Кримінальна відповідальність за експлуатацію дітей

Нормативна база

• Конституція України
• Кримінальний кодекс України
• Конвенція про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182
• Конвенція про скасування примусової праці № 105
• Конвенція про права дитини
• Закон України "Про охорону дитинства"
• Кодекс законів про працю України
• Декларація прав дитини
• Кримінальний кодекс України. Науково - практичний коментар: у 2 т. /за заг.ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. – 5-те вид.,допов. – Х.: Право, 2013.

Загальні положення

Згідно з Декларацію прав дитини, слід зазначити, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особистості потрібно любов та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі – в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір’ю. На суспільство та органи публічної влади має бути покладений обов’язок щодо здійснення особливого піклування про дітей, які не мають сім’ї, та про дітей, які не мають достатніх засобів існування. (принцип 6).

Відповідно до Закону України « Про охорону дитинства »  всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров’я та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Держава гарантує всім дітям рівний доступ до безоплатної правової допомоги, необхідної для забезпечення захисту їхніх прав, на підставах та в порядку, встановлених законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.

Дитина не може прийматися на роботу до досягнення належного вікового мінімуму; їй у жодному разі не повинні доручатися чи дозволятися роботи або заняття, які є шкідливими для її здоров’я або перешкоджають її освіті, фізичному, розумовому чи моральному розвитку ( Декларація прав дитини принцип 9).

Тому відповідно до чинного законодавства, слід зазначити, що порядок застосування праці дітей визначається законодавством України про працю (ст.188 КЗпПУ). Вік, з якого допускається прийняття дитини на роботу, становить 16 років. Діти, які досягли 15-річного віку, можуть прийматися на роботу, що не завдає шкоди їх здоров’ю і навчанню, за згодою одного з батьків або особи, яка замінює батьків, а також допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними 14-річного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

Законодавство забороняє залучати дітей до найгірших форм дитячої праці, участі у важких роботах і роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах та до праці понад встановлений законодавством скорочений робочий час.

До найгірших форм дитячої праці належать:

-        усі форми рабства або практика, подібна до рабства, зокрема, продаж дітей та торгівля ними, боргова залежність, а також примусова чи - обов’язкова праця, включаючи примусове чи обов’язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;

-        використання, вербування або пропонування дитини для зайняття проституцією, виробництва порнографічної продукції чи порнографічних вистав;

-        використання, вербування або пропонування дитини для незаконної діяльності;

-        робота, яка за своїм характером чи умовами, в яких вона виконується, може завдати шкоди фізичному або психічному здоров’ю дитини.

Відповідно до Конвенції  ООН про права дитини, держава-учасниця повинна вжити всі необхідні  законодавчі, адміністративні, соціальні і просвітницькі заходи, щодо захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину ( ст.19). Вона не повинна бути об’єктом торгівлі в будь-якій формі (Декларація прав дитини принцип 9).

Кримінальний кодекс України ( далі КК) передбачає кримінальну відповідальність за експлуатацію дитини ( ч.1 ст.150 ККУ), яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання її праці - карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Об'єкт злочину

Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого цією статтею, є суспільні відносини, що забезпечують особисту волю дитини, її фізичне і психічне здоров’я. Потерпілою особою є дитина, яка досягла віку, з якого законодавством про працю дозволяється працевлаштування. Умови залучення неповнолітніх до праці викладені у ст.188 КЗпПУ.

Об'єктивна сторона злочину

З об’єктивної сторони цей злочин полягає в експлуатації дитини, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання її праці. Це, наприклад, використання праці підлітка підприємцем у своїй майстерні без належної оплати або використання підлітка для миття автомашин, що знаходяться на стоянці, з вилученням у нього повністю або в більшій частині отриманої від клієнтів винагороди.

Під експлуатацією слід розуміти використання примусової праці дитини або добровільної праці, але безоплатно чи з оплатою, яка зовсім не відповідає кількості або якості виконуваної нею роботи. Також у контексті ст. 150 КК під експлуатацією слід розуміти використання праці дитини, яке суперечить приписам КЗпП, а саме; а) використання приватною особою праці особи, якій не виповнилось 16 років; б) використання приватною особою праці особи, якій виповнилось 15 років, без згоди батьків.

Склад злочину – формальний. Злочин є закінченим з моменту вчинення діяння.

Суб’єкт злочину

Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. Якщо зазначені у ст.150 КК діяння вчинить службова особа, то її дії кваліфікуються за сукупністю ст.150 та відповідно за статтями 364, 364-1, 365 або 365-1 КК, якщо діяння, передбачені останніми статтями, містять всі ознаки складу злочину.

Суб'єктивна сторона злочину

Суб’єктивна сторона злочину. Вина – прямий умисел. Особа усвідомлює, що експлуатує дитину і бажає цього.

Кваліфікуючі ознаки

У частині 2 ст. 150 КК зазначені такі обставини, що обтяжують кримінальну відповідальність: вчинення  злочину щодо кількох дітей або якщо була спричинена істотна шкода для здоров’я, фізичного розвитку чи освітнього рівня дитини, або якщо дії, зазначені в ч.1 ст.150 КК, були поєднані з використанням дитячої праці на шкідливому виробництві.

Експлуатація кількох дітей означає, що винна особа використовує одночасно або в різний час працю двох або більше підлітків, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування.

Істотна шкода для здоров’я дитини. Це випадки спричинення з необережності потерпілому тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження під час або внаслідок експлуатації його праці. Умисне спричинення тілесних ушкоджень дитині, наприклад, з метою примусити працювати або як покарання за недоброякісно виконану роботу потребує кваліфікації за сукупністю ч.2 ст.150 КК та відповідно за статтями 121, 122 або 125 КК.

Істотною шкодою для фізичного розвитку дитини визнаються випадки суттєвого гальмування або припинення взагалі її фізичного розвитку.

Істотною шкодою для освітнього рівня дитини слід визнавати випадки тривалого припинення навчання дитини у школі, що призвело до суттєвого відставання її освітнього рівня від однолітків.

Для з’ясування показників, що свідчать про настання зазначених видів шкоди, необхідно призначити відповідну судову експертизу.

Шкідливе виробництво – це певні роботи або види виробничої діяльності, які у фізичному або моральному відношенні є шкідливими для неповнолітніх. До таких відносять не тільки безпосередньо шкідливі, а й важкі роботи або роботи з небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх (Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31 березня 1994 р. №46 ). Визнання виробництва шкідливим для дитини, праця якої використовується, встановлюється на підставі законодавства про працю.

Частиною 3 ст.150 КК передбачена особливо обтяжуюча кримінальну відповідальність обставина – вчинення дій, зазначених у ч.1 або ч.2 організованою групою.

Під експлуатацією дітей, вчиненою організованою групою, слід розуміти експлуатацію однієї дитини або кількох дітей, а також експлуатацію дітей, поєднану з використанням дитячої праці на шкідливому виробництві, якщо в її готуванні або вчиненні брали участь три і більше осіб, які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього й іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення наміченого плану, відомого всім учасникам групи.