавлення волі (частина п'ята статті 57 КВК України).

Обчислення строку покарання

Термін покарання обчислюється з дня прибуття особи до місця відбування покарання і постановки на облік у виправному центрі.

У строк покарання зараховується час перебування під вартою відповідно до статті 72 КК України (тобто один день в слідчому ізоляторі дорівнює двом дням обмеження волі) та час слідування під вартою до виправного центру (стаття 58 КВК України).

Переведення з одного виправного центру до іншого

Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється на підставі рішення центральної комісії за поданням адміністрації виправного центру щодо переведення засудженого до обмеження волі до іншого виправного центру, погодженим із керівником міжрегіонального управління, або керівником Департаменту щодо установ центрального та південного регіонів та спостережною комісією.

У разі ініціювання переведення осіб, засуджених до обмеження волі, з одного виправного центру до іншого до подання додаються:

1. заява засудженого, підпис якого засвідчує начальник виправного центру;
2. документи, які підтверджують наявність родинних стосунків і місце проживання близьких родичів (довідка-витяг з особової справи засудженого, копія паспорта засудженого та близьких родичів (іншого документа, що посвідчує особу), а також оригінали або нотаріально засвідчені копії довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування близького родича, який звернувся із заявою, документів, що підтверджують наявність родинних стосунків (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо).

У разі ініціювання переведення осіб, засуджених до обмеження волі, з одного виправного центру до іншого наявність поважних причин має бути документально підтверджена (пункт 5 розділу ІV Порядку).

Відбування покарання у виді обмеження волі

Порядок і умови виконання й відбування покарання у виді обмеження волі регулюється главами З, 13 КВК України та Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5 (далі - Правила).

Усі новоприбулі до виправного центру засуджені тримаються в окремих приміщеннях, де протягом чотирнадцяти діб проходять медичне обстеження для виявлення інфекційних та інших захворювань, а також первинне психолого-педагогічне та інше вивчення.

Усім засудженим, які відбувають покарання у виправному центрі, видаються посвідчення особи, яка відбуває покарання у виправному центрі, особи, яка проживає із сім’єю, особи, якій надано право пересуватися без нагляду (пункт 1 розділу XXIX Правил).

У кожному виправному центрі визначається межа установи виконання покарань, самовільне залишення якої засудженим заборонено.

Засуджені після відбуття шести місяців строку покарання в установі виконання покарань за умови, що вони не допускали порушення встановленого законодавством порядку відбування покарання у виді обмеження волі і мають сім’ї, з дозволу адміністрації виправного центру можуть мешкати зі своїми сім’ями в особистих будинках або приватних квартирах у межах населеного пункту за місцем дислокації установи. Водночас такі засуджені зобов’язані до чотирьох разів на тиждень у встановлений розпорядком дня час з’являтися до чергового помічника начальника установи виконання покарань або до начальника відділення для реєстрації у відповідному журналі реєстрації.

Права осіб, засуджених до обмеження волі

• носити цивільний одяг, мати при собі портативні персональні комп'ютери та аксесуари до них, гроші, мобільні телефони та аксесуари до них, цінні речі, користуватися грішми без обмежень;
• відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць;
• користуватися засобами мобільного зв'язку;
• одержувати невідкладну правову допомогу, конфіденційні юридичні консультації (побачення) з захисником, адвокатом або законним представником, у робочі, вихідні, святкові, неробочі дні у будь-який час з 8 години до 20 години (частина друга статті 59 КВК України).

Засудженим до обмеження волі може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за обставин, передбачених законом для осіб, засуджених до позбавлення волі, а також з інших поважних причин у таких випадках:

• за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу захворювання чи лікування за наявності відповідного медичного висновку;
• для складання іспитів у навчальному закладі;
• за викликом слідчого, дізнавача, прокурора, слідчого судді чи суду - на період здійснення кримінального провадження;

• для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення - строком до семи діб, без урахування часу на дорогу;
• у разі необхідності оформлення документів для призначення та виплати пенсії;
• у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого.

Такий виїзд надається засудженому тривалістю не більше семи діб без урахування дороги, на яку дається час не більше трьох діб.

За сумлінну поведінку і ставлення до праці засудженим до обмеження волі як заохочення може бути надано дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі та вихідні дні не більше одного разу на місяць (пункт 3 Інструкції про порядок надання засудженим короткочасних виїздів за межі установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 листопада 2011 року № 3361/5).

Обов'язки осіб, засуджених до обмеження волі

• виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, що стосуються порядку відбування покарання;
• сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією виправного центру;
• постійно знаходитися в межах виправного центру під наглядом, залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації цього центру, проживати за особистим посвідченням, яке видається взамін паспорта;
• проживати, як правило, у спеціально призначених гуртожитках;
• з'являтися за викликом адміністрації виправного центру;
• виконувати в разі залучення роботу із самообслуговування та благоустрою виправного центру.

Засудженним до обмеження волі забороняється:

• придбавати, використовувати, зберігати при собі та на території, де вони проживають, а також доставляти на цю територію предмети, вироби і речовини, перелік яких визначений Міністерством юстиції України;
• вживати спиртні напої і пиво, наркотики, психотропні речовини, їх аналоги чи інші одурманюючі засоби (частина п'ята статті 59 КВК України).

Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, а також приміщення, в яких вони проживають, можуть піддаватися обшуку, а їхні речі, посилки, передачі і бандеролі, що надійшли, - огляду. Огляди і обшуки приміщень, де проживають засуджені з сім'ями, провадяться за наявності встановлених законом підстав, за вмотивованим рішенням суду.

Стосовно особи, яка після постановлення вироку визнана особою з інвалідністю першої чи другої групи або досягла пенсійного віку, або захворіла на тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання, а також стосовно жінки, яка завагітніла, адміністрація виправного центру вносить до суду подання про звільнення такої особи від відбування покарання.

Медичне та матеріально-технічне забезпечення

Лікувально-профілактична і протиепідемічна робота у виправних центрах організовується і проводиться на загальних підставах відповідно до законодавства про охорону здоров'я органами і закладами охорони здоров'я. Направлення засуджених до лікувальних закладів визначається згідно з порядком обслуговування населення органами охорони здоров'я.

Засуджені забезпечуються індивідуальним спальним місцем, інвентарем і постільними речами, а продукти харчування і речове майно (одяг, взуття та ін.) придбавають за власні кошти. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути меншою чотирьох квадратних метрів.

Комунально-побутові та інші послуги (пошта, телефон тощо) оплачуються засудженими на загальних підставах.

Засудженим, які не працюють у зв'язку із захворюванням, а також з причин, що від них не залежать, і не одержують за цей час заробітної плати або інших доходів, харчування та комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за рахунок виправного центру.

Засуджені, які направлені на лікування до лікувальних закладів охорони здоров'я, забезпечуються цими лікувальними закладами всіма видами довольства на загальних підставах. У необхідних випадках адміністрація виправного центру або підприємства, установи чи організації, де працевлаштований засуджений, може видавати йому аванс із наступним відшкодуванням.

Соціально-виховна робота із засудженими до обмеження волі

Виховні заходи із засудженими проводяться на підставі програм диференційованого виховного впливу в установлений розпорядком дня час у межах установи виконання покарань і спрямовані на формування та закріплення у засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законодавства та прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів (пункт 1 розділу XX Правил).

Адміністрацією виправних центрів організовується основне загальне і початкове професійне навчання, забезпечується професійна підготовка засуджених; створюються умови для підвищення засудженими свого загального і професійного рівня, їх заочного навчання у різних навчальних закладах, які знаходяться в межах адміністративно-територіальної одиниці, де розташований виправний центр тощо. Активна участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при визначені ступеня їх виправлення.

Обов'язок проведення соціально-виховної роботи із засудженими до обмеження волі покладений не тільки на адміністрацію виправного центру, а й на власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів, де працюють засудежені. У соціально-виховній роботі із засудженими повинні брати участь громадські організації, за винятком політичних партій і профспілок діяльність яких у виправних центрах забороняється.

Заходи заохочення та стягнення

До осіб, засуджених до обмеження волі, за порушення трудової дисципліни і встановленого порядку відбування покарання чи за сумлінну поведінку і ставлення до праці можуть застосовуватися певні заходи стягнення та заохочення.

Заходи заохочення:

1. подяка;
2. нагородження похвальною грамотою;
3. грошова премія;
4. нагородження подарунком;
5. дострокове зняття раніше накладеного стягнення;
6. дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі та вихідні дні.

Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою та ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звільнення від подальшого відбування покарання (статі 81, 82 КК України).

Заходи стягнення:

1. попередження;
2. догана;
3. сувора догана;
4. заборона проживати поза гуртожитком протягом строку до трьох місяців;
5. заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час на строк до трьох місяців;
6. поміщення в дисциплінарний ізолятор на строк до десяти діб.

Особа, яка самовільно залишила місце обмеження волі, злісно ухиляється від робіт, систематично порушує громадський порядок чи встановлені правила проживання, може бути притягнена до кримінальної відповідальності відповідно до статті 390 КК України.

Застосовувати заходи заохочення та стягнення має право в повному обсязі начальник виправного центру та його прямі начальники. Заступник начальника має право застосовувати заходи заохочення у виді оголошення подяки, дострокового зняття раніше накладеного стягнення і дозволу на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру у неробочі дні, а також заходи стягнення у виді попередження, догани і суворої догани. Начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру має право застосовувати в усній формі заходи заохочення у виді оголошення подяки і дострокового зняття раніше накладеного стягнення, а також заходи стягнення у виді попередження, догани і суворої догани (стаття 70 КВК України).

Порядок застосування

Заходи заохочення і стягнення накладаються письмово й усно та відображаються в особовій справі засудженого.

При заохоченні до засудженого застосовується лише один захід заохочення.

При призначенні заходів стягнення враховуються всі обставини вчинення правопорушення, мотиви, пояснення засудженого по суті проступку. Стягнення мають відповідати тяжкості та характеру проступку.

Стягнення може бути накладене на особу не пізніше десяти діб з дня виявлення, а якщо проводилася перевірка щодо нього - не пізніше шести місяців. Накладене стягнення виконується, як правило, негайно, але не пізніше одного місяця з дня накладення.

Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення на засудженого не буде накладено нове стягнення, він визнається таким, що не має стягнення. В разі вчинення нового проступку перебіг переривається, і обчислення продовжується знову з дня відбуття останнього стягнення.

Засудженим, на яких накладено стягнення у виді заборони виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час, протягом строку дії стягнення може бути дозволено вихід у таких випадках: одержання медичної допомоги; придбання продуктів харчування і предметів першої потреби; відвідання лазні, пральні чи перукарні; одержання поштових відправлень; відвідання установ, організацій і навчальних закладів.