Встановлення факту постійного проживання на території України

Нормативна база

• Цивільний процесуальний кодекс України
• Цивільний кодекс України
• Закон України «Про громадянство України»
• Закон України «Про судовий збір»
• Закон України "Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус"
• Указ Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України"

Для чого необхідно встановлювати факт постійного проживання на території України

Встановлення факту постійного проживання на території України необхідно для набуття громадянства України особами, які постійно проживали на території України, однак з тих, чи інших причин не отримали паспорт громадянина України у встановлений законом строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України. Про належність до громадянства України таких осіб може свідчити наявність у паспортах громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24.08.1991 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України “Про громадянство України” (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав, також є громадянами України.

Отже, виходячи з норм чинного законодавства, юридичне значення має саме факт постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України – 24.08.1991 року або на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» – 13.11.1991 року.

Порядок встановлення факту постійного проживання на території України

Виникнення особистих і майнових прав громадян, їх зміну і припинення закон завжди пов'язує з настанням чи зміною певних обставин, тобто з юридичними фактами. У більшості випадків вони підтверджуються різними свідоцтвами, довідками та іншими документами, що видаються громадянам в адміністративному порядку. Проте не завжди заінтересована особа має можливість довести документально, що той чи інший факт мав місце (неможливість поновлення втраченого документа або виправлення наявних у ньому помилок тощо). Тому в певних випадках допускається судовий порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у цивільному процесі в порядку окремого провадження. Теорія цивільного процесуального права виходить із того, що окреме провадження є різновидом проваджень цивільного судочинства, в якому, як і в інших провадженнях, здійснюється правосуддя у цивільних справах.

Листом Верховного суду України від 01.01.2012 року "Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення" роз’яснено, що у порядку ч.2 ст. 256, яка змінена на ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України - (далі - ЦПК України), суди встановлюють факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень ст. 315 ЦПК та залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути зокрема, заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 р., постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 р.; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 р. або станом на 13 листопада 1991 р.; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 р. чи 13 листопада 1991 р.; постійного проживання особи на території України чи УРСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв'язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.

Підсудність справ

Відповідно до ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення (в нашому випадку заяви про встановлення факту постійного проживання на території України), подається до суду за місцем її проживання.

Відповідно до ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду.

Що може бути використано в якості доказів під час судового розгляду справи

Відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» та Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України" заявник для оформлення набуття громадянства України повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження заявника на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

Доказами у цьому випадку можуть слугувати:

• довідки органів місцевого самоврядування;
• поквартирні картки та картки прописки;
• інші документи, в яких чітко зазначений період проживання на території України;
• показання свідків.
• довідка з єдиного демографічного реєстру.

Таким чином, якщо заявник не може надати документи, які б підтверджували вищезазначені обставини він вправі фстановити юридичний факт в судовому порядку.

Вимоги до заяви про встановлення факту постійного проживання на території України (юридичного факту)

Для встановлення факту, що має юридичне значення (в тому числі, встановлення факту постійного проживання на території України) до суду необхідно подати заяву (в порядку окремого провадження), яка повинна відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим ст. 175 ЦПК України, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим ст. 318 ЦПК України.

Відповідно до ст. 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Важливе значення має вимога про обов’язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки. У заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та навести докази його існування. З урахуванням зазначеної в заяві мети, суд визначає коло осіб, які можуть бути залучені до участі у справі.

Судовий збір

За подання фізичною особою до суду заяви у справах окремого провадження справляється судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду, відповідно до ст.4 Закону України «Про судовий збір».

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2021р. встановлений Законом України "Про державний бюджет на 2021 рік"

Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються:

• особи з інвалідністю внаслідок війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;
• особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю;
• учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов’язаних з порушенням їхніх прав;
• заявники - у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв’язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно;

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» суд, враховуючи майновий стан сторони, може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.

Отримати реквізити для сплати судового збору та сформувати квитанцію можна перейшовши за посиланням

цію онлайн можна перейшовши за посиланням Судова Влада України

Підстави для відмови

Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.